Дитячий «рекет»,

Протягом минулого року в дитячих притулках України побувало тридцять тисяч дітей. Це діти, які залишилися без опіки дорослих і які, як правило, мають живих батьків. Офіційна статистика свідчить, що кількість неповнолітніх, які бродяжать і жебрають, у нас неухильно зростає. Скільки їх усього в нашій країні, поки не може сказати ніхто. Проте відомо, що тільки позаминулого року під час проведення рейдів службами у справах неповнолітніх було виявлено понад шість тисяч безпритульних і майже 19 тисяч дітей, схильних до жебрацтва і бродяжництва. Тільки впродовж одного року до адміністративної відповідальності притягли 18,5 тисячi батьків, які своєю поведінкою негативно впливали на своїх же дітей.

Державний інститут проблем сім'ї та молоді вчора оприлюднив результати дослідження і «намалював» соціальний портрет сучасної української «дитини вулиці». Портрет створювали на основі опитувань самих дітей і він виявився досить несподіваним. Як правило, з дому йдуть вольові особистості, яких об'єднує почуття «покиненості» їх близькими і державою. Для більшості з них життя на вулиці — обдумане рішення, і зовсім для небагатьох — короткочасний конфлікт. Їх притягує романтика подорожей, нових вражень, знайомств, зміна звичної обстановки. Залишають оселю навіть чотирирічні, йдучи слiдом за братиками і сестричками, а з шести років таке рішення приймають уже цілком самостійно. Своєю втечею діти протестують не тільки проти антисанітарії вдома (26%), проти того, що їх погано годують та одягають (25%), проти асоціальної поведінки батьків (30%), проти жорстокого до них ставлення (12%), а і проти байдужого ставлення до дітей близьких людей (12%). Діти з благополучних сімей (менше 10%) залишають оселю через конфлікти з батьками, щоб самоствердитися. Це відбувається у віці 12—13 років, тобто під час кризи підліткового віку, і має явно демонстративний характер щодо відстоювання власної позиції. Наприклад, одна дівчинка пішла з дому тільки через те, що їй не купили комп'ютер, оскільки дома у цей момент поламався холодильник і гроші витратили на його купівлю.

Більше нiж половина опитаних під час дослідження дітей сказали, що проводять час переважно в компаніях. Це можуть бути малі групи (від трьох до п'яти чоловік) та об'єднання до 15 і більше дітей. Великі групи виникають переважно у місцях скупчення людей — поблизу великих базарів, залізничних вокзалів. Якщо група складається з дітей до 14 років, то лідер має привілеї суто символічні. У нього знаходяться спільні гроші і він досить справедливо розподіляє здобуте. А ось у групах підлітків, яким більше 14 років, лідерство набуває яскравих авторитарних рис. Керівнику групи більше дозволено: він намагається привласнити собі більшу частину зароблених групою грошей, з украденого залишає собі краще, він карає і заохочує, а навколо себе формує коло наближених. Взаємодопомога виявляється тільки всередині групи, а «чужаків» не люблять і на них намагаються продемонструвати свою силу.

Надія Комарова, керівник Центру теорії і методики соціальної роботи Державного інституту сім'ї та молоді сказала «Дню»: «На вулицях великих міст сьогодні немає дітей, які б не працювали без прикриття дорослих. Маленькі жебраки також віддають зібрані кошти дорослим людям. У невеликих містечках і районних центрах діти на вулиці знаходяться у більш скрутному становищі, там вони більше голодують. А у Києві діти вулиці навіть буває, що замовляють, у яке місце та що саме з одягу їм принести. А зайва допомога тільки розбещує». Дослідження психологів свідчать, що мало хто з дітей вулиці соромиться свого способу життя. У них виробляється утриманське ставлення до всього, вони навіть не вiдчувають вдячності за надану допомогу і їх не мучать докори сумління за скоєні крадіжки. Своєю знедоленістю вони виправдовують те, що у благополучних дітей відбирають гроші, одяг, б'ють їх. А одне перед одним вони прагнуть показати особисту перевагу над благополучними однолітками, тому що, за їхнім баченням, вони володіють вищою цінністю — свободою, не усвідомлюючи, що ця свобода вседозволеності веде їх до деградації особистості.

Безумовно, кращим способом викорінення будь-якої хвороби є її профілактика. Поки у нас ще роблять перші спроби налагодити роботу з кризовими сім'ями, відпрацьовують у кількох пілотних проектах механізм впливу на сім'ю, при соціальних службах для молоді створюють Кризові центри, куди можуть звернутися як дорослі, так і діти. А безпосередньо з дітьми, які опинилися без опіки дорослих і не бажають змінювати свій спосіб життя, соціологи і педагоги вчаться працювати демократично — створюють центри реабілітації тривалого і короткочасного (денного) перебування, а також із ними проводять роботу на вулицях.