Українці побачили, наскільки вразливий цей світ

Олександр ЛУК'ЯНЕНКО, спеціальний кореспондент інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер» у Москві: Я думаю, прагнення передати всю інформацію у таких випадках може тільки зашкодити. Пригадайте перші два дні «Норд-Осту», коли в ефір вийшло все, про що дізналися кореспонденти: ось у такому-то напрямі пройшов загін спецназу, там-то пожвавлення серед військових, а ось — вдалося отримати схему будівлі, і судячи з неї, штурм може відбутися звідти-то і звідти-то.


Терористи ж також телевізор дивилися. Ось і виходить, що бажання показати свою поінформованість у таких випадках може коштувати життя сотням ні в чому не винних людей. Так, ЗМІ привертає увагу до терору, так, терористи використовують можливості мас-медіа, щоб привернути до себе увагу. І способи, якими вони це роблять, стають все досконалішими — глядачів мюзиклу, до речі, ще ніхто не захоплював. Все це транслюється у прямому ефірі, і у певний момент починає здаватися: що б ти не говорив в ефірі, які б слова не підбирав — все одно сприяєш терористам. «Теракт у прямому ефірі» — відтепер найпопулярніший новинний жанр. Ось тільки у преси тут роль незавидна. Вона — лише велика камера відеоспостереження, якою користуються терористи. До того ж, страх, що сіють ці люди, з допомогою ТБ збільшується у мільйони разів — а їм якраз це і потрібно. І коштує цей страх мільйонів сотень, якщо не тисяч людських життів. Тому, мабуть, журналістам варто домовитися раз і назавжди: як освітлювати теракти, щоб не зашкодити людям, що попали у біду, і ненароком не допомогти терористам. Це не обмеження свободи слова. Це — необхідність. Адже навіть найгучніша сенсація не варта людського життя.

Євгенія СТУЛОВА, спеціальний кореспондент служби інформації каналу ICTV:

Принципова відмінність трагедії у Москві від нью-йоркських подій у тому, що в Америці було скоєно теракт, а столиця Російської Федерації пережила продовження чеченської війни на своїй території. Як себе поводити журналісту? Треба бути об'єктивним, не впадати у крайнощі. Якомога менше використовувати категоричні висловлювання. Потрібно постаратися проаналізувати проблему з різних боків, бути відкритим для нових фактів, не боятися їх. Все це — прикмети відкритого суспільства, і тільки воно дозволить уникнути подібних трагедій. Інакше Російська Федерація ризикує перетворитися на гігантський Ізраїль.

Стосовно того, чи було страшно… Я не можу говорити від імені всіх, але група нашого каналу (керівник служби інформації Дмитро Кисельов, оператор Павло Першин і я) особливого страху там не відчували. Більше боялися пропустити якусь нову важливу інформацію. Найважчі моменти — це обличчя родичів… І коли на вулицю перед оточеним «Норд-Остом» у перші хвилини штурму вибігли звільнені актори. Вони стояли під проливним дощем і співали уривки з мюзиклу, щоб підтримати тих, хто залишився всередині. Звичайно ж, заручники їх не чули, але це єдине, що могли зробити для них актори…

Катерина ЛЕБЕДЄВА, спеціальний кореспондент служби інформації «Нового каналу»: У суботу півдня трималася інформація, що загиблих серед заручників близько тридцяти чоловік, і раптом різко — шістдесят сім.
Потім все більше і більше. Цей момент вразив і був психологічно складним. Це дуже страшно. Адже загинуло дуже багато людей. Погодні умови також заважали: було холодно,
близько одного градуса тепла, і весь час ішов дощ.
На вулиці доводилося стояти цілодобово.

Я не політолог, щоб зараз розмірковувати про те, що зміниться у зовнішній політиці України. Мені набагато ближче позиція простої людини. Я радію, що живу тут, а не у Москві. Тому поки що я можу жити спокійно.

Ганна ГОРОЖЕНКО, редактор міжнародного відділу телеканалу СТБ:
Усі ці дні на місці трагедії, поблизу захопленої концертної зали, було досить багато емоцій, багато сліз і нервування. І в нас — журналістів, яким припало працювати у ці дні на Дубровці — було досить багато приводів дивуватися.
Наприклад, не лише з мовчанки і недомовок російських спецслужб, що іноді більше нагадували такий собі фарс, — ми більше дивувалися якійсь особливій журналістській солідарності.


Чи то журналісти українських телеканалів і газет, чи то репортери російського НТВ, ТВ-6 і РТР, чи то представники таких монстрів, як Рейтар чи АйПіТіеН — усі вони намагалися «жити мирно», ділитися інформацією, допомагати одне одному.
Здається, працівники ЗМІ були гуманнішими навіть за російських правоохоронців. Згадати хоча б, як Анна Політковська, відома російська журналістка, збирала в журналістів гроші на соки дітям, які перебували у заручниках.
Така робота, на мою думку, і є справжнім класом. У колі журналістів таке буває нечасто, а тому, може, це нас найбільше й здивувало під час останніх подій.

Віктор ЗАБЛОЦЬКИЙ,власний кореспондент «1+1» в Москві:
Я згоден з тим, що у кожного журналіста має бути якась самоцензура, громадська позиція, врешті- решт, патріотизм.
Він обов'язково мусить подавати дві точки зору.
А не так, як це було у Москві: все-таки там відчувалася цензура.
У неділю було вилучено цілі наклади газет, щоб люди не довідалися про деталі штурму та про проблеми, які виникли одразу після штурму — впливу газу на заручників.
Слід зважати й на те, що напередодні теракту було прийнято спеціальний циркуляр (не знаю, чи це закон), який забороняє пропаганду тероризму на ЗМІ.
Будь-який синхрон терористів вже є офіційним попередженням для ЗМІ, і такі попередження можуть призвести до призупинення діяльності газети, журналу, телеканалу чи радіостанції.
Це відбулося, я пам'ятаю, з радіо «Эхо Москвы» та телеканалом «Московия». Їхню діяльність тимчасово призупинили саме через те, що вони розповідали про терористів.

Приголомшив сам розмах, жорстокість цього теракту.


Навряд чи можна було очікувати, що в центрі Москви на відомому мюзиклі можливий захват людей. Це не лише нахабство терористів, а й їхня зухвалість.
Мене особливо це вразило. Крім того, погана робота спецслужб, які проґавили такі моменти, беззахисність Москви.
Я намагався якомога швидше розповідати про останні події, що відбувалися навколо ситуації із заручниками.

Думаю, що українці побачили, наскільки вразливий цей світ. Вони фактично жили цими подіями так же, як і росіяни, тому що ми з Росією — в одному інформаційному полі. Більше того, я можу сказати, що через фінансові проблеми наших телеканалів, радіостанцій, газет ми все ж таки знаходимося під впливом російського медіаполя. Воно так чи інакше попало в залежність від росіян. І це призвело до того, що у наших громадян був такий же політичний курс, як і в наших сусідів.