Консультант газети «Нью-Йорк Таймс» стверджує, що Пулітцерівську премію, видану в 1930 роках, слід анулювати

Професор Колумбійського університету, з яким видавництво «Нью-Йорк Таймс» уклало договір про здійснення незалежної оцінки серії матеріалів, присланих одним із кореспондентів газети з СРСР в 1930 роки, вчора заявив, що Пулітцерівську премію, яку отримав цей кореспондент, слід анулювати, оскільки у нього була відсутня «зважена оцінка» політики, яку проводив уряд Сталіна.

Газета «Нью-Йорк Таймс» звернулася за допомогою до професора Марка ван Хагена. Його попросили провести власне дослідження серії репортажів того самого кореспондента на ім’я Уолтер Дюранті, оскільки на початку липня редакція одержала листа від керівництва Пулітцерівського журі з проханням допомогти прояснити ситуацію. Зокрема, у листі йшлося про те, що Комітету довелося відреагувати на «новий потік вимог», автори яких наполягали на тому, що премію, яку отримав пан Дюранті в 1932 р., слід анулювати. З цього погляду особливу активність виявили представники української громади в США. Вони наполягали на тому, що Дюранті потрібно було покарати за те, що він не розповів правду про Голодомор в Україні, коли мільйони українців загинули в період із 1932 по 1933 рр.

У своєму звіті «Нью-Йорк Таймс» професор Марк ван Хаген відгукнувся про матеріали Уолтера Дюранті від 1931 року, за які його нагородили Пулітцерівською премією, написані за рік до початку Голодомору в Україні, як про «бездумне і здебільшого некритичне цитування радянських джерел».

«Така відсутність зваженої оцінки та некритичне сприйняття самовиправдань існуючого жорстокого і руйнівного радянського режиму, — підкреслює професор у своєму звіті, — виявилася, по суті, поганою послугою для читачів «Нью-Йорк Таймс», а також для тих ліберальних цінностей, яких вони дотримуються, та для історичного досвіду народів, які населяли російську, а потім радянську імперії, їхньої боротьби за краще життя».

У своєму звіті на восьми сторінках професор Марк ван Хаген, експерт з історії Росії початку ХХ століття, нічого не сказав про те, що керівництво Комітету з присудження Пулітцерівської премії мало б анулювати нагороду, отриману Уолтером Дюранті, який помер у 1957 р.

Проте у своїх коментарях, опублікованих газетою «Нью- Йорк Сан», професор Марк ван Хаген вказує, що керівництву Комітету слід би ухвалити таке рішення. Він підтвердив свою думку в інтерв’ю «Таймс» минулого вечора (22 жовтня. — Ред. ).

«Їм слід би анулювати цю премію задля ще більшої честі та слави «Нью-Йорк Таймс», — наголосив професор, додавши, що він (Уолтер Дюранті) вписав ганебну сторінку в історію видання.

Ще в 1986 р. стало очевидно, що видавці «Нью-Йорк Таймс» жалкують про недоліки в репортажах пана Дюранті. Про це, зокрема, свідчить огляд книги Роберта Конквеста «Урожай скорботи: радянська колективізація і терор в умовах Голодомору» (видання Oxford University Press). У цьому огляді Крейг Р. Уїтні, кореспондент «Таймс» у Москві з 1977 по 1980 рр., пише, що Дюранті «заперечував існування Голодомору в своїх репортажах доти, поки все майже не закінчилося, незважаючи на те, що в його розпорядженні були вагомі докази протилежного, які з’являлися на сторінках його газети».

Через чотири роки С. Дж. Тейлор, автор книги «Апологет Сталіна», виданої в Оксфорді у вигляді біографії, що містить гостру критику матеріалів Уолтера Дюранті, вкаже, крім іншого, що Дюранті не вірив в існування Голодомору (в Україні). Видавці «Нью-Йорк Таймс» відреагували на це, доручивши Карлу Е. Мейєру, члену редакторської колегії, написати передовицю, присвячену роботам Уолтера Дюранті. Карл Е. Мейєр дійшов висновку, що статті, які написав Уолтер Дюранті, містили в собі «найгірше, що можна побачити на сторінках цієї газети».

Приблизно у той самий час Пулітцерівське журі відреагувало на критику публікацій Дюранті, розпочавши процедуру, метою якої було прийняття рішення про анулювання премії, проте все закінчилося тим, що премія залишилася в лауреата.

У липні цього року Комітет розпочав нове розслідування. «Таймс» залучила до нього професора ван Хагена. Його звіт надійшов 29 липня. У супровідному листі Артур Зальцбергер-молодший, видавець «Таймс», написав: «Протягом останніх двох десятиріч «Таймс» часто підтверджувала неакуратність репортажів Дюранті, підкреслюючи, що саме так до цих матеріалів мали б поставитися видавці та Пулітцерівське журі сімдесят років тому».

Пан Зальцбергер також написав, що газета не отримувала премії, присудженої пану Дюранті, тому «повернути» її неможливо. Він підтвердив, що видавництво діятиме цілком відповідно до рішення Комітету з вилучення премії й одночасно просило Комітет брати до уваги дві обставини: по-перше, за його словами, такий підхід міг призвести до застосування «сталінських методів» у вилученні імен жертв чисток із офіційних списків та історичних документів. Він також написав, що побоюється прийняття рішення керівництвом Комітету, яке може стати «прецедентом перегляду його рішень протягом багатьох (попередніх) десятиріч».

В інтерв’ю вчора ввечері (22 жовтня. — Ред. ) відповідальний редактор газети Білл Келлер заявив, що він погоджується з думкою пана Зальцбергера.

«Так, статті Дюранті — принаймні ті, з якими я зміг ознайомитися, — є некритичним сліпим повторенням (сталінської) пропаганди», — сказав пан Келлер, який спеціалізувався на підготовці матеріалів щодо СРСР для «Таймс» із 1986 по 1991 рр.

Проте пан Келлер додав: «Я провів значний час у Радянському Союзі, поки він ще існував, тому сама думка про можливість вилучення імен та подій з історії примушує мене здригатися від жаху».