«У Австралії, хоч як це парадоксально, найбільш незалежними є урядові ЗМI»

У Джілліан Хоккінг багатий професійний досвід. Рік тому вона працювала директором радіостанції ООН в Афганістані. В Австралії ж її більше знають як журналіста, продюсера й ведучу національного радіо ABC. Зустрівшись із пані Хоккінг перед її від’їздом, ми говорили про сучасне обличчя мас-медіа, їх залежність від політичної й бізнес-кон’юнктури, про роботу журналістів в Австралії, Афганістані та Україні.

«ЖУРНАЛІСТИ В АВСТРАЛІЇ СТАВЛЯТЬ НЕДОСТАТНЬО ЗАПИТАНЬ»

— У Австралії медіа дуже упереджено висвітлюють діяльність політичних партій. Вони чітко підтримують опозиційну Ліберальну партію. До уряду Джулії Гіллард та її Лейбористської партії дуже суб’єктивне ставлення, — розповідає Джілліан ХОККІНГ.

— На вашу думку, в чому причина?

— Журналісти в Австралії ставлять недостатньо запитань. Вони відштовхуються від того, що їм пропонують у прес-релізах. Один із прикладів: до Австралії приїздить чимало людей, які шукають притулок. Лідер австралійської опозиції Тоні Ебботт наполягає на тому, що це — нелегально. Але, згідно з Конвенцією про захист прав людини, прохання про притулок не забороняється! Однак після слів Ебботта, якого ніхто з журналістів не виправив, австралійці почали упереджено ставитися до емігрантів.

У Австралії журналісти виробили звичку братися за найлегше та не перевіряти факти. Це несправедливо, коли йдеться про позитивні речі, які робить уряд. Зокрема, австралійська влада ініціювала податки на викиди вуглецю й на добування вугілля та руди. Але більшість медіа повідомили про це в негативному світлі. Це й не дивно, адже з введенням цих податків великі підприємства втрачають багато грошей. Мені здається, журналістам в Австралії потрібно бути хоробрішими, щоб зламати фінансове ярмо, і не боятися кидати виклик опозиції, яка критикує уряд.

ПРО УРЯДОВІ ЗМІ ЯК «ОСНОВУ ДЕМОКРАТІЇ»

— Ви говорите, що австралійські журналісти ставлять недостатньо запитань. Чи існує такий тренд загалом у світовій журналістиці?

— На жаль, сьогодні новинний цикл дуже стрімко розвивається. Класичний приклад цього — поява соціальної мережі Twitter, якою я також користуюся. Журналісти постійно перебувають під тиском швидкого написання новин і мають видавати по декілька матеріалів на день. Для солідних журналістських розслідувань майже не залишається часу. Позначається і брак фінансів. Сама ж природа журналістики зараз стрімко змінюється. Ми говоримо про смерть газет, як ми їх знаємо зараз, через перехід медіа на онлайн-платформи. У результаті виходитиме тільки щотижнева преса, а щоденна перейде в он-лайн. За доступ до таких матеріалів потрібно буде платити певну суму, що вже почав робити Мердок.

— Говорячи про журналістські розслідування, чи мають вони попит серед австралійців?

— Хороше питання. З одного боку, це залежить від самого розслідування. На жаль, не так багато людей хоче витрачати певний час на прочитання та пошук інформації. З іншого боку, складність також полягає в тому, що медіа — це здебільшого бізнес, який має приносити прибуток своєму власнику. Журналісти автоматично стають залежними від того, що повинні приносити гроші. Тому вони упереджено беруться за теми, які обіцяють їм статки, і вже наперед вирішують, якими новинами нас «годувати».

Якщо порівнювати приватні австралійські ЗМІ з українськими, ваші є більш контрольованими. Утім, наші приватні медіа теж політично дуже упереджені стосовно опозиції та консервативних політиків. В Австралії, хоч як це парадоксально, найбільш незалежними є урядові ЗМІ. Для нас вони — основа демократії. На щастя, ми маємо ABC (Австралійська радіомовна корпорація) та SBS (Спеціальна служба радіомовлення). ABC дуже професійно готує аналітичні матеріали, але, в порівнянні з комерційними каналами, вона має змагатися за свою аудиторію.

— Які медіа все ж таки більш популярні в Австралії: приватні чи державні?

— Приватні. Адже вони обрали поверхневий стиль розваг і пліток, до яких додаються негативні матеріали про роботу уряду. Багато хто не любить нашого прем’єра, тому що вона жінка, яка, до того ж, при владі.

«У АФГАНІСТАНІ ДОСТАТНЬО ЗМІ, ЯКІ НАМАГАЮТЬСЯ БУТИ ВІДНОСНО ВІЛЬНИМИ І НЕЗАЛЕЖНИМИ»

— Ви працювали журналістом у Афганістані. Які враження у вас залишилися від цієї країни?

— Я була там як керівник радіостанції ООН протягом 12 місяців. У тамтешніх умовах працювати дуже важко, адже люди зіштовхуються з багатьма проблемами. Журналістам, з якими я співпрацювала, погрожували через те, що вони працювали на західні медіа. Втім, у Афганістані достатньо ЗМІ, які намагаються бути відносно вільними й незалежними. До речі, афганці виявилися дуже чудовими, скромними, цікавими, веселими і дотепними. Вони просто неймовірно теплі й привітні, по-справжньому прекрасні люди. Мені до того сподобалося, що я навіть не хотіла їхати, коли мій контракт закінчився. Втім, повсякчас я відчувала небезпеку, але мені більше пощастило, ніж іншим. У цій війні було вбито багато мирних жителів. Це те, про що не повідомляють ЗМІ. Тож я горда, що працювала в країні, яка відновлюється після тривалого конфлікту, й навчала деяких тамтешніх журналістів.

— А що пересічні афганці думають про міжнародний військовий контингент у своїй країні?

— Про це я запитувала чи не кожного афганця, якого зустрічала. Їдучи до Афганістану, я була впевнена, що місцеві жителі ненавидять військових НАТО. Проте — ні! Звісно, хтось поділяє й таку думку, але таких меншість. Практично кожен афганець, з яким я спілкувалася, хотів, щоб західні військові лишалися в країні довше. «В іншому разі, ми повбиваємо один одного, як звірі!», — говорили мені. Це дуже сумно, що там мають бути присутні військові. Утім, без належного рівня безпеки ООН та інші організації не зможуть доставляти населенню продовольство та одяг.

99% людей, з якими я говорила, хотіли, щоб таліби їх залишили. Ідею переговорів між США і Талібаном більшість афганців вважають жахливою! Особливо молодь, яка не хоче мати нічого спільного з талібами. І коли міжнародні війська залишать Афганістан, молоді люди також виїдуть звідти. Таким чином, усі ті позитивні речі, які мали місце в Афганістані в останні 10 років, просто зникнуть! А це дуже багато — дівчатка ходять в школу, а жінки знову працюють; будуються будинки. Однак схоже, що збереження цього прогресу не стоїть на порядку денному Заходу, який хоче швидше покинути Афганістан. А ця драматична країна дуже потребує міжнародної допомоги!

ЛЕГКОВАЖНІ ТЕЛЕВІЗІЙНІ ПРОГРАМИ ПОКЛИКАНІ СТИМУЛЮВАТИ СПОЖИВАЦТВО

— Зараз лунає багато думок про те, що сучасна журналістика перебуває у кризі. Ваші думки з цього приводу?

— Думаю, що це справді так. Наприклад, такі медіа-платформи, як Fox News, — це пропагандистська машина політичної ідеології Руперта Мердока, яка не тільки формує суспільну думку, але й співпрацює з поліцією, що робить її вбивцею демократичного процесу.

— Руперт Мердок ваш співвітчизник...

— На жаль, це так. Але зараз він отримав, здається, американське громадянство.

— Як сучасна журналістика може протистояти приватним інтересам впливових людей?

— Для цього потрібно створити відповідні органи, які б регулювали роботу мас-медіа, проводили б постійний моніторинг контенту ЗМІ й, звісно ж, були «сторожовою собакою» — чим і має бути хороша журналістика.

— Ви відзначили, що в австралійських медіа багато реклами й розваг. Але, попри це, чи пропонують вони якісний продукт? Чи зацікавлені у цьому австралійці? В Україні, наприклад, документальні стрічки показують опівночі, а освітні програми й дитячі передачі можна перерахувати на пальцях, хоча запит на таку продукцію є.

— О, в Австралії те ж саме! У нас є такі жахливі програми, як «Британія має талант» чи «Танці з зірками». Щоб не казали, але вони негативно впливають на людську свідомість. На мій погляд, система хоче тримати людей на певному інтелектуальному рівні, на якому вони б не ставили під сумнів діяльність політиків. Адже коли ви знаєте, що до чого й критично оцінюєте діяльність влади, — вас практично не обдуриш. Нинішня система капіталізму — це модель для рабів, які працюють на владу та бізнес. Єдиний шлях досягнення щастя та успіху в цій системі — це заробляння купи грошей, які слід негайно витратити на матеріальні речі, які вам не потрібні. На мій погляд, подібні легковажні програми спеціально спрямовані на те, щоб люди не ставили собі запитання: може, є інший спосіб? Чи потрібно нам заробляти купу грошей та мати в кожній кімнаті по телевізору? Але система може вижити, тільки стимулюючи споживацтво. А провідний лейтмотив капіталізму — ти ніколи не будеш задоволений. Найголовніше, ніхто не задумується, що існують інші шляхи для здобуття гармонії й щастя...

— Джуліан Ассанж — ще один ваш співвітчизник. Що у вашій країні думають про нього та його проект?

— Я була дуже розчарована реакцією австралійського уряду, коли проти нього завели карну справу. Наш уряд злякався міжнародної реакції. Ассанж засмутив дуже багато впливових людей, зробивши доступною для широкого загалу інформацію, яку уряди країн хотіли приховати. Але, на мій погляд, йому слід було бути обережнішим з оприлюдненням деякої інформації, адже тим самим він ставив деяких людей у небезпечне для їхнього життя становище.

— Яке, на ваш погляд, майбутнє чекає на журналістику?

— Майбутнє мас-медіа можна порівняти з парасолькою: он-лайн медіа — вгорі, а телебачення, радіо, фотожурналістика і преса — «під покровом» Інтернету. Друкованої преси ставатиме дедалі менше. Люди все більше покладаються на свої мобільні телефони, які підключені до Інтернету. Говорячи про смерть газет, я маю на увазі й Австралію, де в останні роки відбулося величезне скорочення робочих місць. Зрештою, Мердок запровадив платний контент в Інтернеті — й за цією системою майбутнє. Думаю, що вона є справедливою. Хоча для тих, хто не зможе заплатити за матеріал, буде достатньо вільного контенту. Але серйозна журналістика залишається такою ж захоплюючою, як і раніше! Зараз неможливо писати тільки тексти: треба фотографувати, завантажувати фотографії, знімати відео, монтувати його... Це приклад того, на чому саме тримається сучасна журналістика й її майбутнє.