«Генерали без армії» домовилися
На початку тижня відбулася робоча зустріч Леоніда Кучми з новообраним спікером парламенту Олександром Ткаченком. Спікер і Президент досягли домовленості щодо механізму підготовки розгляду і прийняття законодавчих актів. Його суть полягає у спільній роботі над законопроектами уряду, парламентських комітетів, фракцій і груп та у внесенні до сесійного залу тільки узгоджених проектів.
Олександр Ткаченко висловив «принципову підтримку» нещодавно прийнятим указам Президента і погодився з необхідністю змін у бюджеті на 1998 рік. Таким чином, спікер погодився практично з усіма останніми ініціативами Президента, котрі мають для нього принципове значення, зокрема, стосовно проблеми одержання зовнішніх кредитів.
Не будемо зараз зупинятися на самих ідеях, за якими досягнуто взаєморозуміння (будь-який економіст скаже, чого варта, наприклад, домовленість не розглядати поки що у ВР президентські укази, аби «перевірити їх на практиці»). Не будемо також говорити про якість економічних указів (лівий спікер міг би їх цілком підтримати за «ідейними» мотивами). У цьому випадку цікавіше інше: механізм досягнення консенсусу. Фактично, Кучма і Ткаченко виступили у ролі «начальників» виконавчої і законодавчої влади, але ні той, ні другий такими не є. Спікер аж ніяк не може гарантувати того, про що він домовився із Президентом. Це було б можливо тільки після домовленостей із парламентською більшістю, однак немає ні більшості, ні домовленостей. Цікаво, що і Президент не може гарантувати лояльності своєї НДП. Тому розрекламована «згода» не має практичних наслідків за винятком одного: тепер у разі виникнення проблем у ВР із розглядом бюджетної резолюції, указів тощо Президент завжди може сказати: «Ну ми ж домовлялися!» А от що скаже в такій ситуації Ткаченко?
