«Відкриття року — наші волонтери»

Лариса ГУБІНА, ведуча «5-го каналу»:

1. Цей рік увійде в підручники історії України. За останні 360 з гаком днів у нашій країні сконцентрувалося скільки подій, людей та емоцій, яких би цілком вистачило на написання книги окремої книги про становлення державності. І це тільки за рік. Я не хочу говорити речі, які повторювали багато людей, зокрема на сторінках «Дня», про те, що 2014-й став переломним в історії, що ми пережили Революцію Гідності, нині переживаємо війну на сході, як ми сприймали перші смерті Майдану... Все це так. Але говорячи про рік загалом — найбільше мене вразило, що ми недооцінювали наших захисників. 2014-й показав, що в Україні є воїни, які здатні захищати Батьківщину. Це відкриття для мене, та, зізнаюсь, багатьох моїх колег. Ми побачили тисячі людей, які добровільно залишають теплі квартири зі зручними  диванами, своє комфортне життя та їдуть на передову. Вони ризикують здоров’ям та життям заради захисту Батьківщини. Тому 2014-й сприймаю для себе як рік заснування справжньої української армії —  потужної, сильної, модерної. Зараз — період її становлення. Все, що було до цього можна розцінювати не більше, ніж генеральне тренування. З чим країна, до речі, не найкраще справилася. Адже ми насправді не знали, яке на справжній війні треба технічне обладнання, одяг для військових... ми дізналися про це лише у 2014 році. І це для багатьох українців стало свого роду певним «протверезінням», адже ми були інфантильні у ставленні до своєї армії як справжніх захисників. А друге відкриття року — волонтери. Люди, які жертвують своїм часом, силами, доходами для великої справи — оборони держави. Це щось неймовірне. Це — свідчення того, що в нас є громадянське суспільство. А це, попри всі виклики, обнадіює.

2. Скажу відверто — я й досі ходжу під враженнями від цьогорічної Фотовиставки «Дня». Взагалі, я велика прихильниця вашої газети та її проектів, але фотовиставку цього року хочу виділити окремо як повноцінне явище. Десь на середині перегляду виставки мене вже розривали емоції. На роботах — згусток енергії. Це те, чого насправді ми всі шукаємо. Знаєте, попри ситуацію в країні та репортажні фото на виставці, що її відображали, були в галереї також оптимістичні знімки. І це додає надії. Найбільше мене вразило фото, на якому чоловік тримає хлопчина на руках та цілує його в ніс — робота Івана Любиш-Кірдея «Євромайдан, Київ». Воно навіть є в моєму телефоні збережено, адже підіймає настрій. Я дуже вдячна вам за те, що ви робите.

3. Намагаюсь трохи відмежуватися від емоційних подій Майдану. Знаєте, емоції часто вибивають із русла об’єктивності. Особисто мене цього року вразили особисті історії людей, які навіть на війні допомагають, закохуються, створюють сім’ї та народжують дітей. Спілкувалася з ними, розумієш, що життя продовжується й в нашої країни все буде добре. А ще — цього року я зрозуміла, що таке безсоння. У мене ніколи не було такого, щоб до 5-ї ранку я не могла заснути із зовнішніх причин — як і всі українці, хвилювалася, думала, плакала, перечитувала новини, аналізувала.