Анатолій Дем’яненко виконав обов’язки

Нинішній наставник команди-лідера чемпіонату України обійняв свою посаду без зайвого галасу. Невдача у грі із швейцарським «Туном», після якої «Динамо» вперше з 1988 року залишилось восени поза європейськими кубковими турнірами, а також невиразна гра команди на старті чемпіонату України змусила керівників клубу відмовитися від послуг щойно призначеного тренером Леоніда Буряка. Із пошуком нового тренера можна було не поспішати. Європейський «потяг» вже пішов, а в національному чемпіонаті команда рівня «Динамо» навіть без тренера зобов’язана грати на високому рівні.

Ми не знаємо, про що думав Анатолій Дем’яненко, коли йому запропонували працювати виконувачем обов’язків тренера, поки не знайдуть гідного кандидата. Швидше за все покорився долі, яка зненацька повісила на нього неочікуваний тягар. Тим більше, що змінювати нічого не довелося. Анатолій Васильович працював із командою так само, як і раніше, тільки тепер остаточне рішення про те, хто має вийти на поле і як має будуватися гра, йому довелося приймати самому.

Насправді завдання випало не з легких. Майже три десятки амбітних високооплачуваних майстрів футболу, яким не зумів дати раду такий досвідчений фахівець, як Леонід Буряк, повинні були забути про Лігу чемпіонів, сумлінно готуючись до кожної гри чемпіонату України чи за дубль, чи за основний склад. Яким чином Дем’яненку вдалося стабілізувати гру і склад команди, вгамувавши амбіції іноземців, знає тільки він. З боку було видно лише те, що футболісти «Динамо» тепер знають своє місце. І це місце залежить не від настрою тренера чи його «бачення гри», не від віку чи суми контракту гравця, не від особистих образ чи симпатій, а виключно від готовності конкретного футболіста до конкретної гри.

Тридцятирічний Сергій Ребров, який бачив на своєму футбольному шляху практично все, тренувався не нарівні з молодими, а краще. Бо тільки так можна було потрапити у число одинадцяти гравців, які виходили на поле. Власне, ці одинадцятеро досить швидко визначились.

Як у старі добрі часи динамівські уболівальники майже точно знали, хто завтра вийде на поле. У команді і навколо неї зникла нервозність, яка мала місце вже багато років. Не секрет, що після того, як «Динамо» залишив Андрій Шевченко, всі спроби повернути команду до європейської еліти виявилися невдалими. Намагання повторити і перевершити результати 1998— 1999 років приводили до не завжди послідовних кроків у комплектуванні команди. Від тренерів, які працювали з командою після Лобановського, хоч і не відкрито, але вимагали чудес, які не були тоді під силу, напевно, і самому Валерію Васильовичу.

Кожен по-своєму намагались «підняти» команду Олексій Михайличенко, Йожеф Сабо, Леонід Буряк. І не вони винні в тому, що не є копіями Лобановського.

Від Анатолія Дем’яненка ніхто чудес не вимагав. Він нікому нічого не обіцяв, а його інтерв’ю, хай Анатолій Васильович не ображається, були прогнозованими на сто відсотків. «Будемо працювати» — так у двох словах можна викласти все, що сказав Дем’яненко за період своєї роботи тренером «Динамо». Не в словах була його сила. А в чому?

Згадаймо, що Анатолій Дем’яненко був капітаном зіркового «Динамо» середини вісімдесятих, де грали Блохін, Безсонов, Баль, Заваров, Балтача та інші зірки, кожна з яких була особистістю із авторитетом і характером. Але капітаном був Дем’яненко — єдиний із динамівців, який завжди вмів порозумітися з кожним окремо і з усіма разом. А про вміння Дем’яненка-футболіста повести команду за собою уболівальники, сподіваюсь, ще не забули.

Після призначення Дем’яненка «виконувачем обовязків» команда «Динамо» зіграла вісімнадцять матчів, в яких здобула сімнадцять перемог і лише один раз зіграла внічию. Для тих, хто не вважав перемоги в іграх національного чемпіонату та Кубка занадто складними, «виконувач обов’язків» видав перемогу над «Шахтарем» у Донецьку, де віртуозно переграв тренера Мірчу Луческу із його бразильсько-румунським легіоном.

Сьогодні можна сказати, що покладені на нього обов’язки Анатолій Дем’яненко виконав на сто відсотків. Тому цілком логічним стало рішення керівників клубу припинити пошук тренера «на стороні» і призначити нині працюючого фахівця вже не «виконувачем обов’язків», а повноцінним тренером. Про це рішення оголосив у четвер Ігор Суркіс, президент ФК «Динамо». Рішення логічне і зрозуміле. Слів про необхідність відродження слави київського «Динамо» вже було сказано більше ніж досить. Потрібна конкретна робота, яка Анатолію Дем’яненку виявилась до снаги.