Доведеться щось робити...
Сам по собі документ складається з п’яти розділів: «Політичні і економічні питання», «Питання безпеки і оборони та військові питання», «Захист і безпека інформації», «Правові питання», «Механізми імплементації». В кожному розділі перераховані принципи та цілі, досягти яких заплановано шляхом виконання положень документа.
Зокрема, серед цілей, поставлених перед собою Україною і перерахованих у першому розділі — зміцнення демократичних і виборчих інституцій, зміцнення повноважень та незалежності судової влади, сприяння постійному розвитку і зміцненню громадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини і громадянських свобод, забезпечення свободи віросповідання, забезпечення свободи зібрань, зміцнення цивільного демократичного контролю над Збройними силами і сектором безпеки в цілому, боротьба з корупцією, відмиванням грошей та незаконною економічною діяльністю, проведення необхідних заходів для вилучення з чорного списку FATF, забезпечення рівноваги між трьома гілками влади — законодавчою, виконавчою та судовою — шляхом конституційних і адміністративних реформ.
У сфері зовнішньої політики серед визначених цілей — оновлення зовнішньої політики і політики в галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції, реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відображало євроатлантичну політику України, ствердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, повне дотримання міжнародних зобов’язань з контролю над озброєннями, розширення участі в міжнародній боротьбі проти тероризму, подальше запровадження необхідних внутрішніх заходів у боротьбi з тероризмом, зокрема шляхом зміцнення безпеки кордонів і системи експортного контролю.
Україна зобов’язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі.
В економічних питаннях серед поставлених цілей — створення умов, необхідних для вступу до СОТ, введення мораторію на ініціювання законопроектів про податкові пільги, проведення реформ оборонної економіки, створення інституційного середовища, що стимулюватиме ділову активність, проведення економічних і структурних реформ, створення необхідних передумов для формування середнього класу, посилення енергетичної безпеки.
Удосконалення і забезпечення реалізації гарантій свободи думки і слова, свободи преси, вільного висловлення поглядів і переконань та доступу до інформації, забезпечення вільного отримання, публікації та поширення інформації засобами масової інформації — серед цілей, визначених в інформаційних питаннях. І тут же — поглиблення інформаційного виміру співробітництва Україна—НАТО, підвищення рівня обізнаності громадськості з НАТО шляхом співробітництва України з НАТО у сфері інформації.
Про необхідність реформування Збройних сил, посилення цивільного контролю над Збройними силами йдеться у другому розділі (Питання безпеки та військової політики), у цьому ж розділі — й цілі щодо військового співробітництва з НАТО. Тут — і досягнення повної взаємосумісності зі стандартами НАТО, підвищення рівня професійної підготовки Збройних сил, посилення ролі України як ключового учасника регіональних операцій з подолання наслідків природних катаклізмів, розвиток співробітництва між науковцями.
План дій, таким чином, є дійсно передусім програмою для проведення радикальних внутрішніх реформ, «масштабної домашньої роботи», як це говорилося в Празі. Цільовий план дій на 2003 рік — другий документ, ухвалений у Празі, — містить деталі та цілі, поставлені саме на цей рік, і його оприлюднення очікується за два-три тижні.
Виконання Плану дій означатиме перехід його з якості внутрішньої стратегії для України у козир, який Київ матиме змогу покласти на стіл переговорів. Відповідно, невиконання лише підтвердить давню тезу скептиків про те, що в Києві люблять декларувати, а не виконувати взяті на себе зобов’язання.
Зовсім неважко помітити, що основні положення Плану дій сумісні з так званими Копенгагенськими критеріями вступу до Європейського Союзу. Критерії ускладнюються з кожним роком — очевидно, з огляду на те, що вищими стають спільні стандарти самого середовища. Ще минулого року українські дипломати вказували, що тоді як розвиток відносин з ЄС на 90 відсотків залежить від внутрішньої політики, і лише на 10 — від дипломатичних зусиль, то у відносинах з НАТО — навпаки. З ухваленням і опублікуванням Плану дій Україна — НАТО, лише виконання якого дасть змогу говорити про приєднання України до Плану дій з набуття членства, стало очевидним, що місце дипломатії і в процесі євроатлантичної інтеграції — не настільки значне. І роль військового співробітництва теж з часом перестає бути провідною.
Можливо, нещодавні заяви посла США при НАТО Ніколаса Бернса та інших представників країн Заходу про те, що Україна в найближчому майбутньому не зможе стати членом НАТО, пов’язані саме з тим, що такий обсяг роботи, який заплановано Планом дій, за два-три роки виконати неможливо. Власне, План дій, підтриманий НАТО, — це просто план побудови в країні нормальної держави, з якою можна мати справу, і сказавши «а» — розробивши документ — потрібно сказати «б», тобто довести собі та іншим здатність, виконавши його, піти далі.
