Дискоординація рухів, або Як міська влада нехтує законодавством
«День» вже неодноразово звертався до теми численних порушень законодавства та елементарного художнього несмаку, що стали неодмінними атрибутами стихійних процесів «комсомольських забудов» та новітньої «реставрації» Києва. Виконуючи функцію громадського резонатора, ми разом із небайдужими фахівцями дещо домоглися: принаймні алея на бульварі Тараса Шевченка не буде знищуватись — про це Іван Салій, як представник Київміськдержадміністрації, письмово повідомив основного збурювача спокійного сну чиновників-забудовників — пані Ларису Скорик. Але тут чомусь згадується затерта фраза про «краплю в морі». Непокоїтися є чому. По-перше, ні на мить не припиняється будівництво об’єктів на заповідних територіях (навіть попри судові позови Генеральної прокуратури України); по-друге, масштаби незаконних забудов планують… збільшити.
Йдеться, зокрема, про будівництво на території Софії Київської сучасного фітнес- центру. Попри кричущу несумісність самих понять (басейни й тренажери та національна святиня, що є праматір’ю усіх церков України-Русі), попри слідство Генпрокуратури і втручання уряду, попри очевидні порушення усіх законодавчих актів, що стосуються охорони пам’яток історії та культури, будівництво продовжується! Зроблено це наступним чином. 4 вересня на фіктивному засіданні прийнято рішення містобудівної ради м. Києва про будівництво центру з усіма водонесучими конструкціями (заднім числом). Це послужило офіційним приводом для розгляду питання Міністерством культури і мистецтв — Міністерство «розглянуло проект реконструкції житлового будинку, за адресою провулок Рильського 5» і... дозволило будівництво (підписано паном Леонідом Новохатьком). Тобто спортивний центр уже будується під виглядом «реконструкції житлового будинку», ну, а басейн вмістом 240 кубічних метрів головний архітектор міста пан Бабушкін воліє називати «великою ванною». Масштабне мислення і відмінне почуття гумору... Залишається єдина заковика — рішення Держбуду, верховної ланки у цій ієрархії, який поки що цього дозволу не дав. Але Держбуд, у свою чергу, активно усувають від вирішення таких питань. Про законодавчі моменти, згідно яких на території таких об’єктів, як Софія, можна проводити роботи, які стосуються винятково реставрації самого об’єкту, ніхто із чиновників не згадує. Зрозуміло, що чиновник не лікар, який має твердо пам’ятати клятву Гіпократа «Не нашкодь!», але ж настільки відверто і нахабно нехтувати законом теж не можна.
Ще один чудо-об’єкт будується фактично на території Києво-Печерської лаври — ресторан. Капітальна будівля на пустому місці у документах іменується «реконструкцією»! І незважаючи на те, що Генеральна прокуратура України порушила кримінальну справу проти начальника Управління охорони пам’яток історії і культури Київської міської державної адміністрації Руслана Кухаренка за ст. 365 ч. 1 Кримінального кодексу України («Перевищення влади або службових повноважень») будівництво не припиняється. Про порушення справи нещодавно повідомила заступник Генерального прокурора України Тетяна Корнякова.
Окрім суто законодавчого регулювання забудов в історичних місцях є й генеральний план міста Києва. На ньому також чітко окреслені «чисті» зони — місця, де не можна рити екскаваторами, гуркотіти бетонозмішувачами й забивати палі. Вони є і на старому, ще радянському генплані, і на новому. Але, на жаль, мають силу лише паперової регламентації, що дуже далека від реального стану справ.
Щойно створеному «Клубу естетичної непокори» стало відомо про чергову наругу, яку планують учинити «слуги народу» у самому центрі Києва. Усі знають, де знаходиться Володимирська гірка — могутня круча, на схилі якої стоїть пам’ятник князю Володимиру. Трохи ближче до Дніпра розташований пам’ятник Магдебурзькому праву. Поміж ними стікає узвіз, що з’єднує верхнє місто і Поділ. От якщо провести пряму лінію між цими двома історичними пам’ятками, то біля узвозу (майже навпроти Національної філармонії — також історична пам’ятка) планують звести величезний суперсучасний готель. Київміськрада вже дала дозвіл на розробку архітектурно-планувального завдання. Услід за цим почнуть забивати палі та, користуючись досвідом, погоджувати усе заднім числом. Не зрозуміле також питання із землею: її вже продали (заповідна зона)? Уявляєте, як буде приємно: пливеш на прогулянковому катері по Дніпру, милуєшся правим берегом, але замість хрестоматійних круч, буяння зелені та скульптури хрестителя, — відблиск сонця від п’ятизіркових (менше не можна у такому місці) дзеркальних поверхонь.
А в цей же час у Києві проходив семінар з проблем збереження об’єктів культурного спадку. Міжнародний. Цей рік, до речі, оголошений ЮНЕСКО Роком національного спадку. Організаторами дійства виступили та ж Київміськрада, Мінкульт... Опозиціонери від архітектури, звісно, запрошені не були. Натомість співробітники Інституту геологічних наук при АН України розповідають про реакцію московських охоронців пам’яток історії та культури — коли ті побачили майдан Незалежності (все ж робилося за реставраційними розцінками...), то попри безлад у історичній частині Москви, сказали: «Да-а, вы далеко нас опередили...» Йдучи у фарватері містобудівних смаків білокам’яної («Охотный ряд», шедеври Церетелі), ми випередили вчителів. Тепер маємо, чим пишатися. Так от, у резолюції семінару пропонується внести історичні схили Дніпра до охоронного списку ЮНЕСКО. Вельми похвально, але здається, права рука зовсім не в курсі щодо бажань та порухів лівої. Напрошується й ще одне виразне порівняння — про взаємне відмивання бруду.
