Вибори з жіночим характером
У країні свят, в якій ми живемо, 8 Березня посідає не останнє місце. Це не якийсь ефемерно-підлітковий день закоханих, а нагадування про енергію і можливості жінки у нашому суспільстві. На жаль, і політичні прими, і нові аморфні жіночі партії — не найбільш вдалий приклад жіночого впливу. Конструктив з’явиться, коли жінки у політиці стануть не винятком, а правилом.
Проте вплив телебачення на політичні процеси вже надав виборам-2002 певних жіночих рис. Передусім кандидати в депутати хочуть сподобатися. Телевізор майже звів до нуля безпосередні зустрічі з виборцями. А на екрані часто найрозумніший — це найкрасивіший. Навіть соціологи не зможуть визначити, що більше приваблює у В. Ющенковi — виплачені пенсії чи зовнішні дані.
Жінки вважаються природженими актрисами. І телебачення примушує політичних діячів перетворюватися в політичних шоуменів. А від такого театру до чорного піару — один крок. Практично кожен блок намагався спробувати себе у цьому жанрі. Останньою не витримала позитивних інтонацій «Нова генерація». У своєму останньому телеролику керівники організації одяглися у чорну шкіру, критика влади перетворилася у пасквіль, і все це стало добряче нагадувати УНА—УНСО старого зразка. Теледебати тільки починаються, і ми почуємо ще чимало дзвінких фраз і уїдливих обвинувачень.
Жінки люблять дивитися у дзеркало. І відображення суспільства — соціологія — під час цієї кампанії стала більше впливати на громадську думку. Опитування виявляють реакцію аудиторій на дію політиків, і ті «підганяють» свою тактику під запити виборців. Більшість маргінальних партій не кличуть за собою, а ловлять настрій народу. «Спіймають облизня» дрібні проросійські, жіночі, християнські партії. Адже публіка — як жінка: любить лідерів і йде за сильними і впливовими.
Але жодною логікою, в тому числі жіночою, не можна пояснити виникнення кримського скандалу. Лідер комуністів півострова Леонід Грач, здавалося, всіх сильних світу цього влаштовував. Він був позбавлений можливості балотуватися найнижчою ланкою судової влади — районною, і схоже, ніхто не зможе йому допомогти. Леонід Іванович приховав розміри свого будинку. Але, за іронією долі, про його квадратні метри вже другий тиждень розповідають новини двох країн. Треба віддати належне ньюсмейкерам телебачення. Вони відразу оцінили масштаб випадку, що загрожує перерозподілом влади у Криму. Скандал досяг вищої точки, коли його коментували Кучма та Путін, і, безсумнівно, залишиться однією з головних подій цих виборів. Природно, левову частку ефіру телемоста Росія — Україна (ГРТ, «1+1») з’їв саме цей конфлікт. Ведучий В. Познер, недовго думаючи над форматом, зробив його схожим на «Времена». Треба віддати належне Л. Грачу: в прямому включенні з Криму він не погодився з назвою програми «Росія — Україна: друзі, сусіди, вороги?» і запропонував «Брати, друзі та стратегічні партнери». Колеги з ГРТ, дійсно, дуже загострили тему. Називали Крим українською Чечнею. Протягом половини сюжету, що був присвячений ситуації, показували демонстрації в Молдові. Такі перспективи російські аналітики віщували Криму. Знімати необ’єктивні сюжети, присвячені Україні, давно стало на телебаченні сусідньої країни традицією. Зрозуміло, що у такому ж спрямуванні був і матеріал власкора ГРТ у Києвi Н. Кондратюк. Припустiмо, що перегини у викладі історії дійсно існували. Мовляв, десять століть боролися за незалежність з москалями. Але навіщо ж згущувати фарби і видавати перейменування готелю «Москва» у готель «Україна» за антиросійські настрої? В. Медведчук і М. Попович, які представляли Україну на передачі, обурилися. А І. Драч зопалу навіть назвав себе другом російської мови. Варто сказати, що російські гості студії — міністр культури М. Швидкой, актриса Клара Лучко та ін. — були налаштовані щодо України сердечніше, ніж журналісти на чолі з Познером. Нелегко все-таки жити у країні з імперськими амбіціями. Завжди є привід похвилюватися — то стосовно медалей, то через чужі вибори.
Тоді як одні топчуться на улюблених мозолях України, інші бачать її наддержавою. Дмитро Корчинський («Свобода слова», ICTV) висловлював життєстверджуючі ідеї про період яскравих особистостей та майбутнього енергійного політичного розвитку. Якщо вірити представнику блоку «Проти всіх», ми знаходимося у антифазі з Росією. Коли там купалися в демократії, Україна святкувала застій. Версія, може, і малоправдоподiбна, але дуже симпатична. Тільки й чуєш то обіцянки, то мусування теми розрухи. Хоч революціонер- відщепенець заспокоїв, що все і так буде добре. Корчинський — справді нетрадиційно мислячий політолог. Але журналістам, які його запрошують, корисно нагадувати глядачам, що він ще й талановитий бойовик. Тільки і думає, як розпочати маленьку звитяжну війну.
Чомусь не розповідають телеканали і про склад блоку «Наша Україна». Про вкрай праву партію «Конгрес українських націоналістів», про таких непохитних, як Слава Стецько. Виборці не люблять крайнощів. Але більшість із тих, хто підтримує блок В. Ющенка, не знають, що за його привабливою фігурою ховається вельми строката палітра соратників.
Це тільки здається, що інформації про вибори дуже багато. Повінь інформаційних повідомлень не замінює дефіциту відчуженої оцінки ситуації, незаангажованих думок. Часто заслуговував похвали за об’єктивність «Новий канал». Однак дізнатися більше з цього джерела не вдасться. До поточних виборів він ставиться майже індиферентно. Сітка мовлення оновилася хіба що з допомогою старих російських програм. Я сподівалася, що «Намедни» — це щотижнева програма Парфьонова на НТВ. А виявилося — знайомий літопис 1961 — 2001. Не «Сімнадцять миттєвостей весни», щоб показувати так часто. Хоч новини «Нового» є трохи уважнішими до подій у країні. Ось відзначили двомісячний ювілей міністра економіки Ігоря Юшка. За його сприяння пільги змінить адресна допомога. Крім «Нового каналу», з дебатами не став зв’язуватися «Інтер». Поки всі сили кинуто на «Народну платформу».
Чемпіон з висвітлення кампанії — ICTV. З цього лимона вони вичавлять все до краплі для свого лимонаду. Крім того, що вибори — головний герой діючих інформпрограм, щопонеділка почали виходити «Факти. Вибори». Дебати планується вести у декількох форматах. Буде і «три на три», і «вуличне телебачення». Не шоу «5х5» як у «плюсів» у 1998-му, але все- таки. Якщо свіжі програми будуть такими ж якісними, як наявнi, чекаємо нового слова у передвиборному марафоні.
Беруть участь у виборній агітації і «портретні» передачі. Фемінізація виборів вплинула на те, що увага фокусується не на програмах кандидатів, а на їхніх особистостях та приватному житті. Ось і стають передачі у стилі «Пока все дома» політичними. «Особливі прикмети» (ICTV) примітні вибором не загубленої політперсони, а видатного хірурга Возіанова. Президент академії медичних наук балотується від Партії зелених, і тепер про нього дізнаються маси.
Герою передачі Оксани Марченко «Моя професія» (УТ-1) популярності не позичати. Але тільки Марченко В. Піховшек (член блоку «Демсоюз») зважився розповісти про своє нетелевізійне життя. Вперше ЗМІ показав будинок, побудований за дев’ять років, з басейном, зимовим садом, пінакотекою (колекція вин). Журналісти УТ-1 не полінувалися з’їздити до його рідного села Тельне. Розмовляли з його першою вчителькою, надали слово сестрі. Чесно кажучи, це була перша передача «Моя професія», яку я дивилася з цікавістю. Ще б пак — ексклюзивний матеріал, зворотний бік життя звичайно непроникного ведучого.
Найтоншу політику веде Марина Сорока у передачі «Не може бути» («Інтер»). Для різних політиків вона використовує різні барви. Катерина Ващук, лідер Аграрної партії і член блоку «За єдину Україну!» — людина без вад. Свого часу відмінний голова колгоспу, дбайлива господиня, дбайлива мати і навіть героїчна теща (враховуючи, що її дочка вийшла заміж за сина політичного противника — П. Симоненка). Минулого тижня у цій же передачі нібито нічого поганого не було сказано про С. Довганя — лідера СелПУ (з лівим ухилом). Десята дитина в сім’ї, агроном-насінник, грає на кларнеті. Відеоряд (у зв’язку з кларнетом) декілька разів доповнював оркестрик із «Карнавальної ночі» — і враження про людину вже не ті. Відчувається, що М. Сорока довго працювала у ВР. Достоїнства парламентських кореспондентів — чіткість, оперативність у викладі інформації. А ось художня уява шкультигає. Схожий прийом було використано і в передачі про Р. Безсмертного (представника Президента у ВР). Він «ухитрився» стати координатором «Нашої України». Для створення образу не раз і не два протягом передачі крутили кадри непривітного кардинала Рiшельє з «Трьох мушкетерів».
На «Інтері» показують не тільки уривки з фільмів, але й цілі серіали. За обов’язком служби дивилася останній із них — «Нероби». У фільмі чесно намагалися повторити інтонацію чудового детективу «Що сказав небіжчик». Несолідно, незважаючи на вагу, виглядав А. Дьяченко. Краще не плутати кіно з акторським капусником, а ще краще — залишатися у рамках «3х4». Сподіваюся, негласне творче змагання виграє канал «1+1». Там поставили на режисера А. Матешка. Можливо, не без натяку з 11 березня почнуть показувати серіал «Критичний стан».
У своєму прагненні до прекрасного ризикував Дмитро Кисельов («Докладно», ICTV). Його гість, театральний режисер Андрій Жолдак, відомий крутою і непередбачуваною вдачею. Однак обійшлося. Творець епатував тільки зовнішнім виглядом: голеною головою з кіскою, жовтою курткою і червоними брюками. Скривджений увагою українських спонсорів Жолдак приїхав із Румунії, де ставив мюзикл. Тепер на черзі — червоний «Гамлет» у Франції, білий — у Росії та чорний — у нас, уже за нормальні гроші. Завжди схилялася перед талантом цього режисера «вибити» необхідну суму. Кольори — не ідеологічна характеристика, а суб’єктивне сприйняття режисером країни. Ми у Андрія — чорненькі. У нього свій рецепт реформ суспільства. Виявляється, у тоталітарних державах мистецтво є традиційним. А у справжніх демократіях тяжіють до авангарду. Тому варто зробити нестандартні форми мистецтва популярними — і прогрес у всіх галузях життя забезпечено. Що ж, геніальному режисеру дозволено ставити віз попереду коня. Очевидно, такий спосіб зміни країни сподобався А. Толстоухову (київський лідер НДП), і він вирішив профінансувати демонстрацію всіх вистав Жолдака у Києві. Марно старався.
А що авангардного мистецтва в країні з лишком — демонструє фестиваль «Культурні герої» під егідою «Подробиць» («Інтер»). Цього разу із Дніпропетровська. Група «Господин Топинамбур»; серія інсталяцій, присвячених Малевичу. Особливо чудова його імпровізована домовина з ангеликами. Як ізюминка — зухвала фотовиставка голої натури. Окремі та вільні художники можуть бути щасливими. З їхнього погляду, благоденство країни не за горами.
Журналісти бачать своє завдання в іншому. Від небайдужості, об’єктивності та незаангажованості ЗМІ й кожного окремо значно залежатимуть об’єктивні вибори. У цьому сенсі порядність для журналістів не менш важлива, ніж для жінок.
