«Кандидати у президенти повинні мати довідки від психіатра»

Слово «реформування», що ось уже 13 років незмінно звучить при згадці про вітчизняну охорону здоров'я, у випадку з психіатрією набуває особливої ваги й колориту. Про те, що змін тут зачекалися, свідчить багато чого: насамперед, психіатрією продовжують зловживати. Щорічно до Асоціації психіатрів України надходять звернення, в яких описуються факти постановки помилкових діагнозів, ігнорування інтересів психічно хворих. Крім того, експерти неодноразово наголошували, що Україні слід відмовитися від тотальної госпіталізації й істотно скоротити ліжковий фонд психіатричних лікарень. Це дозволить зекономити гроші й уникнути зайвої ізоляції хворих.

День психічного здоров'я, який відзначатимуть завтра, — нагода для розмови про проблеми психіатрії та психічне здоров'я українців із головним лікарем Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1 (ім. Павлова) Романом НИКІФОРУКОМ.

— Деякі вчені вважають, що останнім часом українське суспільство стало більш невротизованим, зросли показники патологічної депресії. Чи помічаєте це ви, працюючи у головній психіатричній лікарні країни?

— Причини психічних захворювань можуть бути абсолютно різними: це і генетичні фактори, і травми, і навіть їжа. Адже коли вона надто насичена жирами, то може викликати склероз судин головного мозку.

Згадаймо: протягом 90-х років захворюваність на психічні розлади зросла. До того ж, за деякими нашими даними, вдвічі зріс й алкоголізм, наркоманія — втричі. Приблизно на 20% частіше стали зустрічатися так звані межові стани (легкі психічні розлади без психозу). У той же час після 2000 року ситуація почала стабілізовуватися. Помітьте, саме тоді й з'явились перші ознаки економічного зростання.

— Тобто, ви останнім часом спостерігаєте суттєве поліпшення ситуації в плані психічної захворюваності?

— Не зовсім так. Наприклад, невротична депресія має тенденцію до зростання. Але вона зараз стає більш поширеною в усьому світі, тому говорити про якісь українські специфічні причини було б некоректно. До того ж, депресії переживає у той чи інший період кожна людина — вони можуть бути пов'язані з порою року, соціальними факторами.

— Чи впливають теракти на психологічне та психічне здоров'я українців?

— Звичайно. Те, чого терористи хочуть досягти (страхів, паніки), їм вдається. Через них суспільство стає невротизованішим, люди починають більше боятися за своє життя. У той же час, якщо збільшується тривожність, зростає й невпевненість у собі. А разом з цим зменшується ефективність праці. Але те, що роблять терористи, може активно впливати лише на тих, хто має схильність до неврозів, фобій. Говорити, що загроза тероризму суттєво «коригує» динаміку психічних захворювань в Україні, — невірно.

— Чи впливає низька якість підготовки психотерапевтів та їх дефіцит на розповсюдження психічних захворювань?

— Проблема полягає в тому, що у нас досі вважається: звертатися до психолога чи психіатра — соромно. Можливо, це залишкове явище того радянського дискримінаційного ставлення до психічно хворих. Так чи інакше, але в Україні медичну психотерапію, на жаль, замінює побутова — коли сестра, брат, сусідка, сидячи на кухні, радять, що робити. А розуміння того, що рано чи пізно психологічна чи психотерапевтична допомога знадобиться кожному з нас, поки що немає.

— Чим наша система надання психіатричної допомоги відрізняється від західної?

— На Заході відбулись радикальні реформи психіатрії. У нас же умови перебування пацієнтів — як в нашій лікарні, так і в інших лікарнях країни (особливо тих, що знаходяться на периферії) — нерідко схожі з радянськими. В одній палаті може перебувати 10-15 хворих. Згідно з нормативами, на одного пацієнта має бути 7,3 метра площі, у нас часто, — 3-4 метри. Один туалет на все відділення. Часом трапляється, що відсутня вода, оскільки каналізаційні системи виходять з ладу. Тобто умови, в яких перебувають психічно хворі, у деяких психіатричних лікарнях можна впевнено порівняти з тюремними. До того ж, на Заході пацієнтам дають сучасні медикаменти, які не викликають побічних ефектів. У нашій лікарні, наприклад, нові ліки складають лише біля 30% від усіх. А ліки старого покоління — не секрет — можуть викликати ушкодження периферичної нервової системи, слинних залоз, м'язової системи, кишечнику, печінки тощо.

Щоправда, останнім часом ситуація дещо покращується. Скажімо, днями відкривається так званий кризовий стаціонар, де у палатах перебуватиме не більше 2-3 пацієнтів. Є у нас комісія з питань захисту прав пацієнтів. Дуже важливо, щоб не було порушень в процедурі їх приймання та виписування. Ми навіть найближчим часом плануємо повісити плакат: «Довготермінове перебування в лікарні зашкоджує вашому здоров'ю». Це дійсно так. Адже розвивається «фактор госпіталізму», через ізоляцію люди стають більш замкнені, в них розриваються соціальні зв'язки. Тобто лікування повинно бути швидким та ефективним.

— Як відомо, у контексті реформ охорони здоров'я в цілому і психіатрії зокрема йшлось про суттєве скорочення ліжкового фонду...

— Якщо в 1991-му у нас було 2500 ліжок, то зараз ми маємо 1675. У наступному плануємо скоротити фонд до 1600 ліжок. Зараз в нас працює лише 1300 — всі інші, умовно кажучи, на ремонті, тому що коштів на їх реставрацію ми не маємо. Лікуємо пацієнтів комплексно з участю психологів, психотерапевтів, психіатрів, трудотерапевтів, соціальних працівників, медсестер тощо.

Хочу відзначити, що разом із скороченням ліжкового фонду необхідно створювати соціальну інфраструктуру для психічно хворих. У Києві, наприклад, не вистачає інтернатів, затишних гуртожитків. Останні потрібні, оскільки деякі пацієнти втратили соціальні зв'язки та житло. До того ж, конче необхідні так звані проміжні будинки, де пацієнт вчиться спілкуватися, купувати їжу, прати тощо.

— Як, на вашу думку, суспільство ставиться до психічно хворих?

— Стигма над психіатрією ще «висить». При тому, що, за статистичними даними, злочинців серед здорових людей набагато більше, ніж серед психічно хворих. Сьогодні нам потрібно усіма силами підвищувати рівень довіри до психіатрії. Ефективний крок — виведення психіатрії з психічної лікарні, тобто створення відділень при звичайних лікарнях. Щоправда, в даному випадку існують свої ризики — наприклад, у Бельгії, зробивши це, вихвалялись, що у них за рік зафіксовано лише 8 суїцидів. У той же час, у нас два випадки вже викликають тривогу.

— До речі, про самогубства. Свого часу казали, що Україні необхідний закон про попередження суїцидальної активності — тому що нібито так багато людей у нас постійно хочуть добровільно піти з життя. Чи змінилась ситуація на краще?

— Знову ж таки, на початку 90-х суїцидальна активність, порівняно з 80-ми, зросла на 50%. Знижуватись вона почала на початку цього століття. А до того йшло зростання самогубств, особливо в армії, а також в крупних промислових центрах, де позакривались заводи і люди залишились без грошей, а також в селах, де люди нерідко спивались.

Сьогодні потрібно приймати не «профільні» закони, а забезпечувати соціальну та економічну стабільність, що робиться в наш час. Щоправда, бувають й інші причини самогубств: у надмірно благополучних країнах.

— Чи потрібні, на ваш погляд, довідки з психіатричної лікарні при працевлаштуванні?

— Є фахи, що вимагають стопроцентного психічного здоров'я. Наприклад, уявіть собі, аби без довідки брали у льотчики чи водії. В Україні у багатьох випадках не потрібна довідка психіатра при прийомі на роботу. А мені здається, що керівників не можна призначати без наявності у них довідки про детальне психіатричне та психічне обстеження. Чому коли керуєш одним механізмом — тебе перевіряють, а сотнями та тисячами людей — ні? Кандидати у президенти та депутати повинні перевірятися у першу чергу. Притому результати мають бути оприлюдненими, а проводити обстеження краще спеціалістам з інших країн. Спостерігаючи за виступами окремих нинішніх кандидатів, у мене, як у психіатра, виникають певні думки. До речі, деякі кандидати у депутати на парламентських виборах взагалі були нашими пацієнтами, але вони на це мають право.