Від виборів до виборів
Здається, наше життя дедалі більше вимірюється виборами, а не чимось іншим. Причому від виборів ми не просихаємо й за цим показником можемо виявитися світовим чемпіоном демократії. Але лише за цим. Виборча агітація викликає бажання кудись від неї сховатися, оскільки надто вже все очевидно. Та й елемент зомбування відчутний — «біг-морди» переслідують з усіх парканів, дивитися телевізор і слухати радіо нестерпно, до всіх учасників виникають не найдобріші відчуття. Окрім зомбування агітаційного дістають й багатозначні фізіономії наших непідкупних політологів, котрі розповідають, які партії мають шанси, а які — ні, потім у справу вступають безкорисливі соціологи, що формують «касту прохідних», і простій людині витримати цей тиск і зберегти свою позицію вкрай складно. Щоб оговтатися від усієї цієї вакханалії, потрібен не день, а хоча б тиждень тиші. Інколи телеканали, відволікаючись від виборів, усе-таки згадували, що країна ще й воює. Деякі активно розробляли тему миротворчості нинішньої влади, стогнучи з приводу того, які ми слабкі порівняно з могутньою Росією з її мільйонною армією. Але не повідомляли, що ця мільйонна армія має утримувати територію завбільшки 17 мільйонів квадратних кілометрів. Що під боком у неї Китай з двомільйонною армією, яка легко може збільшитися до семи, а мобілізаційний резерв удвічі більший, ніж усе населення РФ. А ще у них далеко не мирний тліючий Північний Кавказ, Центральна Азія й інші проблеми.
ПРО ПРАВИЛЬНІ СЛОВА
«5-й канал» дав заяви пана Порошенка про те, що український військово-промисловий комплекс здатний виробляти бойову техніку в рази кращу за зарубіжні зразки. Якщо здатний, то чому не виробляє? Чому наша армія воює застарілою зброєю? Як часто у нас говорять правильні слова, після яких нічого на краще не змінюється.
На ICTV у «Свободі слова» Юлія Тимошенко розповідала, що Путіну кінець, оскільки, мовляв, західний світ вирішив його «топити». Ну, це далеко не факт, на жаль. І падіння цін на нафту може й не продовжитися. Нам краще розраховувати на себе, а для цього треба перебудовувати країну, ламати кланово-олігархічну систему, ліквідовувати п’яту колону й російську агентурну мережу в Україні.
Але слухати Юлю було приємно, як і генерала Гелетея, який обіцяв парад перемоги в Севастополі. Однак потім був Іловайськ. На жаль, є сумні реальності. Кремлівський упир теж не такий простий...
Згадала вона й фабрику «РОШЕН» у російському місті Липецьку, сказавши, що це відбувається в той момент, коли ми вимагаємо санкцій проти РФ. Таврувала нову владу, що допомагає грошима банкам сім’ї Януковича, коли немає грошей на армію. За нинішньої негативної кон’юнктури банк Президента, за її словами, бурхливо розвивається, хоча, звісно, у глави держави жодних банків бути не повинно за визначенням. Тут усе просто: Президент не має бути бізнесменом, а бізнесмен не має бути Президентом. Це два взаємовиключні види діяльності.
Колишній прокурор Обиход запропонував повернути страту за корупцію. Але ж тоді доведеться спочатку перестріляти ватаги корумпованих прокурорів, слідчих і суддів. Та й кому, як не панові Обиходу, знати, що головне не жорстокість покарання, а його невідворотність? Якби наші високопоставлені корупціонери реально відсиджували хоча б по 2—3 роки в’язниці (а наші в’язниці — це вам не Голландія з Норвегією), то й розстрілювати б не довелося. Вони взагалі ніякого покарання не несуть, одразу розстріл. Через безсилля, чи що? Обиход різко висловився з приводу голови Дніпропетровської державної адміністрації Ігоря Коломойського, в якого нібито окрім українського, виявилося ще й ізраїльське й кіпрське громадянство. Між іншим, сотні наших депутатів і начальників мають паспорти інших держав і мовчать. Війна має свої закони. Зараз паспорти Коломойського — справа десята. Головне, що багато в чому завдяки йому Дніпропетровськ став бастіоном України на Південному Сході. А з юридичним крутійством можна й потерпіти. Урешті-решт, для людей, які у скрутний час підставили своє плече Україні, можна знайти якийсь варіант. Показово, що пан Обиход не висловив жодних претензій до Ахметова, Єфремова, Кернеса, Добкіна, Голенка, Клінчаєва й т.д. У нас правова цнотливість виникає якось дуже вибірково...
КИЇВ БОЯВСЯ ВЗЯТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Потім у ролі борця за правду виступила пані Чорновол, розказавши, як вона в офісі генпрокурора Пшонки побачила документи про фінансування владою різних громадських організацій, серед них і рух «Чесно». Ну, у Пшонки могли бути документи й про фінансування «Чесно» розвідкою республіки Вануату, на те й Пшонка... Торкнулася вона й кримських подій, натякаючи, що влада все робила правильно, а армія начебто зрадила. Вона навіть стверджувала, що нібито був письмовий наказ відкрити вогонь. Ну, якщо є такий наказ (і він був доведений до виконавців!), то його слід оприлюднити, щоб зняти всі питання. Зрозуміло, що за здачу Криму доведеться відповідати, як і за здачу частини Донбасу. Тому чимало діячів відчайдушно намагаються прикрити свою філейну частину. Що ж до військ України в Криму (всупереч номенклатурній легенді, що у нас в березні 2014 року взагалі не було армії), то вона була непогано озброєна й могла виконати свій обов’язок. Якби вони хотіли зрадити, то зробили б це вже в перший день інтервенції, а не трималися б цілий місяць у важких умовах. Так поводилися моряки в Севастополі й Донузлаві, морські піхотинці у Феодосії й Керчі, мотострільці під Сімферополем, льотчики на Бельбеку. Їм казали з Києва: «Тримайтеся!» — й вони трималися. Чого вони чекали? Наказу. І були готові його виконати. Але в Києві смертельно боялися взяти на себе відповідальність. Отже, хто кого зрадив — це ще велике питання, в якому треба розібратися. Розберемося. До речі, за ці 23 роки хто-небудь коли-небудь помічав масові протести наших демократів у ВР з приводу знищення владою української армії? Так ото ж....
Цікаво, що сама пані Чорновол не добилася успіхів у створенні антикорупційного бюро, звідки пішла, але чомусь саме в провладний виборчий блок. Усі процеси очищення дуже корисно починати з себе, так буде переконливіше...
Минулого тижня всупереч звичаю «Свобода слова» на ICTV відбулася двічі. Отже, багато фігурантів дістали можливість зробити дубль. Наприклад, Юлія Тимошенко. Вона ораторствувала, звісно не Демосфен з Цицероном, але цілком в стилі. Усе говорила правильно, але віри й колишнього ентузіазму не викликала. Щось у ній зламалося. Чи, може, ми вже стали іншими?
ЩО ДАЛІ ВІД РФ — ТО КРАЩЕ
Практично всі наші політики справляють враження відпрацьованого матеріалу. Права Тимошенко, що нинішня влада не використала за вісім місяців свій реформаторський шанс. А вона сама використала? І чому її всі зрадили? І Турчинов, і Яценюк, і Томенко, і Олег Медведєв і багато інших... Тимошенко дуже погано знається на людях. Це великий недолік для політика. Адже ми ще не забули, як після Помаранчевої революції вона брала «на перевиховання» чисельних кучмістів. Ця «педагогіка» врешті-решт і привела її на тюремні нари. Сьогодні цим шляхом «перевиховання» кадрів Януковича йде Петро Порошенко. Подивимося, куди прийде...
Симпатична своєю гостротою програма «Цивільна оборона» на тому ж ICTV (хоча інколи теж грішить міжолігархічними розбірками) торкнулася проблеми зведення Стіни на кордоні з Росією. У проекту є чимало критиків, мовляв, стіна не зупинить російські танки. Так, але зупинить «зелених чоловічків», натовпи російських активістів, які бажають боротися за «Новоросію», зупинить нелегальних мігрантів, контрабанду, наркотики й іншу погань, якою нас забезпечує щедра душею РФ. Та й наочний символ суверенітету потрібен, особливо сусідам, щоб дур у голову не лізла.
Але найбільше нам потрібна духовна, ментальна стіна. Адже нам показали, що друзів у нас у Росії — одиниці, але є ворожий сусід, від якого, наскільки це можливо, слід відгородитися стіною, відгородитися від чергової історичної іпостасі імперії зла. Чим далі від РФ — тим краще. Висловлю свою суто особисту точку зору: найпродуктивніші відносини з Росією — відсутність відносин з Росією. Коли там мине масовий психоз, злісна ненависть до демократичного світу (але це буде нешвидко), тоді ми повернемося до питання про ці відносини. Але й тоді їх треба буде вибудовувати на рівні мінімально необхідних, оскільки максимальні знову стануть провокувати в російських головах мрії про «Новоросію»...
Тут-ось у Російській держдумі збираються ухвалювати закон про заборону «бандерівської» символіки. Враховуючи, що ОУН-УПА воювали під синьо-жовтим прапором і тризубом, то слід чекати заборони на них. Не завадило б і нам для дотримання паритету й виключно в цілях боротьби з фашизмом (в даному випадку російським) заборонити триколор і Андріївський прапор. Біло-синьо-червоний прапор був прапором Російської визвольної армії (РВА) генерал-лейтенанта А.Власова, а андріївський хрест власівці носили на нарукавних шевронах. Цікаво, що на параді перемоги в Москві 1945 року нібито зафіксовано серед нацистських прапорів, які кидали до підніжжя Мавзолею, й біло-синьо-червоні прапори власівців. Так стверджують деякі історики. Та й до двоглавого орла є претензії. Ще 1857 року (ХІХ ст.!) російський поет Василь Курочкін написав вірш «Двухглавый орел». Ось кілька рядків:
«Я нашел, друзья, нашел
Кто виновник бестолковый
Наших бедствий, наших зол,
Виноват во всем гербовый
Двуязычний, двуголовый,
Всероссийский наш орел.
Я сошлюсь на народное слово
На великую мудрость веков:
Двуголовье — эмблема, основа
Всех убийц, идиотов, воров....
...Не коментуватиму. Російському поетові видніше...
