Українськi висновки — iз росiйського «гласа НТВ»
Ви не повірите, але декілька тижнів тому один мій колега-журналіст розповів мені (при свідках), що коли якийсь час тому він заїжджав до мене додому, щоб обговорити важливе питання, через день його викликав начальник і передав нашу розмову майже дослівно... Тоді, два тижні тому, я сторопіла, а потім вирішила, що це збіг: знаючи, з яким питанням до мене приїжджав колега, неважко було передбачити нюанси самої бесіди.
І ось минулої неділі я чую, як Доренко розказує, що прослуховували його, а Сванідзе стверджує, що і його також, і його сина, і дружину Лужкова, і додають ще багато- багато прізвищ відомих російських жертв «свавілля» служби безпеки холдингу «Медиа-Мост», що знахабніла під керівництвом колишнього керівника 5-го управління КДБ Ф. Бобкова. «Ага, так, може, об’єктом прослуховування бути престижно?» — думаю я. Але гордо розпрямити плечі заважала одна думка: а звідки у
ГРТ і РТР усі ці «протоколи», досьє? Що, конкуруючим із НТВ фірмам правоохоронні органи приносять усе на блюдечку з блакитною облямівочкою? На якій підставі? Забавно було спостерігати за Сергієм Леонідовичем Доренком, який хвилюється про честь і гiднiсть (!) громадян. «Мовляв, — сказав пан Доренко, — тому ми не можемо продемонструвати телеглядачам вилучені документи крупно». І що ж такого цікавого було в досьє, скажімо, дружини Юрія Лужкова, чого сам Сергій Леонідович ще не встиг викласти своїм телеглядачам під час тих же парламентських виборів? Невже його власні джерела інформації погано спрацювали?
Наступного дня, 15-го травня, адвокат «Медиа-Моста» (зрозуміло, в ефірі виключно НТВ) пояснив, що всі вилучені в офісах документи були опечатані в присутності співробітників холдингу і можуть бути відкритими тільки в присутності, знову ж таки, представників їхніх господарів. Поки що вони не розкривалися... Проте, інформація, що йде від НТВ, також викликає питання. Скажімо, на сайті «Росконсалтинг» 16-го травня з’являється повiдомлення з посиланням на радiо «Маяк», де представники медіа-холдингу визнають, що вели запис телефонних розмов своїх співробітників (з метою їхньої ж безпеки, що є практикою багатьох західних фірм) і «екзаменували» декого з тих, хто поступав на роботу, на детекторі брехні. Євген Кисельов же в «Итогах» і в «Гласе народа» продовжує стверджувати, що все сказане генералом О.Здановичем — брехня, більш того, Ф.Бобков начебто будь-якого відношення до служби безпеки «Медиа-Моста» не має тощо. Навряд чи викличуть довіру такі заяви від телеканалу, який свою репутацію будує на об’єктивній інформації (але лише про інших?— мимовільно думає глядач). Втім, насправді і в сфері бізнесу, і в сфері політики і не тільки в Росії, а й на демократичному Заході, і взагалі в усьому світі, як відомо, існує багато «правил гри», не призначених для широкого розголосу. Мабуть, десь у демократіях ці методи конкуренції і захисту легальніші й більше враховують існування та інтереси суспільства. Мабуть, на теренах СНД руки розв’язано більше. Інша справа, що при цьому й у влади дуже зручна позиція: досконально знаючи всі «непрозорі» правила гри, вона може завжди вчасно смикати за потрібний мотузок. Звісно, як правильно зазначив редактор «Независимой газеты» Віктор Третьяков у «Гласе народа», у кремлівської адміністрації з її філософією побудови єдиної вертикалі державного контролю над усім і вся НТВ як кістка в горлі. Але, звісно ж, і за «Медиа-Мостом» стоять аж ніяк не «праведники», у яких є інтерес аж ніяк не тільки до «розвитку вільної преси».
Що робити при цьому власне пресі, яка також вариться в цьому ж казані? — ці питання, попри їхню начебто наївність, продовжують обговорюватися в журналістських тусовках. Йти на компроміси, знаючи ціну всім, щоб говорити хоча б частину правди? Але чим тоді поганий Доренко, який також цілком може саме так аргументувати свою діяльність? І чим від нього відрізняється Євген Кисельов, який також недоговорює? Хіба тільки азартом? Або ступенем пересмикувань? Або просто іміджем і роботою на аудиторію іншого рівня? Можна вирішити, що відмінність Доренка від власне журналістів — у цілях. Але тут ми знову зіткнемося з історією, що вже набила оскому, про те, як непридатні кошти пожирають найкращі цілі... А якщо преса хоче говорити завжди всю правду про всіх — то де знайти такі гроші на таку «дивну» з точки зору будь-якого видавця ідею? А навіть якщо знайдеш — то як втримати політиків від повсякчасного бажання натиснути й задушити? (останній приклад в Україні — з «Итогами», у яких був дуже романтичний порив до «вільної преси»). Дуже багато відкритих питань щодня ставить так званий «вільний медіа-ринок». І якщо рішення бувають завжди індивідуальними й цілком протилежними, то стабільну оптимальність їм може додавати тільки одне: професіоналізм, який дозволяє журналістам диктувати й свої власні умови. До речі, мабуть, саме на цьому-таки зіграє й «Медиа-Мост», який утискують з усіх боків: боргами, розривом довгострокових контрактів, політичним тиском, успіхами конкурентів... Адже хіба можна зараз уявити собі Росію i, власне, СНД без НТВ, напівгола правда якого все ж таки відрізняється від напівголої правди ГРТ або РТР? Хоча б тому, що НТВ зараз критично стежить за діями передусім держави, влади, які завжди були і є головними «узурпаторами» громадянського суспільства. Ну а саме якість інформації НТВ, яка передбачає шанобливе ставлення до різних думок і фактів, дозволяє заручитися підтримкою як авторитетних колег, так і громадської думки. Бо, скажімо, важко собі уявити такі імена (в тій же студії «Гласа народа» у вівторок, 16-го травня, або 17 травня на мітингу на Пушкінській площі в Москві), які б погодилися виступити на захист свободи слова, припустимо, в розумінні того ж Б.Березовського або С.Доренка. А от В.Гусинському і Є.Кисельову це цілком під силу.
Викликає здивування така млява реакція наших ТБ-каналів на події навколо «Медиа-Моста». Адже ситуація для нас була цінною саме тим, що начебто відсторонено (тобто також об’єктивно) дозволяла говорити про, власне, наші проблеми зі свободою слова. І про можливі перспективи, трансформації, розвиток... Звісно, чергове обговорення «досьє Ющенка», в зв’язку з його візитом до США, в останньому «Епіцентрі» («1+1») — річ можлива й цікава. Але не пам’ятаю на нашому ТБ — за всієї великої кількості ток-шоу — жодного обговорення проблем свободи преси. Останні події і в нас («Хвиля свободи», ситуація з досі відсутньою Нацрадою тощо), і в Росії дають для цього достатньо інформаційних підстав. Та й, думаю, на адресу самої журналістики є що сказати. Для чого ж таку тему — і перетворювати на табу? Або для того, щоб аналізувати об’єктивно, немає можливостей, а щоб і про це — за політзамовленням — так уже вельми неприємно? Що ж, я готова припустити, що саме відсутність цієї теми на нашому ТБ говорить про те, що ще не до кінця пропащі циніки на ньому працюють...
Вельми сміливий «незалежний» сюжет на тему «всі один одного варті» дали минулої неділі в тижневику «Бізнес-студія» (СТБ). Стосувався він енергетики, а якщо конкретніше — конфлікту Ю. Тимошенко — І. Діденко, що минулого телетижня розгорівся з новою силою. Для того щоб проілюструвати саме незалежність сюжету, спочатку можна подивитися, як цю тему дав традиційний опонент дій Ю. Тимошенко — телеканал «Інтер». В огляді преси «подробиць тижня» автор Олексій Мустафін повідомив про те, що дійсною причиною чергового «наїзду» віце-прем’єра на «Нафтогаз України» стала відмова останнього виконати постанову уряду й перебрати на себе частину боргу ТОВ «Торговий дім Босфор» «Єдиним енергосистемам України», в яких, у свою чергу, величезний борг перед «Газпромом» Росії. «Ось вам і прозорі схеми, і чисті гроші», — підсумовує Олексій Мустафін. Не можу втриматися, щоб не зазначити попутно про одну особливість регулярних у «Подробицях тижня» прес-оглядів Олексія Мустафіна. Справа в тому, що Олексій так само регулярно й періодично дивується «непослідовності» тих або інших газетних видань (у тому числі й «Дня»), які, скажімо, в одному й тому ж числі газети, або в двох різних числах можуть давати різну оцінку діям однієї й тієї самої організації або політика. Адже в тому й полягає відмінність нормальної, більш-менш об’єктивної газети від пропагандистської палиці, що, по-перше, вона дає різні точки зору. По-друге, на її сторінках різні автори (навіть штатні) можуть давати різні оцінки тим або іншим подіям, висловлюючи саме власну думку, яку аж ніяк не придушує деяка, але найзагальніша генеральна лінія видання. Хіба на «Інтері» всі матеріали всіх кореспондентів причісуються однією рукою під одну загальну гребінку? До речі, телекритики зазвичай пишуть про передачі конкретних авторів, на відміну від анонсів на ТБ газет, де чомусь частіше за все подають усі матеріали як «редакційні статті». І, нарешті, по-третє, пан Мустафін вельми часто плутає оцінку об’єктивності (або, скажімо, неминучості) події з оцінкою її суб’єктивної якості (мети, причини, суспільної користі тощо). Я вже не говорю про те, що різні дії одного політика газета, що бажає бути об’єктивною, може також оцінювати по-різному, аж ніяк не орієнтуючись тільки на власні уподобання або антипатії. Банальні взагалі-то речі, і дивно, що їх не враховує в своїй нетривіальній творчості такий професіонал, як Олексій Мустафін.
Але повернемося до «енергетичного» ТБ. На протилежність «Інтеру», «Бізнес-студія» СТБ уперше публічно сказані слова про «Босфор», як і ще одне «зізнання» Ігоря Діденка щодо дисконтних схем (котрі в нинішній операції «Українського кредитного банку» з НАК «Нафтогаз України» були набагато меншими, ніж до того використовувались тією ж Ю.Тимошенко або В.Пустовойтенком) повернуло проти всіх учасників нафтогазових процесів. При цьому автори сюжету застосували, можливо, трішки істеричний хід, примовляючи: «Хто вас тягнув за язика, Ігоре Миколайовичу?» Проте саме цей сюжет дозволив уявити пересічному глядачеві частину тих механізмів, за допомогою яких заробляють в енергосекторі всі його учасники, незалежно від нинішньої позиції підтримки або неприйняття дій віце-прем’єра з ТЕК. І таке «сміття», винесене, за словами авторів сюжету, Ігорем Діденком з хати, демонструє, за що саме зараз точиться боротьба. Так само нетрадиційно — як для нашого ТБ — тобто різнопланово, описали в «Бізнес-студії» і ситуацію навколо міністра палива й енергетики С.Тулуба, давши ще й вірний прогноз щодо того, як він може розпорядитися підтримкою 150 шахт у своєму конфлікті з Юлією Тимошенко. Такий підхід до аналізу можна тільки вітати.
А взагалі, свобода слова і гласність у нас у країні тримаються виключно завдяки уряду. Кого ще у нас із «нелівих», крім С.Головатого, дозволено критикувати всім, кому не лінь? До — не хочу, але треба? На кому тримається весела передача «Великі перегони» («1+1») ,для якої інших «хлопчиків для биття» просто не існує, і яка з передачі в передачу створює вже просто сагу про діяння Малюка (Ющенко) під керівництвом Карлсона (Мадлен Олбрайт)... Народну довіру до Віктора Андрійовича незабаром, здається, уже просто зашкалить, адже в нас люблять «Іванів-дурників», чий образ на ТБ ну просто вельми настирливо йому нав’язують. При цьому треба віддати належне Віктору Андрійовичу і К О — цей образ їм по плечу.
Адже це тільки здається, що якщо, скажімо, говорити, що візит до США був не за грошима МВФ і Всесвітнього банку, а за «політичною підтримкою». Або, наприклад, якщо визначати головною причиною тривалого очікування реформ від уряду не його слабку компетентність, а відсутність політичної підтримки у своїй країні («Епіцентр», «1+1») — то це зміцнює імідж. З одного боку, можна, звісно, протриматися якийсь час на підтримці ззовні, але з іншого, що ж це за державний діяч, який не приховує, що йому потрібні політичні підпори з-за кордону? Як підставляється він під таку модну в нас і вже добре розкручену критику «п’ятих колон», продажу інтересів тощо (ось, факт запрошення Ігоря Малашенка — першого заступника ради директорів «Медиа-Моста» виступити в конгресі США Сергій Доренко саме так і прокоментував). А пригадайте наше нещодавнє «нам Європарламент — не указ», що виразно проілюструвало волевиявлення народу...
При цьому пан Ющенко «підставився» в квадраті і в досить тонко проведеному Мариною Остапенко («Подробиці тижня», «Інтер») інтерв’ю, переводячи стрілки відповідальності весь час на когось невідомого. Дуже зручний у ролі такого невідомого — «імідж України». «Критичні публікації в західній пресі про операції НБУ, — говорить він, — впливають негативним чином не на імідж окремих персон, а на імідж України». («Ну, звісно, колишній голова НБУ тут ні до чого», — гадає глядач). «І шкода, що ці публікації ініційовано з України, — продовжує В.Ющенко, — на наші гроші». «А які сили ініціюють, ви можете сказати?» — запитує Марина Остапенко. На жаль, не може Віктор Андрійович, що теж спричиняє «особливу» глядацьку довіру. «Вас не дивує, що ви перший прем’єр, який поки що так і не отримав грошей?» — ще питання. «Ми поки відповідаємо не за свої дії», — реагує В.Ющенко, далі приписуючи собі відповідальність уже за позитивне — плаваючий курс гривні...
Але в нашій країні взагалі-то зайнято місця, на яких можна говорити: «А я при чому?», і все сходить з рук. І навряд чи та сама більшість, серед якої перебувають і фактичні власники всіх наших телеканалів, погодиться на відкриття вільних вакансій. Питання лише в тому, чи вдасться переконати громадян, що ролі «винних» завжди мають виписуватися в одному «сценарному» відділі? До речі кажучи, в цьому сенсі буде вельми показовим фінал історії з «Медиа-Мостом». Зокрема, цікавими були б результати нових вимірів суспільної довіри до НТВ. Чи вдалося їх змінити спільними зусиллями російських ФСБ, генеральної прокуратури і конкурентів з ГРТ і РТР? І в який бiк?
