Чужі чи інакші?
Нинішньої осені в західному кіні — принаймні таке враження — почалася українська експансія: вийшли фільми, так чи інакше дотичні до нашої країни, але зняті у США, Великій Британії, Австрії. Причини — то окреме питання; наразі цікавіше, як зображені там українці.
Мова про п’ять стрічок: «Це вільний світ» патріарха британського соціального кіна Кена Лоуча, свіжий французький бойовик «Перевізник-3» з Джейсоном Стетхемом у головній ролі, «Імпорт/Експорт» австрійця Ульріха Зайдля, «Бруд і мудрість» поп-діви Мадонни, новий фільм про Бонда «Квант милосердя». Поділити їх можна на фільми, де Україна і українці є частиною сюжету, і фільми, де все обмежується лише участю наших виконавців. До останніх належать «Квант милосердя» та «Бруд і мудрість». Уродженка Бердянська Ольга Куриленко — таке собі альтер-его агента 007, так само зі своєю помстою і зі своїми шрамами від минулого. Вочевидь, режисер взяв її як типаж, котрий спрацював вже у розв’язці: найпереконливіше Ользі вдалася ота лють, з якою тільки й можна мститися. Щодо колишнього киянина — лідера хвацької рок-групи «Гоголь Борделло» Євгена Гудзя, то він у фільмі Мадонни виконує роль емігранта з України на ім’я Андрій, музиканта і стихійногo філософа, по суті, грає самого себе, тож дивитись на Євгена, натуру артистичну й дотепну, в будь-якому разі цікаво.
У «Перевізнику» похмурий мачо (Джейсон Стетхем) супроводить дочку українського міністра Валентину (Наталія Рудакова) з Марселя до Одеси. Перевезення контролює мафія; Валентина ж — особа досить безтурботна, любить розваги з істинно слов’янською широтою, але, коли її називають росіянкою, обурено відказує — ні, українка. Звісно, Стетхемів герой має через неї силу-силенну небезпечного клопоту.
«Імпорт/Експорт» частково знятий на Донеччині та в Ужгороді. У ролі медсестри Ольги, яка шукає кращої долі за кордоном, — Катерина Рак (Миколаївський драмтеатр). Решта акторів — переважно непрофесіонали: у сценах у лікарні знімали насправді немічних пацієнтів. І тут відповідь тим, хто може закинути режисерові навмисно чорнушне зображення України. Для Зайдля нема принципової різниці між Сходом і Заходом. У Австрії він обирає для зйомок цей жахливий хоспіс, у Словаччині — циганське гетто, в Україні — занедбану промзону, а головним героєм із західного боку робить справжнього безробітного Пауля Гофмана. Зайдлеві важливо показати світ, незатишний у будь-якій точці.
Стрічка Лоуча оповідає про співробітниць рекрутингової компанії Енджі та Роуз, чий бізнес хутко перетворюється на безпринципну гонитву за грошима. Назва «Вільний світ» — гірка авторська іронія, адже рівність можливостей стає справжнім пеклом не тільки для тих, на кому наживається Енджі, а й для неї самої: вона перетворюється на жорстоку фурію, котра свідомо обманює гастарбайтерів з України та Польщі, торгує їхнім життям. У фіналі дивитися в очі чергової жертви Енджі, немолодої українки Людмили, просто нестерпно.
Отже, Україна чітко прописалася у західній свідомості, наші актори стають все більш затребуваними у все серйозніших проектах. Зрештою, українець у західному фільмі — це виконавець яскравого епізоду, це жертва тяжких обставин і борець із ними, це людина, яка знає ціну і брудові, й мудрості, — не чужий, а просто інакший: новий мешканець нового світу, котрому є що сказати після столітньої мовчанки.
