БЕЗ ГОЛОВИ

Програвати можна по-різному. Можна поступитись у впертій боротьбі супернику, вищому за класом, можна стати жертвою фатального невезіння, можна припуститись тактичних прорахунків. А можна просто програти, тобто бути повністю обіграним суперником, який зовні нічим не кращий, має не ліпші, а може й гірші умови для підготовки. Від гри Шахтаря з празькою Спартою в третьому турі групового турніру Ліги Чемпіонів ми чекали, що нарешті навчені свіжим досвідом зустрічей з європейськими грандами наші віце-чемпіони зіграють у свою справжню силу. На практиці виявилось, що середній за європейським масштабом чеський клуб, де немає закордонних зірок а за національну команду виступають один-два футболісти, без перенапруження поклав на лопатки другу команду України.

Статистика — річ об’єктивна і не дасть збрехати. Після програних «Спартою» та «Шахтарем» перед цим матчів Ліги Чемпіонів відповідно з «Лаціо» та «Арсеналом» лише рахунок у наших був більш почесним. Розшифровка ж гри у Римі показала, що незважаючи на розгромний рахунок, чехи грали з чемпіоном Італії на рівних, не поступившись в жодному із статистичних показників (контроль за м’ячем, удари по воротах, кутові і таке інше). Читати ж статистику гри «Арсенал» — «Шахтар» без сліз було важко.

Ніхто й гадки не мав, що пражани не гірше за лондонців закидають штрафний майданчик донеччан навісами, і не гірше за римлян розриватимуть захист українців точними, проте зовсім не геніальними передачами. Нам уже пояснили, що українці не вміють грати головою, але щоб настільки! Не вірю, що дитячі тренери не показували нинішнім «професіоналам» із Донецька, як слід відбивати м’яча головою. Певно забули хлопці, закрутили їхні голівоньки щедрі преміальні (секретні), одержані за вихід до групового турніру чемпіонської ліги. Добре, що забив Зубов красень-гол у ворота «Спарти», але ж той самий Зубов не віддав за всю гру жодної точної передачі зі свого флангу! Другий гол не рахується, бо тоді Зубов не подавав, а бив по воротах. Не схожим на себе був Бахарєв, блідою тінню себе колишнього виглядав Ковальов, випадав з гри Аліуце. Щодо майстерності голкіпера «шахтарів» Вірта, то його гру порівняти нема з ким. Справжні команди не дозволяють стільки разів бити по своїх воротах, скільки б’ють по воротах «Шахтаря» у Лізі Чемпіонів. Киянин Шовковський за три останні міжнародні гри не мав стільки роботи, скільки донецький воротар за одну!

Говорити про те, як Прага обіграла Донецьк, можна ще довго. Краще зупинимось на іншому: оцінці гри, яка звучить з телеекранів. Пробачимо тренеру Прокопенку скаргу на «завантаженість» команди. Ну не знає людина того графіка, за яким виступає «Арсенал». Для європейської команди дві гри на тиждень із серпня по червень — норма, а не перевантаження. І ми або звикнемо грати в тому ж ритмі, або так і будемо скаржитись на «перевтому» відмінивши перед тим заради Ліги Чемпіонів чи не півчемпіонату країни. Тренер подумає і зрозуміє, бо Прокопенко — дуже хороший тренер. Цікаво інше — доки сотні тисяч любителів футболу будуть змушені витримувати під час телетрансляцій ігор «Шахтаря» по півтори години моральних тортур з боку телекоментатора? Скільки можна по тридцять разів за гру слухати перли на кшталт «чіплятися за мяч» або «тиснути на суперника». А від неодноразово повтореного «гірники провалились» хотілося сміятися і плакати одночасно. Критикований-перекритикований «народний коментатор» Савелій принаймні знає правила гри і не вводить в оману тисячі дітей, які, наслухавшись Журахівського, починають сперечатися із суддями та тренерами. Якщо на Інтері нема коментатора із словниковим запасом рівня старших класів середньої школи, то чому від цього повинні страждати телеглядачі?

Ліга Чемпіонів УЄФА тому і є високоприбутковим бізнесом, крихти з щедрого стола якого дістаються і українцям, що в цій лізі все продумано: від оригінального оформлення стадіонів та спеціально написаної музики, до технічного обладнання, яке має забезпечити найбільш яскравий і повний показ навіть найбездарнішої гри. УЄФА не присилає централізовано хіба що медичні бригади, пожежників і хлопчиків, які подають м’ячі і трусять в центрі поля круглим рядном із емблемою. І коментатори теж поки що наші. То будемо чекати поки коментаторів із УЄФА пришлють чи самi щось будемо з цим робити? Безперечно, коментатор має вболівати за наших. Але ж видавати чорне за біле в час кольорових телевізорів дуже непросто. Навіщо смішити людей тупою відданістю нашим на користь об’єктивності?

Я не міг не написати про це тому, що майбутнє спорту, і футболу зокрема, назавжди пов’язане із телебаченням. Навчитися показувати футбол і розповідати про нього чи не важче, ніж грати у цей футбол на європейській арені. Не візьме тренер до команди і не поставить на гру футболіста, який грає на рівні чемпіонату села. Не візьме, яким би хорошим хлопцем цей футболіст не був і які б люди за нього не клопотали. Коли ж у нас почнуть підбирати тележурналістів так само ретельно, як футболістів?

Видається, що і тренерам наших команд, зокрема «Шахтаря», і організаторам телетрансляцій треба чим швидше звернути увагу на голови своїх підлеглих. Не на зачіски, ясна річ, які можуть бути довільними, а на вміння футболістів головою грати, а коментаторів — нею думати.