Чехи у Затоці

— У чому схожість і відмінність ситуацій у Чехії та Україні, пов’язаних із відправкою РХБ-батальйону до регіону Перської затоки?

— Головна схожість полягає в тому, що і Україна, і Чехія є учасниками антитерористичної коаліції. Практично однаковими є й завдання наших батальйонів — вони повинні ліквідувати наслідки можливого використання зброї масового знищення. Відмінності полягають в умовах, за яких відправляються підрозділи наших збройних сил у далекий регіон. Україна ще тільки вирішує це питання, а чеський батальйон було відправлено до регіону задовго до того, як здійнявся галас навколо Іраку. Нагадаю, що наш батальйон був у регіоні Перської затоки ще під час війни 1991 року. Зараз його перебування на кувейтській базі Дога окреслено рамками операції Enduring Freedom, яку здійснює антитерористична коаліція. Минулої суботи до чотирьохсот наших військовослужбовців приєдналися 99 словацьких солдатiв. Дійсно, наш парламент розглядав можливості участі батальйону у випадку військових дій. З відповідним запитом до парламенту звернувся уряд. Треба було встановити умови, які визначали б участь батальйону. 17 січня цього року парламент Чехії вирішив дозволити РХБ-батальйону допомогти американцям за двох умов. По-перше, якщо Рада Безпеки ООН дасть мандат на проведення воєнних дій або ж, по-друге, у разі використання Іраком зброї масового знищення.

— Чим аргументував чеський уряд такий запит до депутатів?

— Готовністю протистояти тероризму. Не можна залишатися на периферії побудови світової стабільності та безпеки. З отриманням членства у НАТО Чехія взяла на себе додаткові зобов’язання. Коли один із членів блоку заявляє про якісь загрози, то неприпустимо стояти осторонь та ігнорувати подібні звернення. Наше приєднання до антитерористичної коаліції — це захист і нашої безпеки.

— Які політичні сили у Чехії виступали проти перебування батальйону в Кувейті?

— Звичайно, Комуністична партія, яка, нагадаю, виступала і проти членства Чехії в НАТО. У свою чергу, опозиційні громадянські демократи, навпаки, підтримали звернення уряду. Нещодавно обраний президентом Вацлав Клаус під час голосування утримався. Він звернув увагу, що не всі дипломатичні зусилля було докладено для уникнення війни. Опоненти посилалися на небезпеку опинитися втягнутими у війну без відповідного мандата ООН або якихось серйозних доказів про загрозу Іраку для світу. Існує також побоювання, що наша участь може перетворити країну на мішень для терористів.

— Як населення Чехії ставиться до перебування батальйону в зоні можливих воєнних дій, а також до самої війни?

— Як і більшість європейців, населення виступає проти війни. Що ж до батальйону, то не пригадаю, щоб проводилися такі опитування. У будь-якому разі не думаю, що чехи були проти. Адже йдеться не про участь у бойових діях, а про захист мирного населення. До того ж нікого з солдатiв не відправляли до Кувейту силоміць, всі вони поїхали добровільно. Нещодавно міністр оборони Чехії Ярослав Тврдік відвідував базу Дога. Він запитав у військовослужбовців, чи хоче хтось повернутися додому. 27 чоловік виявили таке бажання. Але не через страх, а тому що дуже давно перебували в іншій державі. Міністр їх узяв на борт літака.

— Як вирішували питання фінансування батальйону?

— Це було одне з найбільш непростих питань, оскільки йшлося про величезні витрати для держбюджету. Депутати були проти використання бюджетних коштів. Не могла Прага і просити грошей в іншої держави: все ж таки йдеться про чеську допомогу. Питання було вирішено, коли міністерство оборони взяло фінансування на себе. Гроші, таким чином, виділяються з бюджету військового відомства. Також нам обіцяли допомогти союзники. Зокрема — США.

— Як ви оцінюєте необхідність відправки українських солдатiв до Затоки?

— Рішення повинен прийняти парламент. Але я бачив сам на навчаннях 27 грудня минулого року, що ваш батальйон готовий виконувати поставлені завдання. Якщо, боронь Боже, хтось скористається хімічною або біологічною зброєю, то будь-яка допомога буде важливою...