Бумеранг: рік польоту

Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології:

— Уроки, здобуті Україною із цих подій, потрібно розглядати диференційовано. Я б виокремив три складові: уроки для влади, передусім виконавчої, уроки для політичної опозиції та уроки для громадянського суспільства, яке формується в Україні.

Влада пережила досить сильний шок унаслідок цього скандалу. І перша її реакція була в правильному напрямі: усвідомлення того, що політика, пов’язана із тиском на основні інститути висловлення громадської (ЗМІ) думки, є непродуктивною. І той величезний сплеск критичних матеріалів, який касетний скандал викликав у багатьох ЗМІ, засвідчив, що сила тиску влади на засоби масової інформації дорівнює силі її протидії в критичні для влади моменти. Влада дала кілька сигналів ЗМІ в тому напрямі, що подальші стосунки будуватимуться вже не на домінуючій державній ініціативі, не на придушенні опозиційних і вільних засобів масової інформації.

Перші кроки, зроблені владою до певної відвертості, до спроби створення суспільних ЗМІ сьогодні припинилися. І тут багато в чому вина самої громадськості, яка не змогла підтримати ці несміливі паростки ініціативи в напрямі демократизації влади й залишила це питання в підвішеному стані.

Із другого боку, влада зробила для себе висновки про те, що потрібно брати під контроль багато проявів політичного життя. Ми бачимо, що нині цей контроль, особливо у зв’язку з передвиборною кампанією, яка розгортається, посилився. Політика стала активнішою. На користь або на шкоду це суспільству? Судити важко, оскільки дуже великий хаос і сум’яття панує в рядах претендентів на парламентські місця. Зрозумiти сьогодні, яких же результатів тут досягне виконавча влада і що буде в перспективі, досить складно.

Третій урок, який влада повинна була б винести і який, на жаль, вона так і не винесла із цих драматичних подій, полягає в тому, що закритість, замкненість і просто брехня недопустимі у відносинах із суспільством. Трагедія зі збитим російським Ту-154 знову оголила ці тенденції, проти яких багато в чому протестувала громадськість рік тому. Знову була порція брехні, знову були незграбні, нелюдяні висловлювання, і знову була ситуація невизначеності. Це в сукупності завдало істотної шкоди іміджу України і в міжнародному контексті, і з погляду сприйняття держави власними громадянами.

Уроком для політичної опозиції стало те, що вона досі не може діяти в конструктивному руслі. Здавалося, що на перших етапах скандалу вона досягла дуже великих успіхів, психологічно похитнувши владу і створивши в суспільстві напружену атмосферу, на хвилі якої вона мала б отримувати дедалі нові дивіденди. Але її кроки, пов’язані з елементами насильства, демагогією, неможливістю діалогу між амбіційними лідерами, продемонстрували громадській думці, що політична опозиція, яка намагається зайняти принципову антагоністичну позицію стосовно влади, є ще не зрілою й досі не спроможною запропонувати конструктивну альтернативу існуючій владі. Сьогодні має йтися про те, що політичній опозиції треба формуватися не за принципом скандальної реакції та інтеграції, а незалежно від цього. Без повноцінної конструктивної політичної опозиції, без конструктивного соціального конфлікту неможливо добитися, щоб влада діяла в межах відведених їй повноважень і не давала приводу для таких скандалів, як «касетний».

Громадська думка в нашій країні сприйняла «касетний скандал» не як подію, котра шокує, а як закономірний підсумок десятирічного розвитку владних структур і всього політичного життя країни. «Очікуваність» скандалу, ситуації, у якій владу звинувачують у тому, що вона причетна до вбивства журналіста і виявляє низький рівень політичної та загальної культури, була одним із найважчих наслідків, виявлених у ході цього скандалу.

Те, що не було шоку, емоційного вибуху в масовій свідомості, і призвело до того, що вона відреагувала на ситуацію політичної кризи досить байдуже. Більшість людей мала свою думку із цього приводу, але не мала ніякого бажання тими чи іншими засобами утверджувати власну думку. Провал акцій, які намагалася влаштовувати політична опозиція, зумовлений відсутністю емоційної масової підтримки.

З одного боку, це добре, і люди продемонстрували основний принцип, якого вони дотримуються сьогодні: «Де незгода, там часто шкода». Адже в нашій хиткій нестабільній соціальній ситуації агресивність дуже небезпечна й здатна викликати серйозні наслідки для країни. І люди не підтримали агресивні випади з боку окремих політичних сил. Але, із другого боку, це продемонструвало, що в нас іще слабкий потенціал громадської ініціативи і потреба зайняти певну громадянську позицію. Розуміння лідерами громадської (ЗМІ, демократично орієнтованими політиками, представниками інтелектуальної еліти) думки низького потенціалу громадянськості в нашому суспільстві має спонукати до активних дій для реалізації і вирощення цього потенціалу громадянського незадоволення, до потреби протиставити не агресивні стихійні виступи, демонстративні мітинги, а серйозну й копітку соціальну роботу в рамках добровільних громадських об’єднань. Цей урок українське суспільство має засвоїти насамперед, якщо воно хоче розвиватися в демократичному, декларованому Конституцією просторі.

Іван ДАВИДОВ , директор Міжнародного Інституту досліджень засобів масової комунікації (Москва):

Якщо говорити про уроки «касетного скандалу», то головний тут — урок для преси і, ширше, на мій погляд, — для українського суспільства. Просто фіксуємо: в ситуації інформаційної кризи (взагалі кажучи, досить стандартної для будь-якої сучасної держави) українська влада виявилася неготовою до відкритої роботи із ЗМІ. Ігнорувалися найбільш очікувані та найбільш, як показує досвід, ефективні методи: побудова діалогу та м’яке коректування громадської думки. Власне, через це скандал і став скандалом, який надто негативно позначився на іміджі України у міжнародному масштабі. Між іншим, ми зовсім нещодавно могли спостерігати, що влада жодних уроків для себе з тогочасного випадку не засвоїла: про це свідчить історія з російським літаком. До речі, цікаво, якби цей літак був українським, дізнався б хто-небудь правду про випадок? Не впевнений. Відповідно ЗМІ та суспільству треба бути готовими до того, що у будь-якій інформаційно-кризовій ситуації влада з готовністю наступить на ті ж граблі. Про уроки для влади говорити нецікаво — висновки, які можна було зробити, очевидні, але якщо їх не зробили досі, то, швидше всього, і надалі не зроблять. Що сказати про тих, котрі виграли або програли? Деякі тактичні виграші, на зразок нарощування популярності деяких ЗМІ, очевидні і неминучі. Але у стратегічному масштабі в Україні програли всі — саме через удар по іміджу. На міжнародному рівні рідко робляться відмінності між країною і владою в ній, суспільством і державою. Програє Україна як сукупність всього цього. Програє буквально кожен конкретний громадянин. У принципі, це закономірний підсумок такого роду скандалів для будь-якої країни з розвиненою інформаційною системою, нічого специфічно українського тут немає.

Олександр ЯРЕМЕНКО , директор Українського інституту соціальних досліджень:

— «Касетний скандал» продемонстрував циклічність настроїв населення стосовно влади. Це виявляється в тому, що спочатку рейтинг Президента впав, але потім поступово відновився. На сьогодні рейтинг Президента щодо рівня довір’я такий же, як і був до початку скандалу. Тобто чергові рифи на шляху Леоніда Кучми успішно пройдено, і рух триває.

Сьогодні можна вести мову про те, що в ініціаторів «касетного скандалу» нічого не вийшло. Ті методи й форми, які вони використали, не знайшли підтримки в населення. Але ми отримали значущі уроки — політичної терпимості й політичної нетерпимості, а також політичної моральності. Адже урок для України — це те, як ми поставилися до аморальних методів ведення політичної боротьби. Хоч би як там було, але майор Мельниченко — клятвопорушник, який порушив присягу військовослужбовця. І мало того, що ряд політиків не висловив із цього приводу протесту, а, навпаки, вони простягали йому руку, брали в нього інтерв’ю, фотографувалися з ним. Хоч би що ми казали про Президента, але ми самі його обирали. Це наш Президент, і тому ми повинні його поважати, а Президент, у свою чергу, повинен демонструвати справжню владу, яку йому дав народ. Рік минув. Влада на місці... Україна рухається певним курсом, і є позитивні тенденції, передусім, в економіці. Іще один урок «касетного скандалу» — це те, що влада пережила кризу і спроможна такі події переживати.

Ми перебуваємо в ситуації побудови нового суспільства, коли будь-які різкі зміни здатні спричинити наслідки. Я розумію, що є ряд політиків, яким ці наслідки вигідні. Але, за великим рахунком, населення налаштоване на спокійне життя, і нині в суспільстві переважають оптимісти. Тому чим більше буде таких ситуацій, тим менше це принесе користі суспільству. І в цьому плані те, що населення переважно не підтримало організаторів «касетного скандалу», — показник того, що народ виявився набагато мудрішим за деяких наших політиків.

Сергій МАРКОВ , директор Інституту політичних досліджень (Москва):

— «Касетний» скандал — один із поворотних пунктів української політики. Зазначу відразу, що він дуже нагадує спробу тихого державного перевороту, внаслідок якого явно визначилися декілька моментів. Перший — західні країни, котрі виступають гарантом незалежності України, вельми критично ставляться до вищих ешелонів української влади, твердячи, що керівництво країни вельми корумповане й не цілком відповідає демократичним вимогам. Другий — у ході «касетного скандалу» стали явними два гравці на політичній сцені України — країни Заходу, котрі підтримали Ющенка, і Росія, яка виступила на боці Президента Леоніда Кучми. Проте не можна говорити, що країни Заходу посіли консолідовану позицію. Європейські держави виступили за дотримання демократичних принципів і не були налаштовані на втручання. США — були. Щоправда, й там не було загальної позиції. Білий дім поставився до проблеми сумлінно. В основному ажіотаж навколо події було викликано ЗМІ і рядом фондів, які мають вплив у Конгресі та Сенаті. Саме ці сили виступали за розвиток подій приблизно за таким сценарієм: Ющенко — прем’єр-міністр, відставка Президента під тиском населення, Ющенко — «в.о. Президента», вибори в ході яких у руках Ющенка колосальний адмінресурс, Ющенко — новий президент антиросійської спрямованості.

Третій — «касетний скандал» показав слабку довіру населення України до влади взагалі, й до Президента зокрема. Хоча населення не підтримало й тих, кого ми в Росії називаємо «Демшиза» (є більш м’яке визначення — «фурії революції»). Було видно, що їх склад у ході скандалу практично не мінявся, мало цього — провадилося фінансове «підживлення» акцій протесту.

Не викликає сумніву той факт, що в ході «касетного скандалу» виграли комуністи, які не приєдналися до акції протесту. Виграла Росія, оскільки США (точніше — вищезазначені фонди) безцеремонно намагалися втрутитися у внутрішні справи України й визначити роль Кучми, як «агнця на заклання». І, природно, постраждав міжнародний імідж України, Президента й вищих структур державної влади.