Конкуренція зростає,

Іван ЧИЖ, голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення:

— Вважаю, що рівень конкуренції справді підвищується. Це викликано, з одного боку, комерційними інтересами кожного видання. А з другого — загострення конкурентної боротьби, пов’язане з виборчою кампанією, коли всі всім суперники. Сьогодні попереду президентська кампанія, це вже дуже відчувається: важко відбувається формування структур Верховної Ради, і тому можна очікувати продовження розкручування політичної конкуренції через ЗМІ. Що стосується творчої складової конкуренції, то це нормальне явище, коли кожне видання мовби нарізає для себе той сегмент, в якому воно працює. Є видання-гранди, крупні, можливо, не такі тиражні, але які серйозно читають. Є видання іншого порядку — спеціального, розважального. Тут своя конкуренція, є свої лідери. Є видання регіональні. Є видання політичних партій. Так чи інакше, більше як п’ятнадцять тисяч зареєстрованих в Україні ЗМІ різного рівня поширення (від загальнонаціональних до регіональних) — це вже само по собі дуже серйозне конкурентне середовище. Так само, як і понад 900 телерадіорганізацій (не всі, правда, видання виходять, не всі ТРО мовлять, але все одно йдеться про дуже серйозне конкурентне поле). Свобода слова, свобода творчості — теж істотна, по суті, домінуюча, складова. Коли говорять (і такий стереотип існує), що держава регулює все і вся, то саме щодо ЗМІ це дуже сумнівна теза, бо серед названих мною друкованих ЗМІ тільки 9% — державної і комунальної форми власності, а в електронних — тільки 12 %. Якість інформації — це інша тема. Дуже часто намагання будь-якою ціною продати свій творчий продукт знижує планку відповідальності журналіста. У нас переважає гонитва за сенсацією. У цьому б не було нічого поганого, якби виключно як сенсацію не подавали чорні сторінки життя — вбивства, насильство, суїциди тощо. Я б дуже хотів, щоб, навпаки, борючись за читача, газети шукали кращі, якісь особливі сторони життя.

Оксана ТИХОНЧУК, заступник головного редактора газети «Вечерний Николаев»:

— Рух у журналістському середовищі активізувався — підвищилася швидкість отримання та передачі інформації, реактивність, якщо можна так сказати. Але взагалі, і журналістам, і, напевно, споживачам хотілося б, щоб у нашій країні конкурували інформаційні проекти, які б відрізнялися не часом виходу в ефір або в друк, не оформленням телестудії чи дизайном газетних або журнальних шпальт, а структурою, стилістикою, жанровою різноманітністю, глибиною осмислення поданої інформації. На жаль, на якість журналістської праці конкуренція поки не вплинула. Споживачі серйозної інформації, як і раніше, шукають її у «Дзеркалі тижня», у «Дні» та у «важких» галузевих журналах («важких» і за ціною, і стосовно подачі запропонованої там інформації). Якісної, добре викладеної аналітики протягом року більше не стало. І те, що об’єктивна інформація — це необхідна умова особової, суспільної, національної безпеки, суспільство, на мою думку, ще не усвідомило. Тому воно отримує ту інформацію, яку замовляє.

Ольга КАПУСТЯН, генеральний директор телерадіоагентства «Новий Чернігів»:

— Якщо для нас раніше найбільш актуальною була конкуренція на регіональному рівні, то сьогодні — зi всеукраїнськими каналами. Проте наша компанія визначила для себе такий слоган — «Своє цікавіше». І ми чудово розуміємо, що наше місцеве, малобюджетне ТБ буде цікаве саме нашим глядачам доти, доки не дуже великий ось цей розрив — переважно у технічному потенціалі, але у тому числі, і в творчому, і в телевізійному дизайні і, зрештою, у темпоритмі ефіру. І якщо до кінця минулого року ми відчували, що відстаємо через те, що наша малобюджетна регіональна телекомпанія технічно озброєна, природно, не так добре, як всеукраїнські канали, то сьогодні, придбавши цифрове обладнання, ми працюємо з новим диханням.

Наталія ЛІГАЧОВА, головний редактор Інтернет-видання «Телекритика»:

— Як мені здається, рівень конкуренції між журналістами в Україні більше зріс у телевізійній журналістиці, ніж у газетній. Думаю, що це пов’язано, передусім, із тим, що все-таки телеканали залежать від рекламодавців, а ось основна маса столичних газет є, передусім, політичними інструментами для своїх власників, вони мало залежать від реальних тиражів і, відповідно, попиту на свою продукцію у населення. До того ж лише дві серйозні, впливові газети — «День» та «Дзеркало тижня», — які існують, причому, у різних нішах, — на всю країну! Ну яка ж тут конкуренція?! У інформаційних програмах телебачення конкуренція зросла і в зв’язку з наявністю цілої низки старих могутніх гравців у цьому форматі (Нового каналу, СТБ, «1+1») та підтягненням рівня, скажімо, «Інтера», що вклав багато коштів у розвиток своєї інформаційно-аналітичної служби, і появи нового, яке швидко набирає обертів, політичного мовлення ICTV. Але, на жаль, ця конкуренція більше стосується технологій, того, як подаються новини, — і тут ми вже майже на рівні світових стандартів (за винятком деяких параметрів, які прямо залежать від вкладених коштів, — скажімо, кількість власних кореспондентів у різних країнах і т.д.). А щодо контенту, змісту наших інформаційних і політичних програм, то, на жаль, рівень нашої журналістики більше визначає не конкуренція, а політична несвобода. Фактично, журналісти часто стають заручниками тієї ситуації, коли вони повинні конкурувати не у донесенні до глядача найбільш адекватної дійсності інформації, а у витонченості донесення правильної інформації, підверстування фактів під заздалегідь сформульовані значення, що випливають чи то з інтересів власників видань, чи то, допустiмо навіть, із власних переконань журналістів. Але, на жаль, справді професійної журналістики, єдиним завданням якої є пошук правди, незалежно від того, хто і що про неї думає, — така конкуренція не стосується. Не може бути конкуренції журналістів там, де висловлювання особистої точки зору журналіста подається як об’єктивна інформація. А подача тієї чи іншої однiєї версії подій не супроводжується вказівкою на існування (чи можливість такого існування) інших рівноправних версій. Це вже конкуренція не журналістів, а конкуренція маніпуляторів.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор інформаційної служби ICTV:

— З одного боку, звичайно, процес непереборний і рівень конкуренції підвищується. Але мені здається, що підвищується він усе ж досить повільно, і журналісти працюють у певних площинах, якi не пересiкаються. Більшість, як і раніше, — солдати партій, свого роду «бойові багнети». На жаль, обговорюється псевдополітика. Ситуація в парламенті, яка не має нічого спільного з політикою. Культивується опозиція, яка не має нічого спільного з конструктивною опозицією (вона абсолютно деструктивна). Існує такий термін — правоцентристи, але це — правоексцентричні політики та лівоексцентричні політики. І ось це чомусь як і раніше захоплює журналістський цех. Насправді, буквально протягом останнього місяця сталася маса подій, які змінили курс України. Скажімо, заявка на асоціативне членство у ЄЕС. Скажімо, визначення стратегічної мети — вступ до НАТО. На жаль, дискусій із цих базових проблем у суспільстві та державі ми не бачимо. Де опозиція? Опозиція не висловилася стосовно цього. Висловився тільки Президент. І, відповідно, суспільству не вистачає цієї дискусії. Мені здається, що суспільство задихається або принаймні повинне задихатися (якщо не задихається, то це поганий симптом) без таких дискусій. Оскільки і членство у НАТО, і членство в ЄЕС передбачає довгий шлях, що складається з багатьох етапів. І для того, щоб чіткіше собі їх уявляти, потрібна дискусія, причому конфліктна. Так що, на жаль, суспільство не інформоване про ці проблеми та про ці можливості, які сьогодні надаються Україні.

ДО РЕЧI

15 журналістів стали «Заслуженими» напередодні свого професійного свята. Президент України Леонід Кучма своїм указом відзначив державними нагородами групу працівників засобів масової інформації. Цим відзначено вагомий особистий внесок нагороджених в розвиток вітчизняної журналістики, висока професійна майстерність, повідомляє Управління інформації і зв’язків з громадськістю Адміністрації глави держави. Напередодні Дня журналіста, 6 червня, почесне звання «Заслужений журналіст України» присвоєно редактору iллічевської міської газети «Черноморский маяк» (Одеська обл.) Анатолію Гунченку, головному редактору районної газети «Вісті Богуславщини» (Київська обл.) Ніні Данилюк, редактору районної газети «Ямпільські вісті» (Вінницька обл.) Вікторії Єльцовій, ведучій інформаційних програм радіо «Голос Києва» Ніні Карповець, головному редактору газети «Роден край» (Одеса) Феодорі Костовiй, редактору бобровицької районної газети «Наше життя» (Чернігівська обл.) Віктору Криворучку, власкору Українського національного інформаційного агентства в Харківській області Світлані Лігостаєвій, редактору районної газети «Гайворонські вісті» (Кіровоградська обл.) Віктору Незбжицькому, редактору миргородської районної газети «Прапор Перемоги» (Полтавська обл.) Миколі Олексенку, заступнику головного редактора часопису «Рідна школа» (Київ) Володимиру Пугачу, коментатору творчо-виробничого об’єднання «Новини» Національної телекомпанії України Ользі Скотниковій, першому заступнику головного редактора обласної газети «Слобідський край» (Харків) Анатолію Теслу, оглядачу обласної газети «Донбас» (Донецьк) Станіславу Тищенку, головному редактору бучацької районної газети «Нова доба» (Тернопільська обл.) Василю Тракалу, головному редактору газети «Янъю дюнья» («Новий свiт») (Сімферополь) Нуззету Умерову. Звання «Заслужений працівник культури України» присвоєно оператору відділу новин каналу «Студія «1+1» Владиславу Журенку.

Інф. «Дня»