У чому мали рацію, а в чому помилилися вчені, які брали участь у програмі «Лекції та події»?

Цілком відповідно до програми телебачення 18 січня, в п’ятницю, о 21.15, я спробував на Першому національному телеканалі України подивитися ток-шоу «Шустер LIVE». Але, на жаль, у зазначений час на екрані вправлялися працівники циркового мистецтва: гімнасти, жонглери, клоуни й т.д. Певна річ, ніхто з керівництва каналу нічого не пояснив. Залишаються лише домисли: може Савік просто у відпустці, а може й щось інше... Святково-вихідні дні вже закінчилися. Але якраз у час, коли програма мала вийти в ефір, сталися події, що є більш ніж серйозним інформаційним приводом. По-перше, людина, яка працює генеральним прокурором України, заявила, що Юлія Тимошенко підозрюється у вбивстві підприємця й депутата Євгена Щербаня, і їй загрожує довічне ув’язнення. По-друге, три жінки  — народні депутати — були грубо вигнані з центральної лікарні «Укрзалізниці» в Харкові, де вони відвідували екс-прем’єра. Узагалі, закон України гарантує нардепам вільний вхід до будь-якого офіційного закладу на всій території держави. Але із законами у нас в останні три роки відбувається щось, що не піддається опису. Ось це все могло стати предметом гранично гострої, емоційно-бурхливої дискусії в студії Савіка Шустера. Але, на щастя для влади, весь вечір на «арені» Першого національного їздили ведмеді на велосипедах, стрибали кумедні собачки, старалися фокусники. А тим часом, у всіх, хто ще здатен адекватно мислити, те, що сталося, мало остаточно сформувати розуміння того, що за нинішнього режиму кого завгодно можна звинуватити в чому завгодно. Ну, а нинішній Кримінально-процесуальний кодекс дає безмежні можливості для антиправового беззаконня, чого, на жаль, не зрозуміло багато наших виключно формально мислячих юристів. Коли з’являться, завдяки цьому документу, тисячі безневинних жертв, тоді, мабуть, зміниться і їхній компліментарний по відношенню до цього КПК тон. Адже тепер кримінальну справу можна порушити проти будь-кого з нас на підставі... чуток.

Незабаром відбудеться саміт Україна — ЄС. І на що ж розраховує наше керівництво? А треба було б задуматися про «Закон Магнітського», що викликав стільки страху, істерику й лють у Росії. Але Росії є чим лякати Захід: ядерна зброя, нафта й газ. Чим збирається лякати Європу й США донецьке керівництво? Адже з українською верхівкою в Брюсселі й Вашингтоні ніхто церемонитися не стане. Там можуть ударити болючіше, ніж у випадку з Росією. І не лише нев’їзними зробити, а й арешт накласти на банківські рахунки, вілли, палаци, яхти й літаки. Та й з будь-якими бізнес-проектами на Заході у малоросійських олігархів можуть виникнути непереборні проблеми. Можливо, що дехто з них розраховує на найостанніший ресурс — здати Україну Москві, сподіваючись, що вона з вдячності їх захищатиме. Проте в політиці вдячність явище надзвичайно рідкісне, й не випадково товариш Сталін називав її «собачою хворобою». Та й навіщо Кремлю це? Набагато зручніше позбавити малоросійських олігархів їхніх активів. А для Малоросії підібрати функціональніших менеджерів, адже не даремно в Україні сидить і чекає свого часу кум Путіна... Зрозуміло, що правління, які базуються на жадобі, дурості й злості, неминуче гинуть. Нічого сумного в цьому немає. Гірше, коли разом з собою вони топлять цілі країни й нації.

Нещодавно на «5-му каналі» з’явилася сенсаційна інформація, яка, на жаль, не стала для України приводом для роздумів. У славетному донбасівському містечку Макіївці, кузні керівних кадрів для всієї території «від Сяну до Дону», є два дев’ятиповерхові житлові будинки, де вже кілька років немає води, опалення й каналізації. Нещасні жителі вимушені відходи життєдіяльності своїх організмів викидати з вікон. Між іншим, йдеться про соціально-цивілізаційну катастрофу! Ось які події слід було б обговорювати в наших ток-шоу. Дійсно, як можна в XXI столітті довести людей до такого стану — адже не в джунглях Амазонки вони живуть і не в африканських пустелях. Не можна ж до такої міри «покращувати їхнє життя вже сьогодні». Щоправда, у мене тут ще одне запитання з’явилося: цікаво, за кого голосували 2010-го й 2012 року в цих двох макіївських будинках. Напевно, як завжди, «за своїх». Але навіть якщо так, людей усе одно шкода. Шкода й тоді, коли вони страждають через власні помилки. Проте про багатьох наших журналістів можна сказати словами поета — «ледачі й байдужі». І це тоді, коли макіївський інцидент є, за словами вже іншого класика, «маленькою картинкою для з’ясування великих питань». Сумно, що й «5-й» пройшовся дотично й більше до такої животрепетної теми не повертався, витрачаючи чималу частину екранного часу на щось необов’язкове, якщо не зовсім пустопорожнє.

Дедалі більше профанується на TBi чудова ідея телевізійних лекцій у програмі «Лекції і події». Треба розуміти, що читати лекції багатомільйонній телеаудіторії — це велика честь і величезна відповідальність. Таку трибуну ще треба заслужити. Звісно, коли в програмі виступають відомі вчені, відомі діячі мистецтва, економіки й суспільного життя. Але вкрай дивує, коли на екрані піаряться наденергійні дівулі, які на сьогоднішній день ніхто, і захоплено просторікують ні про що. Через п’ять хвилин вимикаєш телевізор, зате дівулі надзвичайно задоволені собою. Вони самореалізуються за рахунок телеаудиторії й іміджу каналу TBi. Прикро. На російському телеканалі «Культура» в програмі Academia виступають «зубри» їхньої науки та культури, а у нас. Якщо керівництво TBi не розуміє, що в них відбувається, то прикро двічі. Утім засмучують не лише «юні дарування». Нещодавно в цій же програмі публіку зі своїми міркуваннями ознайомила група учених-гуманітаріїв у складі істориків пана Толочка-молодшого, пані Яковенко, літературознавців пана Грабовича й пані Гундорової, а також редактора журналу «Критика» пані Форостіної.

Пані Гундорова закликала до деполітизування гуманітарного знання, закликала м’яко, але досить виразно. На початку 1990-х років нам розповідали, як важливо й корисно провести в Україні деідеологізацію, переконували в тому, що жодна ідеологія Україні не потрібна. Багато хто прийняв почуте за чисту монету. Результат нині абсолютно очевидний: у нас у країні практично на всіх рівнях панує ідеологія антиукраїнства, яку потужно підтримують низка ЗМІ, чимало політичних партій і організацій. Україна деградує й страждає саме через відсутність сильної патріотичної, державницької ідеології. Ось чому наш державний «корабель» носить хвилями історії без керма й вітрил. Під приводом, під прикриттям ідеологічної всеїдності до нашого суспільства дедалі активніше інфільтрують агресивні ідеології, в яких українській нації й державі немає місця. Можливо, країна не захищена мілітарно, економічно й політично тому, що із самого початку до її фундаменту не заклали міцну ідеологічну конструкцію. Як багато наших бід є наслідком цієї горезвісної деідеологізації...

Уважно послухав я й свою колегу по Києво-Могилянській академії професора Наталію Яковенко. Виявилося, що в науковому світі України суцільний «морок і неуцтво», що якщо хтось щось і робить, то лише в університетах, а в інститутах НАН України засилля нероб. Від цього пахло якоюсь цеховою вузькістю. Та й таке нацьковування однієї частини вчених на іншу нічим хорошим не закінчиться. Уже зараз деякі діячі поглядають «неситим оком» на будівлі й майно НАН України. І, зрозуміло, подібні виступи деяких вчених можуть їх надихнути на «подвиги», вельми далекі від боротьби за ефективність і процвітання української науки, але цілком «рентабельні» для їхніх бізнес-інтересів. Дійсно, якщо ці «книжкові щури» самі дають собі такі оцінки, то навіщо витрачати на них держбюджет? Відчувалося, що одна група інтелектуалів намагалася нав’язати своє бачення всім іншим, лише себе вважаючи носіями найвищої істини. Вони звали нас, гуманітаріїв, в «башту зі слонової кістки», в «чисту науку», подалі від реальних проблем України.

А в чому ж права моя колега? У тому, що вчені вищої школи де-факто дискриміновані порівняно з колегами в Академії Наук. Якщо академічний вчений займається лише наукою й має на це час, то університетський дослідник може щось досліджувати лише після своєї основної викладацької роботи. А вона пов’язана з величезним (за мірками навіть наших колишніх «сусідів» по камері в «соціалістичному таборі») лекційно-семінарським навантаженням (як зазначила професор Яковенко, до 900 годин), необхідністю оплачувати зі своєї кишені публікації в наукових виданнях (за глумливо жебрацької зарплати) й без хоч би якихось компенсацій за витрачені сили, здоров’я тощо. Але скаржитися — безглуздо. Нинішня влада нічого в цій сфері не робитиме. І це добре. Бо вона нічого хорошого, як ми бачимо, не робить. Зайшла мова і про такий рудимент комуно-радянського минулого в науковій сфері як ВАК (в Україні — ДАК, державна атестаційна комісія). Сей орган було створено в СРСР для контролю науки й учених. Якщо ти справжня радянська людина, то можеш стати кандидатом і доктором наук, а якщо ні — то ні. Ніде в світі, крім Росії, України й інших пострадянських держав, такого органу немає. ВАК або ДАК — це уламок радянщини. У цивілізованому світі вчені ступені присвоюють і несуть за них відповідальність університети. Так має бути й у нас. А якийсь державний орган може лише контролювати некорумпованість цього процесу, але не самі дисертації. А ВАК — ДАК реально жодних функцій антикорупційного фільтру не виконує. Адже ми чудово знаємо, як багато в нас малограмотних «докторів» і «кандидатів». Зате чесним ученим ця бюрократична структура вміє створювати важкопереборні бар’єри, які, втім, легко проходить, як висловлювався Арістотель, «віслюк, навантажений золотом».

А у Портникова в «Політклубі» обговорювали заяву шефа МЗС Російської Федерації Лаврова про те, що європейська інтеграція України проходить через Росію й Митний Союз. Ну, просто антиутопія Оруелла: рабство — це свобода, мир — це війна і т.д. Це все одно, що стверджувати, що найкоротший шлях з Києва до Москви проходить через Владивосток.

Економіст Новак говорив про       зацікавленість українських олігархів в існуванні держави Україна. Теза викликає в мене величезні сумніви. Кремль цілком здатен підкупити або обдурити не надто геніальну олігархічну публіку.

Економіст Дубровський повідав, що дешевий газ забезпечував Україні 8% ВВП. А поліпшення умов підприємницької діяльності дасть 50% ВВП. За словами експерта, Росія підсадила олігархів України на голку з дешевим газом і сформувала в нас п’яту колону. Але якщо доля України залежить виключно від вигоди або невигоди для олігархів, то чого тоді варта наша державна незалежність і чим 20 років займалися наші демократичні політики?

Колега Андреас Умланд (НаУКМА) сказав, що Росія самоізолюється від Європи й усієї західної цивілізації, а твердження про можливість наближення України до Європи через Росію — цілковита маячня. На сході Україну чекає національна самоліквідація. Адже Москва не випадково бере за горло своїх сусідів, вимагаючи одержавлення російської мови на їхніх територіях. І це тоді, коли ЄС щороку витрачає до мільярда євро на переклад усіх офіційних документів мовами всіх (!) країн-учасниць, що свідчить про прагнення зберегти ідентичність європейських народів. А Кремль використовує російську мову як чинник денаціоналізації українців, білорусів, киргизів і т.д. До речі, вступ до Митного Союзу обов’язково за тією ж схемою (шантаж, тиск, сир у мишоловці) призведе до втягування України до Організації договору колективної безпеки (ОДКБ), де українці, як часто траплялося в історії, знову стануть гарматним м’ясом імперії. Сьогодні, поки країна балансує над прірвою, зберігається небезпека національного самогубства. До загрози існуванню Батьківщини й Свободи слід поставитися з усією відповідальністю.