Виграш самотнього круп’є
Смерть — це не поразка, це лише кінець гриВесняного суботнього дня, у знаменитому дачному селищі Передєлкіно закінчилася гра з життям для людини, яка ніколи (у всякому разі — останні чверть століття) не знала поразок у своїй професійній діяльності. Володимир Ворошилов, змішавши крутий коктейль із простої до геніальності ігрової схеми, непересічного інтелекту, невтолених амбіцій і незжитих комплексів учасників шоу — створив фактично новий жанр, у якому не знав собі рівних. Фантастична (особливо за сучасними мірками) довговічність гри «Що? Де? Коли?» не в останню чергу пояснюється тим, що вона в усі часи була своєрідним притулком для людей, що намагалися зберегти в собі здатність до самостійного мислення й жадібну цікавість до життя у всіх його проявах. Для таких людей гра стала чи не ідеальною нішею, де можна досхочу спілкуватися із близькими по духу колегами, де виграш приносить моральні дивіденди, а програш не загрожує важкими наслідками. Саме такі люди стали найвірнішими прихильниками і найвдячнішою аудиторією ворошиловських програм. Саме з них усі двадцять п’ять років рекрутувалися нові учасники. І саме вони стали опорою руху ерудитів, існування й розвиток якого були, можливо, найбільшою заслугою Володимира Ворошилова.
Натовпи затрапезно одягнутих людей різного віку і статі, що час від часу з’являються у різних містах і шокують пасажирів громадського транспорту голосним розгадуванням кросвордів на час або постійним згадуванням «свічок» («засвічених» питань) і «гробів» («тупих» питань), звичайно, не асоціюються з одягнутими у смокінги членами «елітарного» телеклубу. Тим, хто спеціально не цікавиться цією темою, важко уявити, яка велика кількість людей в Україні віддає свій вільний час і переважно власні гроші для того, щоб займатися інтелектуальними іграми. Саме в Україні існує достатньо струнка система загальнонаціональних змагань. Наявність огрструктури — Ліги українських клубів (ЛУК) дає українським ерудитам можливість мінімум п’ять-шість разів на рік помірятися силами на всеукраїнському рівні. Чемпіонат України проводився уже вшосте, у той час, як у сусідів-росіян лише в лютому цього року було проведено перший чемпіонат. До цього вони обмежувалися заочними змаганнями.
Набирає розмаху і популярності багатоетапний турнір на Кубок Західної України, який, до речі, став своєрідним заповідником для україномовних команд.
Сотні людей за першої ж нагоди зриваються з місця і їдуть за сотні кілометрів, долаючи фінансові і побутові труднощі, звісно, не для того, щоб у результаті перемоги здобути які-небудь фаянсові чайники чи парасольки. Очевидно, що головним стимулом для них є, перш за все, спілкування та можливість знайти застосування набутим знанням, на жаль, поки що не надто потрібним нашому ринковому суспільству. Цікаво, що попри очевидну матеріальну безперспективність інтерес молоді до інтелектуальних ігор зростає.
Не секрет, що у масовій свідомості останнім часом усе більше домінує тенденція, суть якої влучно висловив один із персонажів культового російського фільму «Брат» — «Думать надо меньше, а соображать больше». Протистояти цій тенденції, зберегти хоча б у частини населення здатність і бажання до самостійного мислення і прийняття рішень — важливе завдання для всіх, хто переймається подальшою долею України як незалежної держави — як би пафосно це не звучало. Інтелектуальні ігри могли б стати суттєвим чинником у цьому процесі.
Слід відзначити, що у зв’язку з тим, що телеканали наших північних сусідів приділяють значно більше уваги інтелектуальним програмам, і наш рух ерудитів здебільшого орієнтований на російськомовність. Поза тим, велика кількість наших гравців грає або має бажання грати рідною мовою. Важливим фактором для посилення такої тенденції стала б поява у нашому телепросторі власної україномовної ігрової передачі. Спроби запустити на українських каналах подібні програми робилися неодноразово, але проекти згасали, по-перше — в силу вторинності та старомодності форми, а по-друге — як тільки організатори переконувалися, що рівень рентабельності не відповідає їхнім запитам.
Розраховані на достатньо специфічну, хоча й масову аудиторію, такі програми потребують серйозної підтримки на державному рівні, бо завдяки їм з’явиться можливість зробити українську мову органічним елементом сучасної молодіжної культури і тим забезпечити її майбутнє.
ДО РЕЧI
Як стало відомо «Дню», продюсерська група Сергія Черненка працює зараз над пілотним проектом україномовної телегри за принципом «Що? Де? Коли?», що складатиметься iз чотирьох-шести програм. До участі в проекті будуть запрошені команди ерудитів з усіх регіонів України. Проект здійснюється за підтримки Київської міської держадміністрації.