Антисиноптичне
Чи добре це — грудень без снігу? Звичайно, ні.
Ось випаде сніжок — і відсвічує у непроникно низькі хмари, а вони повертають землі те примарне сяйво, і навіть глупої ночі так ясно, що читати не читати, але обличчя ближнього свого розгледіти можна. Через те багатоповерхові двори-колодязі, з яких, правду кажучи, переважно і складається Київ, стають затишними, мов на різдвяній поштівці.
Та яке Різдво, які поштівки, як кожний ранок тільки і бачиш оту сіру, майже за Салтиковим-Щедріним, шинель замість неба та голі чорні дерева, що метушаться від набридливого сирого вітру? А замість ошатних заметів болото, рівномірно розвезене по тротуарах. А замість пишного снігопаду мряка, водяний пил летить у лице, наче комашня, і ніякої змоги захиститися нема. І мандарини від того якось інакше пахнуть, і ялинкові базари виглядають насмішкою, і дітей на санчатах не повозиш.
Триває та халепа вже кілька років. Листопад самозвано перехопив усі зимові привілеї: і перший сніг, і молодий морозець, і віхолу, а щойно настає черга грудня — все щезає, тане, і починається оте неподобство.
З другого боку, не таке вже й неподобство. Бо ж не холодно, й ожеледиці нема, не ходиш по місту, як партизан-епілептик, обминаючи тротуари десятою дорогою, і щедра двірницька сіль не псує нові чоботи, сто одежин не треба на себе натягати, он скейтбордисти на Майдані взагалі у футболках катаються, і в тих таки багатоповерхівках тепло, бо не розраховані вони насправді на морози, а що темрява майже цілу добу — так за сонцем скучити встигнеш, весну-літо цінуватимеш, одне слово, самі тобі вигоди.
Якщо ж подібні резони звучать непереконливо, можу, як це робиться завжди, коли бракує аргументів, послатися на власний досвід. Згадую себе в ранній юності, як я прокидався, бачив оте саме вищезгадане сіре, впадав у надзвичайно веселий, розкутий і піднесений настрій — сльоті назло, — через вредність характеру, і мені було чудово, і навколишнім також. Хоча й шинель висіла все на тому ж місці, і асфальт з грязюкою нікуди не дівався.
Гарний спосіб, як на мене, винайшли у Швеції. В них зима не те що довга та темна — а дуже довга і темнезна, адже Північне полярне коло під боком. То вони підсвічують чи не всякий вільний клаптик простору. Всюди — свічки, лампочки, світильнички, плафони, гірлянди, велика і мала ілюмінація. Неодмінна деталь інтер’єру шведської квартири — дві невеличкі лампи просто на підвіконні. Вмикають їх, щоб світилася не лише хата, а й вулиця. Перед кожним рестораном на бруківці палять невеличкі масляні каганці. В офіційних установах на рецепції, десь між телефоном та календарем, обов’язково світиться пара свічечок.
З тих персональних живих вогників шведи снують велетенське вогненне рядно, накидають його на свою полярну ніч і просто забувають про неї. Та, думаю, кожен читач може запропонувати щось у такому дусі.
Писав я ці нотатки насправді, щоб переконати себе, а також бодай кількох киян (львів’ян, донеччан, полтавчан, далі — всюди), що не так воно вже й кепсько надворі. Навіть, може бути ще ліпше.
