Бренд маємо

Партія «Християнсько-народний союз», очолювана народним депутатом Володимиром Стретовичем (блок «Наша Україна»), відтепер іменуватиметься Християнсько- демократичним союзом. Таке рішення прийняв позачерговий VI з’їзд партії, що відбувся в суботу в столичному Будинку вчителя. Захід анонсувався як «об’єднання всіх здорових сил, які представляють християнську демократію України, в одну могутню партію». Насправді до партії Стретовича приєдналося кілька регіональних організацій трьох партій — «Всеукраїнського об’єднання християн», Християнсько-демократичної партії України та Української християнсько-демократичної партії. Масштаби консолідації частково ілюструє фраза Івана Плюща, що сидів у першому ряду в оточенні «нашеукраїнців»: лідера Віктора Ющенка — праворуч і 40-го номера блокового списку Юрія Павленка — ліворуч. Іван Степанович окинув поглядом приміщення, після чого філософськи помітив: «Ну і скільки ж тих християнських демократів? Хоч на половину залу набереться?» Пізніше, вийшовши на трибуну, екс-спікер повідомив, що прийшов на з’їзд, тому що йому сказали, що тут відбудеться об’єднання всіх християнсько- демократичних сил України. За його словами, на запитання, чому ж не видно на з’їзді таких «видатних християнських демократів», як Віталій Журавськiй і Микола Поровський, йому відповіли, що хоч їх самих тут немає, «уламки» їхніх партій все-таки присутні. «Чому ж всі християнські демократи не можуть об’єднатися?» — iз здивуванням «приїжджого» запитав із трибуни Іван Степанович. «Лідерів багато!» — крикнув хтось із залу. Представники «уламків», виступаючи перед залом, намагалися говорити про глобальне. Один із виступаючих, міркуючи про політичну філософію християнської демократії, підняв питання про «відсоток народних депутатів українського походження», а також звинуватив «антиукраїнську владу» в «повзучій контрреволюції» (прямо більшовизм якийсь!). Проте схоже на те, що аж ніяк не консолідація була головною причиною скликання позачергового з’їзду Християнсько-народного союзу. Звільнені від фашизму народи Європи віддали свої голоси саме християнсько-демократичним партіям, заявив у своїй промові Володимир Стретович. Отже, якщо Україна хоче стати процвітаючою країною, вона повинна, мовляв, вчитися на цьому досвіді. В. Стретович закликав однопартійців активно включитися в підготовку до проведення виборів президента України в складі блоку Віктора Ющенка. При цьому недвозначно дав зрозуміти, що після перемоги на виборах бачить роль своєї партії не меншою, аніж т а, яку грали християнські демократи в післявоєнній Європі. Найкращий приклад реалізації ідей християнської демократії — в Німеччині, відмітив Володимир Стретович. Потім запропонував дати партії нову назву — Християнсько-демократичний союз, скорочено — ХДС. Новоспечених українських «тезок» привітав із трибуни представник німецького ХДС. Що правда, враження від його довжелезної доповіді псував «підрядковий» переклад, який перекладачка зачитувала з папірця, сильно запинаючись і часто забігаючи наперед. Однак це не вплинуло на наміри тих, що зібралися, і за перейменування ХНС у ХДС проголосували з ентузіазмом. Схоже, мода на копіювання іноземних назв в українському партійному середовищі пустила міцне коріння.

Цікаво, що у своїй доповіді Володимир Стретович прозоро дав зрозуміти, що незадоволений ставленням до партії з боку керівництва «Нашої України». Мовляв, ми зробили невідповідно більший внесок у перемогу блоку на парламентських виборах, тому отримали місця у списку. «Ми хочемо бути рівними серед рівних», — сказав він. Віктор Ющенко, вийшовши на трибуну, вирішив не вступати в дискусію про ролі тих чи інших сил у «Нашій Україні», відбувшись компліментом господарям (йому «імпонує дух цього з’їзду») і закликавши всіх до єдності заради спільної справи. Як завжди не дуже зрозумілу за смислом мову Віктора Андрійовича зал зустрів дружними оплесками, а саму присутність лідера «Нашої України» на з’їзді, хоч він і пішов відразу ж після свого виступу, християнські демократи явно сприйняли за велику честь. Однак чи під силу Стретовичу з товариством витримати конкуренцію з дещо більш «рівними» соратниками Віктора Ющенка, залишається нерозв’язаним. Як і те, чи під силу українському ХДС стати в найближчому майбутньому вітчизняним аналогом ХДС німецькому. Хоч, як говорили давні римляни, саме вже прагнення до мети заслуговує на похвалу. Залишилося знайти лідерів такого ж калібру, як свого часу у німецького тезки партії — Конрада Аденауера і Гельмута Коля. Якщо, звичайно, український ХДС розраховує на щось більше, ніж роль «одного з рівних» учасників проекту Ющенка.

КОМЕНТАР

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:

— Я не знаю жодної цивілізованої країни, де би партії християнсько-демократичної спрямованості не відігравали важливу роль. Присутність деяких демократо-конституційних партій є, на мій погляд, свідченням зрілості суспільства, передусім, у сфері моралі. І чим ближче країна до високих моральних стандартів, тим більшу роль відіграють такі партії у політиці. З цього погляду, можна пригадати досі актуальні в Німеччині слова Канта: він говорив, що не вірить у релігійних діячів, які повинні керуватися принципами тільки політики, і в політиків, які можуть керуватися тільки принципами релігії. Тому згодом в Україні буде, безумовно, запитана партія християнсько-демократичної спрямованості. Згодом вона буде в парламенті, і вона обов’язково відіграватиме певну роль у політичному житті, але, знову-таки, згодом. Усе ж таки, є, очевидно, якась «спадщина» від сімдесяти-вісімдесяти років без віри, і це не могло не позначитися навіть на генетичному рівні. А релігійність, яку демонструють сьогодні деякі наші політики, часто має фальшивий характер, і цю фальш відчуває населення. Люди бачать, як неправильно хрестяться наші керівники у церквах, як вони неправильно поводяться при зустрічі з церковними ієрархами, як вони намагаються церковні конфесії зробити зброєю для досягнення якихсь одномоментних політичних цілей. Усе це є очевидним для народу. Тому поки що існують обмеження у реалізації партій такої спрямованості.