Час вивчити: як виникли «пам’ятники корупції»?

Минулого тижня наша газета писала про те, що завдяки майбутньому футбольному чемпіонату Євро 2012 у Києві розпочали зноситинедобудований торгово-розважальний центр «Троїцький», оскільки поява такого об’єкту біля стадіону «Олімпійський» може становити небезпеку для футбольних уболівальників. Здавалося б, справедливість перемогла. Але так і залишилося без відповіді: хто винен у тому, що цей «монстр» на цьому місці взагалі почали будувати. Хто давав на це дозвіл? Хто в решті решт повинен за це відповісти? Адже відшкодування збитків забудовникам буде за рахунок міста. І найголовніше — подібний «пам’ятник корупції» у столиці далеко не один — особливо багато їх у центральній частині міста, адже саме вона є найбільш привабливою для бізнесменів. Щоб отримати дорогоцінну київську землю, підприємці не шкодують значних коштів на хабара чиновникам: тільки таким шляхом можна спорудити висотку чи торгово-розважальний центр в історичній частині столиці чи там, де взагалі не можна будувати. Своє бачення проблеми та шляхів виходу з будівельної кризи мають експерти «Дня», які й поділилися думками.

Олег ГРЕЧУХ , архітектор творчої архітекторної майстерні Володимира Шевченка:

— ТРЦ «Троїцький» — це лише один об’єкт, на якому, так би мовити, вдалося відігратися. А стільки подібних йому ще є в Києві! Взяти хоча б будинок, що нині споруджується на вулиці Січневого повстання, 11 чи на вулиці Грушевського, який нависає над схилами Дніпра. В останньому випадку спостерігається явне порушення проектної документації: там зверху добудували ще сім «позапроектних» поверхів, що взагалі неприпустимо. І таких прикладів по всьому Києву чимало. Таким чином спотворюється архітектура міста і втрачається його туристичний потенціал. Найбільша проблема в тому, що в місті систематично порушується Генеральний план. Те, що вже побудовано, знести дуже важко, адже у спорудження таких об’єктів забудовники вклали багато коштів й, звісна річ, тепер будуть захищати свій капітал. Взагалі потрібно, аби була повага до Генерального плану, адже в усіх європейських містах генеральне планування є основою містобудування, а у нас воно здійснюється поза всіма правилами. Столична влада прагне керувати містобудівним процесом, але не з тим, щоб його поліпшити, а з тим, щоб отримати «кишеньковий» інститут Генплану, який виконував би певні замовлення. Генеральний план має багато складових і основне завдання Інституту Генплану — пов’язати ці складові й скоординувати роботу. А, коли із солідної установи він перетворюється на якусь комунальну організацію, то це дуже відбивається на його функціях. На мою думку, Інститут Генплану має бути незалежним від міської влади (оскільки у тієї існує велика спокуса впливати на його діяльність), але, так як повністю незалежність неможлива, більш за все він має підпорядковуватися Кабміну.

Володимир БОНДАРЕНКО , депутат Верховної Ради України:

— Останнім часом у Києві було прийнято 107 рішень, які суперечать Генплану. Зокрема, на Троєщині було віддано 300 гектарів під житлову забудову, хоча ці території резервувалися під будівництво підприємств, щоб збалансувати промислове навантаження лівого та правого берегів. Будівництво 30 висотних будинків у центрі міста не тільки спотворило архітектурний ландшафт, а й створило проблему для проведення комунікацій. Директор Інституту Генплану почав протестувати проти безладної зміни цільового призначення земельних ділянок (коли зелені зони віддавали під забудову, тощо), але тоді нинішнім міським керівництвом було створено комунальне підприємство «Центр містобудування та архітектури», якому були передані функції Інституту Генплану. Між тим, всі архіви та кадастрові плани знаходяться в Інституті Генплану, і забрати їх звідти неможливо.

— Та, за допомогою своєї «кишенькової» проектної організації, яка за першою вимогою, дає дозволи на земельні афери, київрадівській «більшості» на чолі з мером Леонідом Черновецьким, у 2007 році, всупереч Генплану розвитку міста та з порушенням норм чинного законодавства, вдалося прийняти чимало рішень про вилучення рекреаційних, паркових, заповідних та прибережних територій, а також розмістити великі об’єкти в зоні існуючої переущільненої забудови центру міста. А загалом, за останні чотири місяці з територій зеленої зони загального користування та природозаповідного фонду Київрада вилучила під забудову більше, аніж три тисяч гектарів землі. Саме проти цього варварства виступають столичні архітектори.

Олександр СЕРГІЄНКО, директор аналітично- дослідницького центру «Інститут міста»:

— Для того, щоб перерахувати в Києві всі такі пам’ятники корупції і дня не вистачить. Фактично, всі новобудови в центрі міста збудовані з порушенням тих чи інших законодавчих норм. Найбільше порушуються норми охорони історичного середовища. В Генплані спеціально виділена центральна частина міста, де можна будувати лише ті споруди, які не порушують історичного та архітектурного середовища. Але за поверховістю (часто і за стилем) всі новобудови останніх років спотворюють центральну частину міста. Взяти хоча б будівлю біля фунікулера: там в проекті було чотири поверхи, а насправді ж їх збудували шисть та ще й плюс до цього мансандру. Таке відбувається через те, що ігноруються законодавчі норми. З одного боку влада їх не поважає, з іншого — суспільство. На мою думку, демократія полягає саме в пріоритеті закону. Як казали ще древні римляни: «Нехай загине світ, але здійсниться правосуддя». Нині в нашому суспільстві відсутня суспільна думка, яка могла б вплинути на дії влади. Якщо суспільство дозволяє, аби порушувалися закони, то так воно і буде. У даному випадку маємо будівельну вакханалію. Та ще й величезні фінансові втрати для міської скарбниці. До прикладу, якщо взяти ТРЦ «Троїцький», то орієнтовна вартість його будівництва оцінюється в 50 мільйонів доларів, а так би мовити нульовий цикл — найдешевший елемент будівництва. Попри це забудовник вимагає компенсацію у п’ять разів більшу. А це — 200 — 250 мільйонів доларів. Хто має сплачувати ці кошти? Адже, якщо забудовник отримав на будівництво всі документи, то воно вважається законним. Якщо ж воно законне, то не повинно створювати перешкод для проведення футбольних матчів, не викликати шкідливих повітряних потоків і т.д. Але чому ж тоді воно зноситься? Значить, якісь служби видали дозволи незаконним шляхом. На мою думку, необхідно відповідати тим людям, котрі підписували такі дозволи. З одного боку, Київрада відвела земельну ділянку, а іншого — чимало служб дали «добро» на це будівництво. То чому компенсація має виплачуватися з міського чи державного бюджетів? Вважаю, з цього питання слід провести розслідування і покарати винних. Це стало б прикладом для всіх інших чиновників. Якщо ж винних не карають, то як ми можемо сподіватися, що таке будівельне свавілля колись припиниться?

Лариса СКОРИК, архітектор:

— У нас такої корупції — на кожному кроці. А містобудівної неграмотності ще більше. Той самий ТРЦ «Троїцький» могли б збудувати в іншому місці, але цьому завадила містобудівна неграмотність. А таких об’єктів, як «Троїцький» в місті дуже багато. Тому перш, ніж будувати в місті якийсь об’єкт, потрібно вивчити думки архітекторів та інших фахівців містобудівної справи. Тоді б і не доводилося нічого зносити.

Ігор ДОБРУЦЬКИЙ, депутат Київради:

— Для того, аби не було подібних пам’ятників корупції, насамперед, слід неухильно дотримуватися Генплану. Також склад містобудівної ради повинен відповідати інтересам міста, а не інтересам проектних організацій. Ще має бути напрацьоване положення про містобудівну раду, яке не давало би можливості маніпулювати при розгляді виставлених проектів. Необхідний також містобудівний, земельний кадастри, слід розробити положення про забудову в місті Києві. Необхідно визначити і внести до Генплану і зонування міста. Якщо все це зробити, то при будь-якій владі нікому не вдасться зруйнувати історичний Київ та відібрати надбання громади. Щодо пам’ятників корупції, то таких у Києві дуже багато. Бізнесменам хочеться увіковічити себе у найліпших куточках столиці. Вигідне місцерозташування — це те, що робить безпрограшним бізнес. В свою чергу чиновники не можуть утриматися від спокуси взяти хабара. Потім перекидають свою вину з однієї влади на іншу. А чи відповідатимуть ті, хто все це накоїв зі столицею? Не пам’ятаю жодного випадку, аби когось за таке покарали. «Троїцький» — єдиний об’єкт, який вирішили знести. І це тільки завдяки Євро-2012, коли справа дійшла ледве не до міжнародного скандалу. Але ж, всупереч Генплану, містобудівна рада видала дозвіл на це будівництво. Чому сьогодні немає кримінальних справ щодо людей, які прийняли таке рішення? Чому збитки повинні компенсувати не вони, а київська громада? Наведу один із «останніх» прикладів: у Шевченківському районі столиці містобудівна рада дозволила будівництво лікарні дитячої урології на 40 ліжкомісць. Інвестори увійшли у спільний проект разом із керівництвом лікарні і збираються побудувати на її території будинок площею 47 тисяч квадратних метрів, а це не менш, ніж 25 поверхів! На таке закриваються очі, тому, що навколо таких об’єктів крутяться дуже великі кошти. Але, щоб не боротися з наслідками, слід розробити правила про які сказав спочатку. А ще необхідна сувора виконавча дисципліна.