Кримінал повертається?

Наприкінці минулого тижня на околиці Сімферополя біля водосховища знайшли застреленими п'ятьма пострілами, два з яких були контрольними в голову, власників популярного в Криму ресторану «Козацький шлях», розташованого на трасі Сімферополь — Південне узбережжя Криму, Олега і Ларису Кротенків. Практично в цей же час у Євпаторії було підірвано джип підприємця Ігоря Ляшенка. Його господаря було поранено, але він дивом залишився живим — його врятувало те, що двері салону в момент вибуху виявилися відчиненими і ударна хвиля спрацювала вхолосту. Поширюються чутки також про замах на «власника аптек»: «Три постріли, поранення, але він залишився живим», — спочатку говорили, що він із Керчі потім — із Феодосії, потім — із Сімферополя, але міліція не підтверджує цей поголос. Цілком можливо, що це просто вигадка, хоч диму без вогню не буває, але в будь-якому випадкові навіть якщо це і поголос — все одно він відіграє свою цілеспрямовану, залякуючу роль. Обставини всіх трьох випадків не залишають сумніву в тому, що вбивства сталися на замовлення…

Олег і Лариса Кротенки займалися ресторанним бізнесом уже 10 років. Вони успішно пережили найбільш кримінальні 1994—1996 роки, що свідчить — вони освоїли, природно, всі «закони жанру», писані і неписані, в тому числі й уміння підкорятися сильному. Коли вони заснували свою ресторацію на Ялтинській трасі, то причиною її популярності було не лише вдале місце, але й вдала, заманлива назва — «Вдали от жен». Але коли трасою проїхав високий київський начальник і йому назва чомусь не сподобалося, а місцева влада відразу ж пред'явили їм претензії, — Кротенки без опору змінили назву на «Козацький шлях», хоча в глибині лісового масиву, щоб не було видко з дороги, пізніше оформили ресторанну філію — тепер вже «Хутір «Вдали от жен». Це свідчить, що за звичайних умов ці бізнесмени вміли й підкорятися, але й пильнували свого інтересу. Факт їх убивства, про який міліція заявляє, як про такий, що без сумніву має «економічні причини», свідчить, що неписані правила бізнесу в Криму за останні тижні змінилися настільки, що навіть вони не змогли прийняти нові умови: або необхідна «данина» зросла непомірно, або вимоги якогось нового «даху» були взагалі неприйнятними…

Пригнічує і сама психологічна ситуація: відомі і навіть впливові в Криму люди боятися «світитися» — місцевому телебаченню нічого не залишається робити, як показати, що високий міліцейський начальник, не бажаючи коментувати цей випадок вимагає «вимкнути камеру», найневинніший коментар навіть небоязкі люди просять опублікувати «не вказуючи імені». А найвищі начальники вдають, що нічого не відбувається…

Відповідальний працівник однієї з політичних партій, котрий також інкогніто зi мною «поділився думками», сказав, що «ті, хто говорив, що зараз у Криму настане спокій і стабільність, принаймні поквапилися, а насправді — свідомо видавали бажане за дійсне. Мене навіть не бентежить те, що дуже вже швидко все змінилося, саме так і повинно було трапитися. Але з цієї ситуації можна зробити один безперечний висновок — руки криміналові зараз розв'язали комуністи, які півтора року всіма силами домагалися зміни політичної ситуації на півострові. І ось домоглися…»

Інший доволі високопоставлений урядовець, котрий побажав залишитися в тіні, сказав, що «не можна звичайно, прямо зв'язувати загострення криміногенної обстановки в Криму з останніми політичними змінами, але зв'язок тут все одно існує. Ці зміни готували ті сили, які домоглися переведення явно сильного начальника Кримської міліції генерала Геннадій Москаля на іншу роботу, які і після цього вже двічі міняють на цій посаді людей. Немає сумніву, що причина загострення — спроба нового переділу власності на півострові. Нові (або ж старі з новими силами!) хазяї вимагають все більше власності. У цій обстановці можна лише передбачати, що в найближчі місяці криміногенна обстановка буде ще більш загострюватися. Ми реально спостерігаємо повернення часу, коли відбувалися з'ясування стосунків між «сейлемом» і «башмаками» — зараз, можливо, назви інші, якщо вони взагалі є, але принцип той же: не платиш, не віддаєш — «на лічильник» і стріляю. Такого в останні роки в Криму вже не було, і ось ... повернулося!»

Той факт, що нинішня ситуація довго готувалася, підтверджує і повідомлення прес-служби Ради міністрів Криму: «Голова Ради міністрів Криму Валерій Горбатов провів свою першу на новій посаді робочу нараду з керівниками силових структур автономії. На ній йшлося про ефективну взаємодію органів правопорядку, податкової і митної служб, контрольних органів щодо здійснення курсу нового уряду на рішучу боротьбу з корупцією і злочинністю, в тому числі в економічній і фінансовій сферах. Як зазначив Валерій Горбатов, становлення ринкових відносин у нас, на жаль, тривалий час не супроводилося адекватними, законодавчими, організаційно-управлінськими і контрольними заходами. У результаті економічна і зовнішньоекономічна діяльність, ринок цінних паперів, бюджетна, кредитна, банківська та інші сфери виявилися гранично криміналізованими. (Виділено автором) Державі, суспільству і її громадянам заподіяно збитки, котрі важко точно врахувати. Особливою темою, підкреслив глава уряду, є припинення корупції. Скальпель карного закону поки що, на жаль, не встигає відсікати тканини державного апарату, уражені метастазами хабарництва. Треба поставити заслін для проникнення на «хлібні» місця тих службовців, котрі жадають влади і збагачення. Словом, треба всім жити за законами, а не «за поняттями»…

Сьогодні зрозуміло: силові відомства самі виявилися не в змозі протистояти розгулові злочинності, тому при Раді міністрів «для забезпечення узгодженості та координованості всіх дій» вирішили створити Штаб при главі уряду, а також «вирішено напрацювати блок загальнокримських заходів протидії економічним злочинам. Він буде включати в себе систему засобів виявлення, припинення і реагування на економічні правопорушення».

Немає сумніву в тому, що координація правоохоронних органів потрібна. Але також немає сумніву, що для досягнення успіху самим правоохоронним органам треба чесно прагнути до цього успіху. А чи так у нас? Дикий випадок, який трапився в Сімферополі, свідчить не лише про незгуртованість правоохоронних органів, але й про щось більше. Як повідомляє ЦГЗ ГУ МВС України в Криму, «12 липня до Київського райвідділу міліції Сімферополя звернувся місцевий мешканець, 1971 року народження. Він повідомив, що став жертвою пограбування і може вказати можливого грабіжника, заявивши, що пізнав його в одному з відвідувачів нічного бару. Наряд міліції Київського райвідділу виїхав за викликом. Підозрюваного дійсно виявили в барі і попрохали проїхати до райвідділу для з'ясування обставин. Він, не виявивши ознак неспокою, пішов за міліціонерами. О 4.30 потерпілий і підозрюваний перебували в кабінеті чергового оперуповноваженого. Під час бесіди підозрюваний несподівано вихопив ніж і ударив у груди працівника міліції, а потім завдав три удари в спину потерпілому, котрий намагався покликати на допомогу. Кладучи край спробі підозрюваного сховатися, поранений міліціонер зробив постріл з табельної зброї, смертельно поранивши втікача…

Прокуратурою Київського району Сімферополя порушено карну справу за ознаками статті 190 прим (замах на життя працівника міліції). За аналізом попередніх даних, застосування зброї працівниками міліції розцінюється як правомірне».

Але ні обивателі, ні знайомі учасників цього випадку, ні просто ті люди, які побачили кадри похорону Ніязі Гафарова, а убитий був саме кримським татарином, не повірили в те, що події розвивалися саме так, як описано: «під час мирної бесіди…» і подібне. Хоча б тому, що на тілі убитого залишилося безліч слідів побиття, які згодом було підтверджено і судмедекспертизою. Дехто говорив, що ніж убитий вихопив «із взуття», хоч на ньому було таке взуття, в якому цей ніж не вміщувався. По-друге, ніж у нього, вбитого, був у правій руці, хоча насправді, розповідають, що він був лiвшою. Незважаючи на очевидні факти, деякі кримські газети, котрі не люблять кримських татар, стали всіляко захищати і виправдовувати міліціонера. Назрівав явний конфлікт на національному грунті — похорон убитого перетворився на антиміліцейську демонстрацію. І ось вже 2 серпня 2001 року прес-центр республіканської прокуратури поширив своє повідомлення: «З метою домогтися зізнань, оперуповноважений Г. став бити Гафарова. Захищаючись, Гафаров схопив ножа, котрий лежав на столі і вдарив ним Г. У відповідь Г. застосував табельну зброю й убив Гафарова…» Звичайно, це сильно скорочений варіант подій: наряд забрав Гафарова до міліції приблизно опівночі, а постріл пролунав о 4-30. Так що «бесіда» була тривалою. До того ж Гафарова було вбито пострілом не в груди, як можна зробити висновок з повідомлення, а ззаду. Очевидці також твердять, що сліди на тілі свідчать про те, що його руки були або в наручниках, або зв'язані. Як же він міг ударити ножем?

Звичайно, всі деталі і подробиці цього випадку з'ясує слідство, однак все одно виникають запитання: а навіщо саме оперуповноваженому Г. треба було домагатися шляхом побиття підозрюваного саме зізнань(!), хіба його роль полягала не в тому, щоб з'ясувати істину, якою б вона не була? Хіба й сьогодні ще «зізнання — цариця доказів»? Адже поки що 50 на 50, що потерпілий міг його просто обмовити! Або просто, зрештою, помилитися! Так за такою ж логікою «для отримання зізнань» треба було бити й потерпілого? До того ж оперуповноважений Г. бив підозрюваного сам чи разом з потерпілим, і яка тоді його дійсна роль у тому, що сталося? Де і як у нас учать тих, хто стає потім оперуповноваженими, своїй справі? Які начальники очолюють, інструктують перед чергуванням і наставляють таких оперуповноважених? По-друге, доки ми, народ, терпітимемо те, що потрапити до міліції для будь-якої людини — винної чи невинної і будь-якої національності! — це вже на 90 відсотків означає бути побитим? І доки ми будемо про це мовчати? І взагалі — чому немає ніяких розмов про поголовний непрофесіоналізм наших правоохоронних органів? Адже подивіться — злочинність зростає, кількість нерозкритих резонансних злочинів — також, з вуст міліції чуємо сумнівні пояснення, безсилля її — впадає у вічі, в органах влади багато колишніх злочинців, що відсиділи своє, держапарат уражено корупцією, підкуп всіх і вся процвітає. Але навіть преса нічого не пише про разючий непрофесіоналізм міліції і прокурорів. І що в нас робиться? Чи досить у такому випадкові, як у Криму, для виправлення ситуації перевести начальника міліції на інше місце, де він працюватиме так само як-небудь?

Ще один роздум. Як повідомили нещодавно правоохоронні органи, «в приватному будинку громадянина Т., мешканця Сімферополя», працівниками Головного відділу податкової міліції ДПА в Сімферополі було виявлено й вилучено 170 пляшок фальсифікованої горілки, 15 тисяч літрів спирту на суму 50 тисяч гривень, а також 134 порожніх діжки, місткістю 220 літрів, у яких раніше також був спирт, «що свідчить про масштаби протизаконної діяльності». Особливо «гарно» це виглядало по телебаченню — з підвалу величезного триповерхового недобудованого будинку мотузками витягали великі сині бочки зі спиртом. А в сусідньому будинку, що належить братові першого мешканця, виявили ще 16,5 тисяч літрів спирту, пристрої, етикетки і ковпачки для пляшок з «фальсифікованою алкогольною продукцією». Повідомлялося також, що останнім часом у Криму ліквідовано 30 подібних підпільних «гуралень» для розливу горілки…

Однак сенс роздумів полягає ось у чому: Ці повідомлення, природно, були розраховані на те, що телеглядачі й читачі сприймуть їх із праведним гнівом і обуренням — ось що, мовляв, роблять, паразити, фальсифікатори! Але як же насправді сприйняли це повідомлення обивателі, тобто прості громадяни, які купують горілку звичайно в кіоску чи крамниці?

А зовсім не так, як ми чекали! По-перше, споживачі спиртного давно в нас звикли, що в продажу ЗАВЖДИ є справжня горілка, а є «самокат». І за певних випадків, споживачі СВІДОМО купують «самокат» — або грошей замало, або на весілля, на похорон і подібне. Споживачі також знають, що «самокат» буває різний: його різновид «самопал» — це взагалі продукт кустарний, без технології, з невідомого спирту, причому його там критично мало, з неякісної води, часто з додаванням різної хімічної гидоти. Як кажуть знавці, часто «для одуріння» туди додають навіть клофелін. І є «самокат» кращий, котрий нічим від казеної горілки не відрізняється, розлитий за тією ж технологією, лише ... на одну чи дві гривні дешевший. Так ось, саме такий «фабричний самокат» і виготовляється в таких великих цехах, як показано було по телебаченню. І люди знають, що від ЦІЄЇ продукції потерпають не вони, а держава, яка втрачає високі податки і акциз, які сама ж і встановила. А тому люди виправдовують існування таких могутніх підпільних гуралень, що забезпечують їм якісну продукцію, але більш дешеву. А тим більше люди знають, що подібні підприємства, по- перше, є не цілком підпільними, а часто напівлегальними, оскільки про них багато хто знає, важко ж приховати такі масштаби виробництва тривалий час — доставка спирту, води, вивіз готової продукції, велика кількість робітників, транспорту і подібне. А раз так, то про них знає і начальство, бо важко собі уявити, що при нинішньому розвиткові інформації, моніторингу, телефонів, пошти, електронних повідомлень, банківських платежів, просто доносів і подібного, наше начальство чого-небудь ще, навіть найінтимнішого, про нас не знає. З іншого боку, люди розуміють, що такі великі операції, можуть провадитися лише за двох обставин: по-перше, за наводкою конкурентів, по-друге, з дозволу начальства, яке досі знало, але був сенс мовчати. А раз взяли — значить начальство просто перестало мати від цього зиск, — вирішили люди, або по-іншому: стало мати ще більший зиск від іншої групи — і «цих» міліцейськими руками «замочили» «ті». Сьогодні прийшла черга цих, а завтра прийде черга — тих. «Та це одна мафія «мочить» іншу, конкуруючу!» — кажуть люди в Криму, перебуваючи в повній упевненості, що і сьогодні, і завтра і післязавтра в крамницях і кіосках не поменшає ні фальшивої, ні нормальної горілки, і все буде, як і раніше. Кожен буде брати свою — хто справжню, хто «самокат», а хто й зовсім дешевий «самопал». А хіба не так?

Бо скільки вже цехів закрили — а вони ростуть як гриби після дощу. Чому? Тому, що, по-перше, держава сама створює економічні і соціальні умови для підпільного виготовлення горілки, по-друге, начальство в усіх регіонах має свій зиск у цьому. Адже не секрет — у нас організована злочинність часто створює економічний базис саме шляхом виготовлення фальшивої горілки, і тому поки ми не позбудемося підпільного розливу — не позбудемося і організованої злочинності. І не треба розповідати, що це зло подолати не можна, бо — МОЖНА. Ось вам доказ: у Радянському Союзі підпільних цехів у таких масштабах не було, бабці-самогонниці, котрі виробляли п'ять літрів «для себе», не рахуються, а підпільних цехів по сто в кожному місті — не було. А міліція і тоді, і зараз у нас була одна і та ж, більше того податкової міліції взагалі не було.

Тому чи варто дивуватися, що в такій обстановці простий народ ставиться до правоохоронних органів так само, як і вони до нього, — з великою недовірою і з підозрою. Природно, що все це — з відома влади. Природно, що в такій обстановці кримінал не тільки не перемогти, але й не зупинити…