Мадонна у вишиванці

На мистецькій виставці 1891 року у Львові молодий художник Юліан Панькевич представив дві акварелі — «Христос-Учитель» та «Богородиця з дитям». Він їх зобразив у світських картинах національного змісту й надав їм яскравого народного характеру. Ісуса Христа і Марію зображено в народному одязі, в обидві композиції художник увів світських персонажів — сільських хлопчаків у барвистих одежах. Акварелі вдалися художникові, вони були цікавими за своїм задумом, композиційним та колористичним вирішенням. Перший публічний дебют Ю. Панькевича зацікавив глядачів, і у львівському українському часописі «Зоря» з’явилися прихильні відгуки на ці твори. Водночас і перші неприємності — священник-москвофіл К.Селецький звинуватив художника у порушенні давніх іконографічних традицій у зображенні одягу Христа і Богородиці, який «став артистам сьогоднішньої доби так невигідний, що беруться проміняти єго на костюм Грицька чи Параски».

Народився майбутній художник 4 липня 1863 року в невеличкому наддністрянському селі Устя-Зеленому в родині місцевого маляра-іконописця. Після закінчення народної школи в Рогатині та Бережанської гімназії, де здобув перші професійні знання з рисунка та малювання, за сприяння графа В.Дідушицького він вирішує продовжити мистецьку освіту. 1884 року Юліан Панькевич вступає до Школи красних мистецтв у Кракові, де директором був відомий художник історичного жанру, яскравий педагог Ян Матейко. А викладацьке ядро становили професори  І. Яблонський і Л. Лефлер — художники історичного та побутового жанрів та відомий портретист Ф. Цинк. І вже після першого року навчання за виявлені здібності (конкурсний рисунок голови античної скульптури) Ю. Панькевич отримав премію «Товариства красних мистецтв».   

За порадою товариша, студента Віденської академії мистецтва М. Івасюка, восени 1885 року переходить на навчання до цього навчального закладу, де його повністю захоплює вир художнього життя австрійської столиці. Однак матеріальна скрута змушує молодого митця повернутись до Кракова. Навчання в Мюнхенській академії мистецтв залишилось мрією, й восени 1887 року Ю. Панькевич повертається до Рогатина. Художник вертається до релігійного малярства, створюючи для зарібку іконостас  для церкви в Яблуневі (1888), запрестольний образ святого Іллі для церкви в с. Шоломия (1889), композицію «Марія з Христом» для церкви в Кам’янці-Струмиловій біля Львова (1892).

Водночас Ю.Панькевич підтримує активні зв’язки із мистецьким життям Львова, експонуючи на виставці 1891 року вищезгадані композиції  «Христос-учитель» і «Богородиця з дитям», а також жанрове полотно «Біля криниці» та «Жіночий портрет».

«СІЛЬСЬКА МАДОННА», 1895 р.

У 1895 році митець створює поетичне полотно «Сільська мадонна», цікаве за своїм задумом та оригінальним вирішенням сюжету. Ось як описує її мистецтвознавець Я. Нановський у нарисі про життя і творчість Ю. Панькевича, опублікованому 1986 року: «Це жанрова сцена з життя українського галицького села. У садочку сидить на лавці під деревом молода селянка і навчає своє дитя з відкритої книги, поглядаючи з любов’ю на нього. А малий хлопчик, задумавшись, з довір’ям тулиться до матері, поклавши ручку на книгу. В ніжному шляхетному обличчі матері читаються і щастя материнства, і ледь помітний смуток. Легкий поворот голови матері пожвавлює фронтальність її доколінної постаті. Це цілком світські типи, без традиційних німбів чи атрибутів. Мадонна у вишиваній сорочці  і червоній спідниці, на голові у неї біла хустина, що легко спадає на плечі, на шиї — багате намисто, таке, як носили тоді сільські жінки»

1896 року художник їде в Карпати (села Яремче та Ямна, щоб підлікувати підірване здоров’я, а водночас захоплюється новим для нього жанром — пейзажем, створивши низку творів — «Водоспад Прута», «Каскади Багрівця», «Камені над Прутом», «Ловля риби на Пруті».

Переїхавши на постійне проживання до Львова, бере активну участь у житті української мистецької інтелігенції. У 1898 р. І. Труш, Ю. Панькевич та архітектор В. Нагірний  засновують у Львові «Товариство для розвою руської штуки», метою якого було об’єднання та підтримка українських художників Галичини. До речі, саме Юліан Панькевич відіграв значну роль у формуванні мистецької долі  молодого теребовлянського юнака, майбутнього творця української школи монументального мистецтва, Михайла Бойчука.

Невдовзі була відкрита перша виставка Товариства, в якій взяли участь К. Устиянович, А. Пилиховський, І. Труш, С. Томасевич, О. Скруток та Ю. Панькевич. Ця акція заохотила художника до подальшої творчої активної діяльності, й він береться за створення багатофігурної батальної композиції «Оборона Звенигорода».

Знайомство з І. Франком та М. Павликом спонукає Ю. Панькевича до роботи в галузі книжкової ілюстрації — оформлення антології української лірики «Акорди» (1903), збірок «Похоронні звичаї та обряди» (1912) і «Українські казки» (1918) В. Гнатюка та ін.

У 1920-х роках значну увагу художник приділяє створенню портретного жанру. Малюючи образи представників українського визвольного руху, активних літературно-громадських діячів, митець ставив перед собою завдання точно відобразити зовнішність людини і, водночас, розкрити її внутрішній світ — такими є портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Петра Шеремети, автопортрет 1925 року, жанрові портрети селян Рогатинщини та інші.

Із початком пацифікації — терористичних дій польського уряду Юзефа Пілсудського проти українського населення Галичини — Ю. Панькевич у 1932 році нелегально переїжджає до Харкова, де Наркомом освіти УРСР скеровується  в історичний музей ім. Григорія Сковороди на посаду старшого наукового співробітника.

Незважаючи на похилі роки, Юліан Панькевич виконав для музейної експозиції низку рисунків пером, олівцем, аквареллю, виготовляв олійні копії з оригіналів творів І. Рєпіна, С. Васильківського, М. Ткаченка.

Однак несподівано відновилась давня нервова недуга й улітку 1933 року художника не  стало, а твори цього періоду згубились в часи воєнних лихоліть.

Фоторепродукції картин надано автором