Дива американського «уотергейту» й українського «аудіогейту»
У пресі періодично проводяться паралелі між американським «уотергейтом» і українським «аудіогейтом». При цьому наші аналiтики чомусь не аналізують дивні факти, які є в обох справах. Мабуть, тому, що у випадку з політичним скандалом 1972 року, що вже залишився в американській історії, вони їх не пам’ятають або не знають, а у випадку з українським — не зауважують взагалі або не зауважують вибірково в залежності від політичної орієнтації своїх видань. А тим часом ці дивні факти досить цікаві. Ми їх тільки перелічимо, тому що наскільки правомочно проводити паралелі (чи «непаралелі»), можна буде судити тільки тоді, коли «аудіогейт» закінчиться і стане ясно хоча б загалом, що все ж таки сталося. Тому що, як і у випадку з «уотергейтом», відповідей на деякі питання, напевно, так і не буде.
«УОТЕРГЕЙТ»
— Встановлення підслуховуючих пристроїв у штаб-квартирі демократичної партії, розташованої в адміністративному комплексі «Уотергейт», було не головною метою. Основним завданням п’ятьох агентів, переодягнених у спецівки сантехників (чому журналісти і прозвали їх «водопровідниками»), було вилучити компрометуючі президента Рiчарда Ніксона документи. Починаючи з 1946 року, коли Ніксон уперше висунув свою кандидатуру до Конгресу, у фінансуванні його політичної кар’єри брав участь мультимільйонер Говард Х’юз. Останній страждав якоюсь фобією, і всі розпорядження, минаючи безпосередні особисті контакти, передавав своїм підлеглим у вигляді записок. Багато років у нього «офіцером» для особливих доручень прослужив Роберт Мех’ю, якого Х’юз незадовго до «уотергейту» зненацька звільнив. Мех’ю відніс записки Х’юза главі Національного комітету Демократичної партії Лоуренсу О’Брайєну.
Карлючки Х’юза, прокоментовані Мех’ю, могли розповісти багато цікавого про політичну біографію республіканця Ніксона. Наприклад, коли останній боровся за крісло віце-президента, Х’юз передав йому $100 тис. Він же профiнансував проникнення до штаб-квартири суперника Ніксона на виборах Г. Стассена. З записок випливало, що після того, як Рiчард Ніксон переміг на виборах, мультимільйонер дав його брату Дональду «позику» у 205 тис. доларів. Незабаром «Х’юз медікел інститьют» був наданий статус не оподатковуваної установи.
— Ті нещасні «жучки» для прослуховування, що були знайдені у «водопровідників», виявилися вагомим приводом для їхнього арешту. Але найдивніше те, як цю групу, у якій було двоє колишніх співробітників спецслужб, затримали. Коли «водопровідники» розкрили відмичками двері потрібного їм приміщення, вони, щоб і зсередини не возитися з замком, що сам закривається, заклеїли його липкою стрічкою. Але скотч приклеїли поперек дверей, так що його було видно ззовні. Охоронець, що робив вночі обхід «Уотергейту», помітив скотч і обірвав його — замок захлопнувся. Коли він пішов, «водопровідники» зсередини відкрили двері відмичкою, і знову зафіксували язичок замка скотчем. І знову поперек дверей. Роблячи через якийсь час повторний обхід, охоронець знову побачив, що на рівні замка на двері наклеєна липка стрічка. Цього разу він одразу ж викликав поліцію...
— Спочатку уотергейтський скандал розвивався настільки мляво, що його майже вдалося затоптати. Помічники Ніксона, що спорядили експедицію «водопровідників», оплатили їхнє мовчання солідними грошима (до речі, згодом команді Ніксона довелося розщедритися не раз). Білий дім заявив про свою непричетність до інциденту, суд спочатку висунув обвинувачення тільки проти п’ятірки, спійманої на гарячому.
— Публікація в газетах фотопортретів «водопровідників» зв’язала «уотергейт» ще з однією резонансною справою — вбивством президента Джона Ф. Кеннеді 1963 року в Далласі. Під час замаху полісмену С. Вейцману, що входив до складу мотоциклетного ескорту, здалося, що постріли пролунали з боку пагорба, порослого чагарником, праворуч спереду по ходу кортежу (нагадаю, комісія під головуванням Ерла Уоррена, що розслідувала вбивство, прийшла до висновку, що вбивця був один — Лі Харві Освальд — і стріляв він праворуч ззаду з будинку складу підручників). Коли Вейцман зі своїм колегою полісменом Д. Смітом кинули мотоцикли і, вихопивши пістолети, вибігли на пагорб, на автомобільній стоянці вони знайшли чоловіка, що пред’явив їм посвідчення агента секретної служби і заспокоїв: «Тут усе гаразд». ЦРУ і ФБР запевнили комісію Уоррена, що нікого з їхніх людей на пагорбi не було. Отож серед одного з «водопровідників» відставний поліцейський Вейцман впізнав того самого агента. Виявилося, що це колишній співробітник ЦРУ Б. Баркері.
Незабаром після пострілів у Кеннеді один iз репортерів випадково зробив знімок, на якому поліцейські конвоюють трьох жебраків, затриманих на залізничному вузлі неподалік того самого пагорба, де «ніс службу» Баркері. Після того, як жебраків доставили до поліцейської дільниці, вони... безвісти зникли. Відставний агент ЦРУ Ф. Стреджис, спійманий у спецівці сантехнiка 1972 року в «Уотергейті», виявився одним iз тих трьох жебраків. Двоє інших теж виявилися агентами ЦРУ — Д. Л. Карсвел та Е. Т. Хант.
Останній — фігура примітна. Будучи особистим помічником Аллена Даллеса, він дебютував по-крупному, керуючи поваленням уряду Арбенса в Гватемалі в 1956 році. Вважався в ЦРУ одним із кращих фахівців iз таких операцій. Ряд дослідників висловлювали припущення, що замахом у Далласі керував саме він. Що не доведено. А от при подальшому розслідуванні «уотергейту» виявилося, що він керував «водопровідниками» по радіо з номера сусіднього готелю. До речі, подробиці біографій «водопровідників» з’ясувалися поступово.
— Після того, як Р. Ніксон переконливо переміг на президентських виборах у 1972 році і залишився в Білому домі на другий термін, мляве розслідування «уотергейту», здавалося, поступово піде в пісок. Зовсім нового повороту справі додала заява полковника Олександра Батерфільда, котрий був офіцером зв’язку між Білим домом і ЦРУ, про те, що з 1970 року за наказом президента Ніксона таємно записуються всі усні розмови й телефонні переговори в Овальному кабінеті. Спеціальна комісія сенату почала вимагати ці записи і зрештою, незважаючи на завзятий опір президентської адміністрації, їх отримала. Виявилося, Ніксон особисто санкціонував злом штаб-квартири демократів в «Уотергейті», а потім перешкоджав слідству. Це запустило механізм імпічменту, до якого не дійшло тільки тому, що в останній момент Ніксон пішов у відставку.
— Дослідники «уотергейту» відзначали, що сенсаційній заяві полковника Батерфільда в липні 1973 р. передувало змiщення Ніксоном з посади директора ЦРУ Рiчарда Хелмса. В цьому плані ще одна цікава паралель зі справою про вбивство Кеннеді. Фахівець iз цієї проблеми японський журналіст Нобухіко Очіаї першим звернув увагу на те, що замах на даллаській Ділі-плаза став у принципі можливим тільки тому, що маршрут кортежу Кеннеді буквально напередодні вночі поміняли таким чином, що біля нещасливого складу підручників лімузини зробили поворот на 120 градусів і рухалися зі швидкістю усього лише 20 миль на годину. Буцімто поміняв маршрут мер Далласа Ерл Кейбелл — рідний брат Чарльза Кейбелла, якого Кеннеді відправив у відставку з посади заступника директора ЦРУ разом iз його шефом Алленом Даллесом після невдалого вторгнення на Кубу в затоці Кочінос.
— Члени конгресу (у тому числі й більшість однопартійців Ніксона — республіканців) побачили в авторитарному стилі правління Ніксона загрозу сформованій рівновазі між трьома гілками влади. Цим деякі дослідники пояснювали дива в уотергейтській справі. Висловлювалося припущення, що для виконання вторгнення в «Уотергейт» Нiксону підставили «водопровідників», справжнiм завданням яких було... бути обов’язково спійманими. Радянські американісти Є. Лосєв та В. Петрусенко писали про ще один збіг, що вписується в цю версію. Адміністрація Ніксона підписала із СРСР договір про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-1) у травні 1972-го, а «водопровідники» залізли в «Уотергейт» у червні.
«АУДІОГЕЙТ»
— Чому саме Гонгадзе? Фраза на касеті «він просто абарзєл» зовсім нічого не пояснює. Серед опозиційних журналістів є такі, хто володіє пером набагато сильніше, ніж Гонгадзе, і вони завдали по іміджу чинного Президента набагато сильніших ударів. До того ж, якщо це помста за антикучмiвські публікації в існуючій тільки в електронній версії «Українській правді», то ситуація стає досить абсурдною. Ця інтернет-газета, значну частину матеріалів якої складали «передруки» з різних сайтів, була відома хіба що журналістам i фахівцям iз політичних технологій. Ситуація різко змінилася після зникнення Георгія Гонгадзе, і ще різкіше — після обнародування аудіокасети Олександром Морозом. Тобто, якщо відповідає дійсності версія, що метою акції проти Гонгадзе було перешкодити подальшому поширенню «Українською правдою» компрометуючої інформації про Президента Кучму і його оточення, то результат виявився прямо протилежним — поширення цієї інформації почало різко наростати. Свідчення тому — дані про відвідування сайту «УП», зафіксовані лічильниками «Rambler» та «Ping». Стрибки відвідувань корелюють iз подіями «справи Гонгадзе» та «аудiогейту», який є її продовженням (див., наприклад, «День» від 13.12.2000). Пік випав на 13—14 грудня і склав близько 20 тис. відвідувачів на добу — тобто напередодні закриття ЧАЕС.
— Версія про те, що майор Мельниченко діяв на свій страх і ризик і зарубіжні спецслужби до цього непричетні, виглядає в утрируваному вигляді таким чином. Служить у охороні Президента чесний офіцер, служить собі, служить, і раптом помічає, що щось тут не так. І вирішує з’ясувати, а чи займається Президент за закритими дверима свого кабінету тим, чим потрібно. Таємно встановлює диктофон, прослуховує запис. Ач! Готується вбивство Гонгадзе...
І тут майор чомусь палець об палець не ударяє, щоб врятувати життя опозиційному журналісту. Згодний, прямо повідомити про це Гонгадзе він не міг, iз міркувань особистої безпеки. Але все ж, не думаю, що це нерозв’язна проблема для офіцера спецслужби, що ухитрився провести таємне прослуховування президентського кабінету. Мельниченко Гонгадзе не попереджав, події розвиваються так трагічно, як вони розвивалися, і Олександр Мороз через місяць після зникнення опозиційного журналіста отримує касету, яка пояснює, чому він зник...
— Якщо врахувати, що розшифровку аудіо- і відеокасет передрукували багато центральних і безліч регіональних видань, то стане зрозуміло, що викид компромату набув характеру вулканічного виверження.
Важко повірити, що на Банковій сидять стратеги, якi не могли передбачити цілком очевидних наслідкiв. Так, але хтось у коридорах влади додумався до «Звернення героїв України до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, політичних партій, громадських організацій, усіх громадян України» з приводу суспільно-політичної обстановки, що складається у країні. Там є, зокрема, таке місце: «Останнім часом наклепницька кампанія фокусується на особистості Президента України...» У стилі добротної совдепівської пропаганди звучить заклик: «Припинити ігри без правил!». (Саме такий заголовок має звернення). Взагалі, все, про що в ньому йдеться, начебто наочна ілюстрація до того, що відбувалося після початку «аудіогейту». Воно з’явилося в «Президентському віснику» №18 (в Інтернеті можна познайомитися, наприклад, з передруком у газеті «Хрещатик» №128 від 16.11.2000 — http://www.kreschatic.kiev.ua) у проміжку між зникненням Гонгадзе і демонстрацією аудіокасет Морозом. Хто б до цього не додумався — приховані вороги Президента, що дають єзуїтські поради, чи щирі друзі з тих, кого краще не змушувати Богу молитися, — не можна не визнати, що вони зробили Леонідові Кучмі рідкісну ведмежу послугу.
— Дивно, що у своєму виступі в парламенті Олександр Мороз із трибуни сказав, що Президент «є замовником зникнення» Гонгадзе, а не послався на те, що «так стверджує екс-співробітник СБУ і голоси на аудіокасеті схожі». Адже презумпція невинності поширюється на чинного Президента так само, як і на всіх інших громадян. Навряд чи про це не знає політик, який кілька років очолював законодавчу гілку влади. Але ще дивніше, що Мороз не подумав про те, що в обох iз можливих варіантів (касети справжні/касети сфабриковані) це негативно позначиться на досягненні їм поставлених цілей.
— Дивна мова, якою говорять голоси, записані на аудіокасетi: український суржик упереміш iз добірним російським матом. Згоден, iз вищих посадових осіб держави, котрі фігурують у «аудіогейті», літературною українською володіє, мабуть, тільки Володимир Литвин. Але так «віртуозно» суржиком, як це записано на плівці, не володіє, судячи з їхнiх виступів у парламенті, на прес-конференціях і т.д. з них ніхто. Крім того, будь-який психолінгвіст вам скаже, що коли люди зляться, вони використовують не тільки неформальну, але і формальну частину лексики тієї мови, якою вільно володіють.
— Це просто дивно, що ніхто з «обвинувачуваних» по «аудіогейту» одразу, того ж дня не заявив, що голос на плівці не його. А міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко через кілька днів під час виступу в парламенті дав зрозуміти, що все вирішить суд. Усе це відкрило дорогу війні експертиз, хід якої, з огляду на якість запису, неважко було з самого початку вгадати: результати досліджень, проведених в Україні та за її межами, не співпадуть.
— Першою ластівкою в цьому плані була експертиза, проведена в Нідерландах двома дослідницькими установами, одна з яких виконує роботи для тамтешнього міністерства оборони, а друга є технічною службою міністерства юстиції. Поспішність, з якою нідерландські експерти обнародували результати своїх досліджень, а також те, що саме вони обнародували, підкріплюють сумніви в спонтанності акції за участю Олександра Мороза. «Експерти обох організацій прийшли до однозначного висновку про те, що плівка не є монтажем, що на ній міститься «спонтанна, оригінальна бесіда» (цитую за «Дзеркалом тижня», №48, 9—15 грудня 2000 р.). Що не монтаж — це чисто технічний висновок. До такого ж результату прийде будь-яка експертиза плівки, на якій буде, приміром, записано, як актори читають свої ролі по папірцю. А от щодо «спонтанної, оригінальної бесіди» — це вже висновок iз області психолінгвістики. Для того, щоб його зробити, нідерландським експертам треба було залучити не просто відповідних фахівців, а фахівців, що володіють українським суржиком, перемішаним iз російським матом. Цікаво, філологи з такими екзотичними знаннями є на відповідних кафедрах нідерландських університетів чи ті, хто проводив експеримент зверталися по допомогу в українське посольство?
Що це за 170 осiб, що з веб-сайту прослухали запис й впізнали голос Леоніда Кучми? Де вони його раніше чули? По телевізору? Дуже сумніваюся, що нідерландські експерти по міжнародному телефону знайшли, а головне вмовили брати участь у експерименті 170 осіб, що чули голос Кучми у нього в кабінеті! І ще більше сумніваюся, що їм вдасться в такий спосіб знайти ще 330 недостатніх до 500 осіб, необхідних для стовідсоткового висновку, як вимагає нідерландське законодавство. І що робити в українському суді з експертним висновком, що зроблений відповідно до законів Нідерландів, а не карно-процесуальних норм України?
І, нарешті, «експерти, за їхніми твердженнями, на 70% упевнені в тому, що один iз голосів на плівці — це голос Л. Кучми». Ну, а якщо недостатні 330 осiб (до речі, що складає далеко це 30% від необхідних 500), вони так і не наберуть, і якби їм довелося передавати свій висновок до суду — що, нідерландські експерти порекомендували присудити 70% покарання, що належить за такий злочин? Я перебільшую для того, щоб наочно проілюструвати: ніякий експерт, що піклується про свою професійну репутацію, не дасть висновок, де свою впевненість чи непевність висловить у відсотках. Можливі тільки три варіанти: «так», «ні» та «з наданих матеріалів однозначний висновок зробити не можливо».
— Вимога залучити до слідчого експерименту чинного Президента з процесуальної точки зору виглядає досить логічно, але з політичної далеко не так однозначно. Бо якщо по руках піде гуляти касета, на якій Леонід Кучма в президентському кабінеті надиктовує на диктофон текст, що близький до обнародуваного, то цей запис завдасть набагато більшого удару не тільки по його іміджу, але й по престижу держави і країни в цілому, нiж завдав запис, обнародуваний Олександром Морозом.
— Багато сказано про досi не проведену експертизу трупа, знайденого під Таращею. Повторюватися не буду. Але чому й досi не названо імена тих керівних чинів із правоохоронних органів: а) з чиєї вини знайдений труп спочатку забули на два тижні у хліві, що служить моргом для райлікарні; б) за чиїм наказом переміщення трупа на експертизу в Київ було обставлено як епізод iз бездарно написаного детективу?
— Аналітики звернули увагу, що епіцентр «аудіогейту» збігся з імплементацією результатів референдуму, що підійшла впритул, президентськими виборами в США, закриттям ЧАЕС... Збіг кожної з цих подій зі скандалом цілком може бути випадковістю. Але тут щось занадто багато їх зійшлося...
