Iз руїн берлінської Бастилії — до європейської спільноти

Майже чотири століття тому фортеця Кодак мала запобігти втечам на Запоріжжя до вільнолюбного козацтва. Та чигиринський сотник і колишній військовий писар Богдан Зиновій Хмельницький знав: Manus factum manus destruirum (що руками будується, те руками руйнується). Козаки знищили Кодак. Бастилія мала залякати французів, але Париж 1789 р. зруйнував цю в’язницю й танцював на руїнах. За два сторіччя берлінці 1989 р. зруйнували мур, що мав запобігти втечам з-під тоталітаризму на волю і ув’язнити Східну Німеччину. Французька революція започаткувала низку війн, а потім деякий час панувала Реставрація старого ладу. Падіння Берлінського муру розпочало незворотну демократизацію у Східно-Центральній Європі. Цей регіон між Німеччини і Росії, Балтики і Балкан є осереддям геополітичного світового острову з Польщі й Україні. Декомунізація, крах Ради економічної взаємодопомоги і Варшавського договору простелили шлях інтеграції в Європейській унії та Північноатлантичному альянсі. Мур — це не стіна, бо стіни тримають стелю або дах. Берлінський Мур не мав стелі, а свідчив, що в будівничих дах поїхав у відчайдушно безглуздій спробі роз’єднати цивілізації. Видимий символ і водночас реальна частина Залізної завіси в ідеологічній та політичній конфронтації, він мав попередні аналоги. Прабатько тоталітаризму Цинь Шихуан-ді два тисячоліття тому відокремив імперію від навколишнього світу й поклав кількасот тисяч трупів у Великий Китайський мур, що нині бовваніє посеред країни і вже нічого не розмежовує. Римський фортифікаційний кордон став не так бар’єром, як сполучною ланкою культур. Демократична Греція винайшла арки і колони, а імперський Рим — тріумфальні арки і тріумфальні колони, що нікуди не ведуть і нічого не тримають. Самоізоляція консервувала кількасот років Далекий Схід і Московію, а болісний вихід дорого коштував. Незугарна конструкція 1961 р. в Берліні в розпалі холодної війни мала покласти край мріям лібералізації. Мур постав за тринадцять років після недолугої спроби Москви 1948 р. голодною блокадою скорити Західний Берлін, але американці повітряним мостом забезпечили місто харчами і паливом, а відтак здобули симпатії. Мур постав за вісім років після придушення радянськими танками 1953 р. заворушень робітництва у Берліні. Мур постав за п’ять років по тому, як танки 1956 р. потопили Будапешт у крові, а Угорщина стала найвеселішим бараком спільного табору. Мур постав у рік, коли Чехословаччина схвалила соціалістичну конституцію. За сім років танки Радянського Союзу, Німецької Демократичної Республіки та інших братніх держав вчили чехів забути мрії Празької весни 1968 р. про «соціалізм із людським обличчям» і конвергенцію з надбаннями Заходу. Доктрина «обмеженого суверенітету» оголосила спільним обов’язком Варшавського договору захист здобутків соціалізму. Люди збагнули, що повалити тоталітаризм у окремій країні неможливо без демонтажу всюди. На постаменті спаплюженого пам’ятника Леніну в Києві написано, що вільна Україна можлива при єдиній дії пролетарів. Наслідки поразки серпневого путчу 1991 р. довели слушність цієї думки. Зворушливо несподівана одностайність Верховної Ради в голосуванні за Акт незалежності була логічною: націонал-демократи прагнули свободи і повернення до Європи, а комуністи відмежувались від нібито ліберальної тоді Москви.

Жалюгідні рештки Берлінського муру зараз стирчать посеред столиці возз’єднаної Німеччини. Малюнок на ньому з поцілунком Леоніда Брежнєва і Ерика Хонеккера виглядає кумедно, але сотні людей було застрелено на Мурі за спроби втекти. Застосування примусу проти власного народу є яскравою ознакою безсилля і приреченості. Вітрина Соціалістичної співдружності справляла враження на гостей зі Сходу, але порівняння з добробутом і людськими правами на Заході було не на її користь. Безпорадна влада не переконала з переваг розвиненого соціалізму і чіплялася за життя силоміць. Мур упав за місяць після урочистих святкувань з нагоди сорокаріччя Німецької Демократичної Республіки. Радянський реформатор Михайло Горбачов привітав її з ювілеєм і дозволив німцям самотужки визначати свою долю. Маніфестанти долали страх перед очима озброєної поліції. Будь-який стовп важко перестрибнути, але можна обійти, і сотні тисяч німців зі Сходу туристами їхали через Прагу, Будапешт і Відень до Федеративної республіки. Виник жарт, ніби в спорожнілій столиці на Бранденбурзькій брамі залишено напис для першого секретаря Центрального Комітету: «Вимкни світло, бо Ти останній». Всемогутня і налагоджена державна безпека Штазі зібрала досьє доносів і колекцію особистих запахів, але виявилася безсилою, коли мільйон громадян навколо її будинку казали: «Ми є народ!» (Wir sind das Volk). Детермінізм історії подеколи можна загальмувати і певен час тримати струхлявілий режим в якійсь країні, але дезінтеграція мультинаціональних імперій є незворотною. Моторошний афоризм Карла Маркса, ніби свобода є усвідомленою необхідністю, не витримав випробувань часу. Римське право закарбувало, що свобода є змогою чинити, що заманеться, аби не на шкоду іншим. Це неподільно з відповідальністю, і декому важко звикнути до рівних можливостей і певних ризиків, коли тоталітаризм доклав стільки зусиль на виховання млявої, байдужої пасивності та позірного ентузіазму. Худоба має денну пайку кормів і не переймається, що на неї чекає бійня. Не всі збагнули, що варті й гідні свободи. Розгублену ностальгію за забезпеченим соціальним мінімумом помітно не лише в Східній Німеччині, але треба дорослішати між принад і небезпек сучасності, бо нема іншої альтернативи, крім загибелі.

Мур упав, і ефектом доміно чи карткової хатинки посипалися цеглини «незламної» Співдружності. Оксамитна революція спалахнула в Празі, де приголомшений масовим протестом проти утисків комуністичний парламент злякано й одностайно обрав президентом дисидента-антикомуніста Вацлава Гавла. Відроджена післявоєнного стану, інтернувань і стагнації Солідарність здобула тріумфальну перемогу на виборах у Польщі, і робітник-католик Лех Валенса став президентом. Через механізм круглого столу демократи перебрали владу в Будапешті. Словенія і Хорватія започаткували процес дезінтеграції Югославії, що не обійшлася без війн і етнічних чисток через опір шовіністів. Вуличні бої в Бухаресті повалили диктатуру «генія Карпат». Співочі революції Балтії з мінімальними жертвами вивели Естонію, Латвію та Литву з Радянського Союзу. Врешті суверенізація і за рік унезалежнення України назавжди змінили Східно-Центральну Європу, яка впродовж сторіч становила ареал німецької колонізації. Маємо на увазі не стільки агресію (Drang nach Osten), скільки поширення досвіду рільниками, ремісниками, інженерами, техніками, вчителями, архітекторами, митцями, науковцями, лікарями, іншими фахівцями. Безліч ланок пов’язало Україну з Німеччиною: додержавний утвір германців у Причорномор’ї, громади міщан і Магдебурзьке право Києва, лютеранство, культивація степу, німці у Львові й Чернівцях. Внаслідок клаптевої фрагментації Священної Римської імперії та пошматованості Русі сторіччями існувало забагато Німеччини в сотнях її комічних утворів і замало бездержавної України. Відтоді не меншає різноманітних, суперечливих контактів і впливів. На клопотання Петра І, німецький цісар вшанував Івана Мазепу титулом князя, але невдячний гетьман повстав за волю проти наруги царату. Василь Капніст намагався в Берліні залучити Прусію на захист козацтва. Фридрих Великий вважав, що німецька мова придатна лише для коней, псів і солдатів. Підпанки і лакузи-малороси так ставилися до української мови. Слов’яни вчились уваги до власної культури в Йогана Готфрида Гердера та інших професорів-німців у добу романтизму. Адальберт фон Шамісо написав казку, як чоловік продав тінь самобутності й тинявся безпритульником. «Від сорому, який нащадків пізніх палитиме, заснути я не можу», — казав поет. У Весні Народів понад півтора сторіччя тому вперше замайоріли національні чорно-червоно-золотий і синьо-жовтий прапори. Чех Франтішек Палацький казав, що якби Австрії не було, слід було вигадати цей захисний бар’єр між Сциллою та Харибдою пангерманізму і панславізму. Русини усвідомлювали українство і вважали свою Галичину плацдармом визволення. Німецька мова була не чужою для Івана Франка, Ольги Кобилянської, Івана Федьковича.

Донбасько-Дніпровський індустріальний басейн є ровесником Саару і Руру. Можна порівняти вихід до двох морів і мальовничі гори, оригінальну ментальність Баварії та Галичини або Гамбургу й Одеси, співіснування католицтва з православ’ям і протестантизмом, долю автохтонних фризів і лужичан або кримців. Об’єднання Німеччини і Визвольні змагання України відбулись у межах тих самих поколінь. Січові стрільці й синьожупанна дивізія воювали разом з німцями. Брестський договір Української Народної Республіки (на відміну від російського Брестського миру) явив взірець поваги суверенітету, але Центральна рада виявилася неспроможною, і німці підтримали в Києві монархічний переворот. Гетьман Павло Скоропадський чимало зробив для розбудови державності, а після поразки знайшов притулок у Німеччині. Старшини з німців були в Галицькій армії Західноукраїнської республіки. Радянська Україна мала автономні німецькі райони, а доля Розстріляного Відродження спіткала і етнічні меншини. Німеччина одержала звістки про Голодомор з консульства в Харкові й могла допомогти, якби не позиція Кремля. На початку Другої світової війни Москва співпрацювала з Берліном. Після нападу німців на Радянський Союз націоналісти наївно їх вітали, але швидко переконались, що це не визвольна армія цивілізованої держави, розгорнули збройну боротьбу з окупантами і зазнали важких втрат. Український Вільний університет з Праги знайшов притулок у Мюнхені. Можна продовжити перелік прикладів, як доля двох країн переплелась.

Дедалі ясніше, що якщо ХІХ століття тривало 125 років від Французької революції до Першої світової війни (14 липня 1789 — 1 серпня 1914), то політичне ХХ століття в Європі тривало 75 років, а якісний перехід до нової стадії суспільного розвитку позначили події від падіння муру і дезінтеграції зовнішньої радянської імперії до визволення України 1991 р., самоліквідації внутрішньої імперії та створення тимчасової Співдружності незалежних держав за Біловезькими угодами з метою цивілізованого розлучення. Темп і форми закономірних перетворень різняться, але навіть наявність спротиву становить одну з передумов успіху, бо навчає і гартує тих, хто на це здатен. Минуле століття виснажило Україну геноцидом більше, ніж будь-яку країну, але типологічно це явища одного порядку. Українцям і німцям доводиться долати болісні психологічні проблеми перехідної доби, зокрема, у подоланні регіональних розбіжностей між Сходом і Заходом та консолідації націй. Збігнєв Бжезінський порівняв унезалежнення України з капітуляцією Німеччини за значенням в історії минулого століття. Після Другої світової війни Франція і Німеччина, пам’ятаючи тривалі криваві чвари, тим не менше знайшли мудрість і волю для співпраці, завдяки якій німці досить швидко повернулись в родину Європи. Німеччина і Польща після холодної війни свідомо долали накопичену ворожнечу, відмовилися від зазіхань і претензій, згадали кращі традиції взаємин, і Польща повернулась до Європи. Нині вона в своїх інтересах відіграє важку, але варту вдячності шляхетну роль рушія України. Вороги чимдуж намагаються спинити чи принаймні сповільнити її повернення до грона Європи. Україна раніше чи пізніше посяде там своє природне місце. Всі чотири нації здатні й схильні спільно допомогти Росії збагнути небезпеку великодержавного гегемонізму для неї самої, а відтак перетворитися на передбачувану, заможну і мирну партнерку Європи. Лише відверті вороги України переконують легковірних людей виступати проти прагнення до НАТО. Вашингтонський договір каже, що агресія проти будь-якої держави-члена є зазіханням проти цілого могутнього Альянсу. Це справді гарантує безпеку при збереженні самостійності. Недарма майже всі держави Європи прагнуть до НАТО.

Не журімося з криз і чвар розколотого суспільства. Німеччині також траплялося досить нещодавно долати важкі перешкоди. Отто фон Бісмарк казав, що дурні вчаться з власних помилок, а треба з чужого досвіду. Кожен важливий злам, а тим паче воскресіння нації з небуття зазнавали відступів, поразок, зневіри, зрад і звад. Суверенізація, лібералізація і демократизація, а не в останню чергу і помаранчева революція мали виняткову перевагу перед аналогами на Заході за своєю злагодженістю, згуртованістю і безкровністю. Франція декларувала свободу, рівність, братерство. Українська революція відбувається задля рівності можливостей, гідності прав і власності на своє життя, майно і долю. Суверенітет полягає не в словесній незалежності, бо всі є взаємозалежними, а в реальній свободі щоразу самотужки вирішувати, від кого і в чому, наскільки і чи надовго залежати. Вільний світ вільних думок кличе нас, бо ж ми не блазні й нелакузи. Згадаймо і порівняймо обставини падіння Берлінського муру і гасло Майдану: «Свободу не спинити!»