Аукціон подій п.Хвостіва

ПРОСТОТА — КРАЩА ЗА КРАДІЖКУ (91 у. о.)

У недільному «Епіцентрі» Піховшека на зустрічі з Президентом України заговорили знову про найближчу для всіх людських істот тему — любові.

Запитали в Леоніда Даниловича, як ставиться він до того, що його оточення вміло організовує ілюзію цього світлого почуття народу до їхнього патрона. То його де-небудь значком «Шахтарська слава» нагородять, то почесним гетьманом запорозького козацтва оберуть. Коротше, вирішили з'ясувати, чи вірить Леонід Данилович у всенародну любов до себе, рідного. І він дуже відверто (що з ним останнім часом буває досить часто) заявив: «Не подумайте, що я такий дурний, як хтось хоче мене представити». Тобто Кучма дав зрозуміти (не дурний же, справді ), що про любов до нього народу, а тим більше президентського оточення, не може бути й мови. Невірність властива цим виявам людських емоцій, і практично відразу в передачі мова зайшла про те, як це почуття до Леоніда Даниловича втратив один із його найближчих соратників, земляк і прем'єр Валерій Пустовойтенко. Виявляється, він став відчувати цю слабкість до непримиренного противника Президента — спікера О. Ткаченка. Пустовойтенко сказав: «Я знаю, що Олександр Миколайович Ткаченко мене любить. І я думаю, що він не буде заперечувати, щоб я працював і далі».

На запитання, як Кучма прокоментує заяву Валерія Павловича, він з усією своєю простотою (яка, як відомо, краща за крадіжку Лазаренка) сказав: «Коли я вчора почув про його любов до Олександра Миколайовича, трохи з ліжка не впав».

Ураховуючи, скільки ще подібної прихованої ненависті та любові перед виборами вирветься назовні, радимо Президентові спати на ліжку, будучи прив'язаним ременями. (А то падати доведеться безперервно.) Або на підлозі (з підігрівом, щоб не застудитися).

ПРО СТИМУЛИ В КАР'ЄРІ ПОДАТКІВЦІВ (63 у. о.)

На запитання в пресі про те, чи брав би чиновник хабарі, якби йому платили нормальну зарплату, голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров чесно відповів: «Брав би! Але набагато менше! Причому високим окладом ми підтримали б тих людей, для яких хабарі є не фізіологічною потребою, а — способом вижити. Тому в податковій службі ми вдвічі підняли оклади. Щоправда, не всім, а лише тим, хто приймає рішення... Наприклад, начальник інспекції отримує 500-600 гривень, але при цьому, звичайно ж, є працівники, які отримують і по 70 гривень». За цією логікою виходить, що ті «нижні» чиновнички повинні старатися робити кар'єру, щоб хабарі, які вони отримували б, були не «способом вижити» (при 70 гривнях), а вже фізіологічною потребою (при 600 грн.), як у вищого податкового складу. Є чого прагнути.

ШКОДА, НАПОЛЕОН НЕ ЗНАВ МИТНИЦІ НАШОЇ (24 у.о.)

Українські митники виявили неабияке завзяття. Прагнучи вилучити предмети так званої «чорної археології», тобто нелегально викопані з матінки-землі історичні цінності, вони накинулися на «Ікарус», в якому делегація севастопольського військово-історичного клубу «Воїн» прямувала в Росію на фестиваль «День Бородіна». Є така забава, до якої схильні чоловіки багатьох країн: відтворювати до деталей історичні битви.

Цього разу поїздка планувалася під Бородіно, де, як відомо, відбулася 1812 року велика битва. Севастопольці мали представляти перший гусарський французький полк. І, відповідно, у них із собою були гусарські мундири та муляжі французьких рушниць і шабель наполеонівців. І от наша доблесна митниця в Гоптивці (Харківська область) накинулася на «Ікарус» і відняла у «французів» усю зброю. Учасники клубу «Воїн» підозрюють, що хтось тупо «накапав» митниці, мовляв, вони везуть щось протизаконне. Палкі прохання гусарів повернути шаблі з пістолетами не були задоволені. Майно вилучено «до з'ясування обставин». Поки обставини з'ясовувалися, французькому полку (принаймні його севастопольському набору) доводилося атакувати ворога голіруч. (Можливо, вони робили пальцями ріжки й таким чином виглядали грізнішими.)

Хто ж «накапав»? Можливо, це прихильники Кутузова. Воно ж приємніше бити беззбройних ворогів: он скільки крові пролили 1812-го. Добре, ще мундири в хлопців не забрали. А то гусари, що бігають по полю в трусах і майках, надто б уже нагадували футболістів.

ПРО ТРОЯНДОЧКИ, ЩЕТИНУ Й ПУДРУ (15 у.о.)

Борис Моїсеєв любить повторювати, маючи на увазі себе, що «артист завжди має бути звабним». І, мабуть, він робить, на свій погляд, для цього все, що може. Однак на відомого пітерського баса, народного артиста СРСР Бориса Штоколова він не справляє належного враження. Більш того, Штоколов сказав з приводу сексапільності Борі таке: «Зараз показують хіба що голий зад з чорною стрічкою посередині. Борис Моїсеєв називається. Уявляєте, чоловіча дупа, прикрашена чи то метеликом, чи то трояндочкою? І це символ прекрасного?»

Так, не всім подібні символи припадають до душі. Зірка Штоколова (коли виконується його найвідоміший романс «Гори, гори, моя звезда...») вважає за краще горіти будь- яким полум'ям, крім блакитного. Однак спектр поняття про прекрасне розширився. Може, на краще? Хоча щетина в пудрі...