Український глядач ще сподівається бути почутим...

Ганна ОПАНАСЕНКО, пенсіонер:

— Я б хотіла сказати, про те, що над усе кривдить глядача, — наприклад, подача новин деякими українськими телеканалами. Новини не просто подаються у потрібному комусь ключі, а ще й робиться це так відверто, немов глядач настільки нетямущий, що нічого не розуміє.

Дуже втомлює кінопоказ, де суцільні вбивства, жорстокість. Цього і в житті вдосталь, а на екрані хотілося б бачити що-небудь світле. Можливо, вік дається взнаки, але з того кіно, що показують наші телеканали, вибираємо переважно «радянські» фільми.

Хочеться і розважального, пізнавального ТБ, яке чудово виходить у російських телеканалів. Можливо, українським телевізійникам усе-таки варто звернути увагу на те, що і як роблять їхні російські колеги? Ігор СМУШКОВ, інженер:

— Боюся видатися неоригінальним, але переситився глядач явним надміром зарубіжної кінопродукції, часто сумнівної якості, яка ніяк не відповідає духовним запитам нашої публіки. Хотілося б, щоб цієї продукції було якомога менше, а її якість була вищою. Ще, на мою думку, на українському телебаченні забагато офіціозу і «одобрямсу», мало конструктивного інакомислення. У цьому значенні нам не гріх використати приклад зарубіжних телеканалів — того ж російського НТВ. Я думаю, що там значно більше такого інакомислення. Ще хотілося б якомога більше класики на телеекрані — дуже позначається нестача хороших екранізацій творів наших і зарубіжних літераторів. Дуже шкода, що наше телебачення втратило таку хорошу традицію, як трансляція концертів класичної музики. Мені здається, що вони обов’язково збирали б певну глядацьку аудиторію. Дмитро ГОЛОВКО, студент-філолог:

— Глядач переситився одноманітністю, що панує на екрані. Насамперед, американськими фільмами дуже низької якості, які демонструються практично на всіх каналах у «прайм-тайм». Вранці і вдень можна «насолоджуватися» шедеврами латиноамериканського кіно у вигляді нескінченних і абсолютно однакових серіалів. Глядачі, що мають доступ до російських каналів, — просто «щасливі»: крім старих радянських фільмів, вони можуть дивитися «Ментів», «Бандитський Петербург», виступи Путіна, бомбардування Чечні. Усе це ми змушені дивитися за браком кращого. Думаю, кожен глядач України просто мріє про появу нашого кіно, хорошого і різного — від примітивних серіалів про будні звичайної української сім’ї до психологічних драм, що можуть претендувати на «Оскар». Андрій КОВАЛЕНКО, політолог:

— Передусім непокоїть безліч низькопробних фільмів західного виробництва, які є взірцями найгіршого смаку. Коли все побудоване на низьких інстинктах, а не на розкритті людських почуттів, наявна велика кількість зовнішніх ефектів, а ні розуму, ні серцю таке кіно нічого не дає, ні до чого не веде. Адже кіно має виконувати ще й виховну функцію!

Дратує і наявність передач, які замість того, щоб підказати людині шлях до вирішення проблеми чи підштовхнути до роздумів про світ, навпаки, заводять глядача до глухого кута.

Хотілося б ще побажати ведучим краще готуватися і перш ніж брати інтерв’ю чи розказувати про якусь суспільну проблему, для себе цю проблему опрацювати. Бо іноді, не розібравшись, людина вибудовує якусь лінію, і вона йде у «маси» і відповідним чином настроює народ. Леонід ІВАНЕНКО, кандидат фізико-математичних наук, автор науково-популярних книжок і статей, вільний журналіст:

— Утомлює те, що багато серіалів. Вони повторюються, і всі невисокого рівня. Якщо раніше нам пропонували «Сагу про Форсайтів» або «Сімнадцять миттєвостей весни», якими всі захоплювалися і дивились нескінченно, то те, що показують нам сьогодні, не витримує жодної критики.

Дратує надмірність реклами, погано зробленої і невідомо на кого скерованої. Недавно я був в Америці, дивився там телебачення, і мені здалося, що там реклами значно менше, зроблена вона цікавіше і рекламується те, що будь-який американець може купити. А наша реклама пропонує те, що більшості народу недоступно. А недосконалі за виконанням ролики нав’язливо повторюються інколи по два-три рази за один рекламний блок.

Іще глядач мав би стомитися від псевдосвободи слова. Усі наші розмови в актуальних політичних та соціальних програмах неефективні. Ми ведемо мову майже про одне й те ж уже роками, а нічого не змінюється.

Потерпаємо і від того, що з комерціалізацією ТБ зникли науково-популярні, просвітницькі програми — нібито залишились ті ж самі континенти на Землі, на яких по- різному живуть люди різних культур і національностей, ті ж самі тварини, а програм, які б розповідали про це, на нашому телебаченні немає. Так само зникло з екрана саме поняття високої культури. Є псевдокультура, а всі наші ювілеї — театральні, літературні, мистецькі — проходять поза екраном. Зате поп- концертів надміру.

А ще дуже дратує на телеекрані кострубатість мови: не тільки української не вивчили досі, але й російською не володіємо до ладу. Однак це вже наша загальноосвітня, загальносоціальна біда.