Чи можна пограбувати «Енергоатом»?

— Показники роботи вашої компанії переконливо свідчать про те, що атомна енергетика України працює не тільки без серйозних проколів у сфері безпеки, але й поліпшує виробничі й економічні показники, вдосконалює соціальну сферу, попри труднощі виконує завдання з капітального будівництва та добудування атомних блоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС. Водночас уважний спостерігач не може не помітити, що проти «Енергоатому» ведеться навмисна кампанія, спрямована на те, щоб представити її цілковитим банкротом. Звідки ростуть ноги у цих потуг? Чи не є вони певною відповіддю на ліквідацію наглядової колегії «Енергоатому»?

— Наші аналітики також зазначають, що в різних засобах масової інформації з’явилися так звані шаблони — матеріали, зроблені немов під одну гребінку, хоч і під різними ракурсами. Уся ця, якщо можна так її назвати, інформація спрямована на те, щоб не просто показати ті або інші недоліки в роботі нашої компанії, але ще й «навішати» їх безпосередньо на нинішнє керівництво. Походження подібних публікацій може бути різним. Адже процес фінансового оздоровлення, розпочатий нами, торкнувся інтересів багатьох бізнес-структур, які працювали з «Енергоатомом» до минулого року. Прикладів я міг би навести чимало. Порушено навіть кримінальні справи, особливо щодо операцій, що відбувалися у 1997—1999 роках. На ввезенні/вивезенні ядерного палива тоді працювала ціла плеяда комерційних структур, які заробляли на посередництві за допомогою бартерних, залікових і вексельних схем. Саме вони призвели до того, що компанія зустрічала початок минулого року у стані стагнації. Становище було дуже складним, і нам довелося вживати кардинальних заходів. У результаті не спрацювали досить хитромудрі схеми, і дехто втратив чималі гроші, які готувався вивезти в офшори. Сьогодні «Енергоатом», який раніше служив для посередників «законною» годівницею, грабувати вже не можна. Кому це сподобається? Ось і доводиться дізнаватися про себе із преси багато такого, до чого ніколи не мав щонайменшого стосунку.

Водночас активна діяльність розгорнулася і в судових органах. Дійшло навіть до того, що з ініціативи семи фірм було розпочато справу про банкрутство та введення зовнішнього управляючого компанії. Звісно, у «Енергоатому» залишилися борги минулих років, коли компанія була у важкому фінансовому стані. І підстави для невдоволення цим є. Але якщо проаналізувати відносини з цими сімома компаніями, котрі напочатку здобули підтримку суду, то з’ясується, що борги там на 70% — це так звані накрутки, створені з повітря спеціально для того, щоб «посадити» компанію на боргову голку. Схеми, що застосовувалися в 1997—1999 роках, давали можливість посередникам отримувати навіть не прибутки, а надприбутки. Історія цих боргів досить неприваблива, більш того, ці дії — кримінальні. Про це може свідчити й ряд кримінальних справ, порушених стосовно фірм-посередників та їхніх керівників. А сьогодні ці люди, які ретельно відстежують наш фінансовий стан, бачать, що компанія стійко та стабільно працює, через неї йдуть чималі фінансові потоки, і хотіли б їх знову осідлати, отримати з повітря «живі» гроші. Чи можемо ми дозволити реалізувати ці спогади про солодке минуле? Звісно, компанія доводить у суді і, я впевнений, грунтуючись на законодавстві, доведе остаточно свою правоту. І в цьому ми вже багато чого досягли. Як відомо, апеляційний суд нещодавно скасував рішення про введення зовнішнього управляючого.

Не виключаю, що мають бізнес- інтерес і бажання отримати доступ до управління «Енергоатомом» також і деякі фірми та особи, представлені у ліквідованій нині наглядовій колегії: не виправдався намір використати нашу компанію (пропоновані схеми були явно збитковими) як потужний фінансовий ресурс! Тепер включилися незадоволені амбіції...

І все ж таки конкретних ініціаторів цієї PR-кампанії я назвати не можу, хоча їх можливе коло, впевнений, я окреслив із необхідною точністю.

— Усі ці питання, очевидно, обговорювалися на закритій для преси частині засідання балансової комісії вашої компанії?

— Так, розмова була предметною й адресною. Акцент зробили на недоліках у роботі наших підрозділів — атомних електростанціях та компанії загалом. Одна із найбільших проблем — це, які ще зберігаються. Керівництво компанії, зрозуміло, невдоволене цим. Незважаючи на те, що ще на початку року всім підрозділам запропонували вжити конкретних заходів, спрямованих на вирішення цієї проблеми, їх здійснювали недостатньо відповідально. Тому, особливо в погашенні дебіторської заборгованості, ми просунулися недостатньо. (Не сприяє ефективності вирішення цього питання й судова система). Кожній станції на комісії виставляли шляхом голосування відповідну оцінку. Думки при цьому нерідко розходилися, і рішення приймали більшістю голосів. Наприклад, оцінюючи ПівденноУкраїнську станцію, із 13 членів комісії вісім висловилися за задовільну оцінку, чотири поставили «незадовільно» й один утримався. Щоправда, в одному випадку всі висловилися одностайно: роботу найбільшої у країні та навіть в Європі Запорізької АЕС було визнано незадовільною. Саме вона мала найбільші резерви для підвищення ефективності роботи, але не використала їх повною мірою. Приміром, виконання основоположного наказу «Енергоатому» №1 могло б істотно поліпшити підсумки діяльності цієї АЕС. Однак виконавська дисципліна тут була не на висоті. Проте рішення щодо цієї АЕС, слід визнати, все ж таки трохи занижене. Разом з тим, я сподіваюся, що його сприймуть правильно і воно дозволить керівництву станції та всьому колективу виправити недоліки, сконцентрувати свої зусилля на виконанні поставлених завдань і забезпечити за підсумками року хороші показники.

— Одна із провідних за потужністю атомної енергетики країн світу, Україна досі не має власного ядерно-паливного циклу. Більш того, саме позицію «Енергоатому» називають причиною цього.

— Ми дійсно маємо сьогодні великі можливості та запаси ресурсів, які можна використати для виробництва ядерного палива. Але у повному обсязі створення вітчизняного ядерно-паливного циклу експерти вважають для нашої країни неможливим і непотрібним.

Це надзвичайно витратна справа. За нинішнього стану економіки Україна просто не зможе його здійснити. Водночас абсолютно реально інтегруватися нашими ресурсами до процесу створення ядерного палива Росією та Казахстаном. Тому я назвав би програму створення ядерного палива, що діє нині, дещо романтичною. Звичайно, розглядаючи її, слід зробити знижку на період, в який її приймали, коли були розірвані зв’язки між Україною та Росією, і тоді сама ситуація змушувала ставити подібні завдання. Сьогодні ця програма вимагає переусвідомлення й коректування з урахуванням нинішніх реалій. Природно, ми не повинні відмовлятися від видобутку власного урану, так само як і від інтеграції в питанні створення ядерного паливного циклу з Росією та Казахстаном. Це добре розуміють у нас у компанії, і тут ви не знайдете жодної людини, яка б виступала проти цього. Інша річ, що процес фінансування відповідних заходів має бути прозорим, тобто ми повинні бути впевнені, що вкладені гроші наближають нас до кінцевого результату. Але сьогодні кошти йдуть, немов у чорну діру, в якийсь незрозумілий фонд ЯТЦ. Це навіть не юридична особа (там нікого не можна закликати до відповіді), ним ніхто не керує, і ніхто не знає, як витрачаються спрямовані туди гроші — немає жодної звітності. А якщо взяти матеріали перевірок підприємств ядерної промисловості, фінансованих із цього фонду, то ми отримаємо дані про виявлені там фінансових порушення, серед яких нецільове використання коштів. Тому ми справді не згодні з системою фінансування цієї програми.

Отже, спочатку слід скоректувати саму програму, а потім вже під неї створити прозоре джерело фінансування, в тому числі, звичайно, і за нашої участі. Але тут є нюанс. Сьогодні дебіторська заборгованість енергоринку перед «Енергоатомом» — 7,4 мільярда гривень. Це півтора року роботи компанії та відкладені до кращих часів технічні заходи щодо безпечної експлуатації АЕС. Такі часи, на жаль, ніяк не настануть. І на нас навалилася купа проблем, головна з яких — без належного фінансового забезпечення досягти безпечної роботи. Тому ми пропонуємо, щоб нашу заборгованість перед цим фондом (500 млн. грн.) погасили з урахуванням наявної незрівнянно більшої заборгованості енергоринку за відпущену йому електроенергію. Адже може електрогенерація брати кредит на закупівлю вугілля, а погашати його за рахунок усього енергоринку. Хіба у нас не аналогічна ситуація? Ми пропонуємо при цьому всі рахунки пропустити через Держказначейство, де налагоджено суворий контроль за кожною бюджетною копійкою. Це підвищить відповідальність за використання коштів. Така наша позиція, але до неї чомусь поки не прислухаються, а домагаються, щоб ми й надалі платили невідомо за що. Ми також пропонували зробити фонд ЯТЦ юридичною особою і розпорядником відповідних коштів, щоб з нього можна було спитати. Але це нікому, мабуть, не потрібно. Бо з каламутною водою завжди легше мати справу.

Є ще одна складова цієї проблеми. Український уран, що поставляється в Росію, закладається в собівартість ядерного палива, яке ми потім там купуємо. І виходить, що він коштує нам набагато дорожче, ніж російський. Зокрема, цього року ми маємо $15 мільйонів збитків тільки на ціні вітчизняного урану. Який господар погодиться з таким економічним результатом? Тож тим, хто керує ціновою політикою нашої ядерної промисловості, над цим слід замислитися. Насамперед я тут маю на увазі керівників спільного підприємства, створеного Україною, Росією та Казахстаном. Ця структура нам, звичайно, дуже потрібна, але через ставлення до справи цих людей, які встановили собі небачені в нас оклади, але не прагнуть виконувати свої завдання, вона виявилася малоефективною.

— А як ви дивитеся на пропозицію створити вертикально інтегровану структуру з управління ядерним комплексом?

— Загалом, ця ідея має право на існування. Але заздалегідь необхідно вжити цілу низку заходів законодавчого й нормативного характеру. Якщо сьогодні просто з’єднати «Енергоатом» (з проблемами, що накопичилися в нього ) та ядерну промисловість (яка має таких проблем ще більше), то це буде рівнозначним союзу двох абсолютно не здатних допомогти одне одному інвалідів. Насправді така пропозиція у нинішніх умовах означає не що інше, як спробу деяких посадовців вилікувати за чужий рахунок свій головний біль. Але можлива й нормальна схема подібного об’єднання. Однак тут не обійтися без перетворень. Крім вдосконалення законодавчої бази, необхідна ще й конкретна програма дій та механізми її реалізації. Але до наших пропозицій знову ж таки не прислуховуються.

— Важливою проблемою для України є подовження терміну служби атомних електростанцій, оскільки для багатьох із них вже наближається термін виведення із експлуатації. Наскільки просунулася у нас ця ідея?

— Сьогодні це вже не ідея, а конкретні дії, реалізація програми, яка, щоправда, ще не набула державного статусу, а здійснюється на рівні нашої компанії, тобто поки що винятково своїми силами. Для цього ми створили кілька спеціалізованих підрозділів. Координує всю роботу департамент у нашому центральному апараті, завдання якого — подовження ресурсу атомних блоків. Цими питаннями безпосередньо на станціях займаються під керівництвом департаменту групи фахівців. На цей напрям ми вже виділяємо кошти у рамках комплексної програми з модернізації та технічного переозброєння, яку уряд затвердив минулого року з метою підвищення безпеки на атомних блоках. У неї ми закладаємо таке обладнання, заміну тих агрегатів і вузлів, а також матеріалів, включно з кабелями, які дозволять подовжити ресурс роботи блоків. Наприклад, термін служби блоку №1 Рівненської станції закінчується 2010 року, а ми вже сьогодні проводимо на ньому такі роботи з реконструкції, які дозволять йому пропрацювати додатково 20 років. Але тут є одна майже нездоланна проблема. Кожний корпус реактора, виготовлений за радянських часів, відрізняється від іншого за складом металу та його хіміко-технологічними властивостями. Тому квінтесенція здійснюваних досліджень полягає у з’ясуванні того, чи зможе вистояти додатковий термін експлуатації корпус реактора, тобто оболонка, в якій відбувається процес перетворення енергії. Якщо ж відповідь на це запитання виходить негативною, тоді з економічних міркувань немає сенсу міняти корпус, а отже й вживати інших заходів щодо продовження ресурсу. Отже, на кожному реакторі необхідно провести серію наукових досліджень і експериментів, на що потрібно витратити навіть не рік, а кілька років. Така програма у нас у початковій стадії. І здійснити її буде зовсім не просто. Адже у СРСР ядерна наука концентрувалася здебільшого в Росії. І сьогодні ми відчуваємо дефіцит наукового забезпечення наших проектів. Щоправда, в Києві є потужний Інститут електрозварювання ім. Патона, і, сподіваюся, саме він нам допоможе у вирішенні цієї проблеми. Крім того, нині ми в компанії створюємо спеціалізований окремий підрозділ — Науково-технічний центр, куди маємо намір зібрати всі залишки наших наукових кадрів, розкидані по різних фірмах. Це по суті й буде центр наукового супроводження експлуатації атомних станцій в Україні, який згодом виросте у провідну наукову установу в нашій країні з цієї тематики.

— П’ятдесятирічний ювілей ви зустрічаєте на посту керівника атомної енергетики. Але, як відомо, доля вас кидала по різних галузях. Чи ви можете сказати, що саме зараз у вас в руках найцікавіша справа? Чи не залишилися ви в душі шахтарем? І в чому, до речі, бачите перспективи вугільної галузі?

— На будь-якому місці я намагався шукати цікаве для себе і збагачуватися досвідом, розширювати світогляд, словом, розвиватися, самостверджуватися. Але все найцікавіше, звичайно, відбувалося в юності. Ще не досягши 30 років я, наприклад, став директором шахти. А незабаром у зоні моєї повної відповідальності опинилося таке велике промислове місто, як Харцизьк, що посідало за економічним потенціалом шосте місце в Донецькій області. Багато пізнавального дала робота в капітальному будівництві. А нині я радий тому, що маю можливість «поринути» в атомну енергетику, хоча спочатку не без сумнівів сприйняв пропозицію очолити цю галузь і йшов сюди без особливого бажання. Проте сьогодні цікаво бачити результати праці. Галузь піднялася й має гарні перспективи. І мені приємно працювати з таким сильним колективом. Я розумію його, а він — мене. Але, звичайно, я не можу не цікавитися і проблемами вугільної галузі, де також працюють особливі, по-справжньому мужні люди. Вони щодня наражаються на небезпеку, і все ж таки люблять свою справу. Вони завжди були мені дорогі, дорогі й сьогодні. А сам я внутрішньо також залишаюся шахтарем і не можу не думати про те, як розвивати цю галузь. На мою думку, тут слід перейти на адресні схеми, тобто піклуватися не про гірників взагалі, а про кожне підприємство, виходячи з його гірничо-геологічних умов. Слід розвивати перспективні родовища вугілля. І не допускати утриманства, а створювати в галузі конкурентне середовище, що дозволяє кожному підприємству за певної державної підтримки та політики знаходити свою нішу і розвиватися. По всіх підприємствах, навіть неперспективних, потрібен глибокий аналіз, спрямований на те, щоб зробити шахту хоча б беззбитковою. Важливо використати досвід інших країн, зокрема США та Китаю, які істотно наростили обсяги видобутку вугілля. Це зроблено за рахунок нової високопродуктивної безпечної та нетрудомісткої техніки. Наприклад, комплекс механізмів, який довелося бачити в роботі в Америці, видає за добу 30 тисяч тонн вугілля, а обслуговують його лише вісім робітників. Щоправда, у нас незрівнянно важчі гірничо-геологічні умови, до того ж глибина наших шахт у середньому росте за рік на 15 — 30 метрів. І тим складніше видобувати вугілля. Щоб не пасувати перед цими труднощами, необхідна нова техніка, а створити її здатна тільки сильна наука. Але коли ми вимагаємо від вуглярів конкурентоспроможної продукції, то розуміємо, що державі з цим завданням не впоратися. Вона тільки стримуватиме його виконання. Тому моє бачення перспективи — це прихід на шахти ефективного власника, який, працюючи в умовах конкуренції, знизить витрати та підвищить як ефективність праці на шахтах, так і якість вугільної продукції.

— Нині у країні час політичного затишшя, що, втім, ненадовго. Як господарський керівник високого рангу ви зазвичай уникаєте політичних оцінок. Але це запитання до вас як до звичайного громадянина: якби вибори президента країни були завтра, то за кого б ви голосували?

— Скажу з усією відвертістю. Я голосував би тільки за одну людину — за Леоніда Даниловича Кучму, якби він висунув свою кандидатуру. У мене інших кандидатур немає. Кажу як є.