Київ втрачає цивілізаційний «паспорт»

«У той час як у таких країнах, як Мексика або Таїланд, по 30—40 пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО, в Україні — географічному центрі Європи — їх усього-на-всього дві. Та й ті —під постійною загрозою знищення...»

На минулих вихідних на Андріївському звозі було знесено три будівлі. Жодна з них, як запевняють Міністерства культури України та фірми-орендаря, не становила історичної цінності. «У зв’язку з інформацією про знесення трьох історичних будинків на Андріївському узвозі в рамках реалізації проекту на місці колишньої фабрики «Юність», вважаємо необхідним заявити, що ця інформація не відповідає дійсності», — заявили у компанії «ЕСТА». Там підкрселили, що ведуть роботи з демонтажу будинків колишньої фабрики «Юність», у тому числі аварійних. Разом з цим з боку Андріївського узвозу знесено один фасадний будинок з фактичною адресою вул. Фролівська 9-11. «Жодна історична будівля, внесена до списку охоронних, не знесена. Там знесли будівлю 1978 року, ця будівля радянських часів, яка належала швейній фабриці «Юність», — запевнив учора журналістів міністр культури Михайло Кулиняк. Хоча про всяк випадок у відомстві таки створили спеціальну комісію для вивчення ситуації. «Я хочу заспокоїти, що жодного будинку історичного ми не виводили з реєстру», — повідомив міністр.

З історії питання. У липні 2005 року Київська міська рада прийняла рішення про передачу земельної ділянки на вулиці Фроловській. 9-11 поблизу з Андріївським узвозом в п’ятирічну оренду компанії ТОВ «Андріївський плаза», яка належить «ЕСТА Холдінгу», що входить до групи «СКМ» Ріната Ахметова.

Минулого року оренду ділянки площею в 0,98 га вирішили продовжити ще на 15 років. Орендатор зобов’язався збудувати на отриманій ділянці сучасний торгово-офісний центр: 10-поверховий готель з магазинами та автопарковкою на майже 500 місць.

У КМДА переконують, що й самі обурені тим, що сталось на Андріївському, тому, за словами глави КМДА Олександра Попова, збираються просити у Кабміну «повернути місту всі повноваження з питань містобудування».

А заступник начальника головного управління культурної спадщини КМДА Яків Дехтяр назвав колишні будівлі «потворно побудованими». Історик і києвознавець Олександр Анісімов додав, що до списку охоронюваних будівель на Андріївському узвозі входять лише шість будинків і знесені до цього переліку не належали.

Утім, громадськість обурена і діями забудовника, а там більше — заявами влади. На фото, які ширяться у мережі інтернет, чітко видно, що під знесення потрапила саме архітектурна пам’ятка, занесена у реєстр охоронних державою — будинок навпроти музею Булгакова, тобто №10А. Те, що серед знищених була цінна будівля, «Дню» підтвердили і працівники однієї з пам’яток, що знаходиться на Андріївському узвозі. Підтвердили, але анонімно. І тут є дуже суттєвий момент: схоже, що жодних неузгоджених із «начальством» коментарів науковці, причетні до київської культурної спадщини, не дають. Хоча, безумовно, розуміють, що відбувається насправді і які можуть бути наслідки. Перш ніж запитати в них, чи готові вони розділити відповідальність із «варварською владою» за те, що відбувається з Києвом, варто зрозуміти, чому ці люди не виявляють інтелектуальної мужності. Відповідь дуже проста: бо Міністерство культури, як і за радянських часів, виконує в то му числі каральні функції, обслуговуючи державну машину, в даному випадку — інтереси партії. Тому і науковці, що перебувають на службі в цієї машини — кріпосні, вони, природно, бояться репресій.

Події на Андріївському сколихнули хвилю суспільного невдоволення. Учора на вулицю Десятинну під офіс фірми-орендаря активісти принесли будівельне сміття. А в переддень Великодня у суботу в Києві має відбутися велика акція протесту, пише на своєму блозі на «Українські правді» журналіст Єгор Соболєв. Що особливо прикметно, підтримати киян у відстоюванні обличчя однієї з найстаріших вулиць Києва вирішили і в Донецьку (!). Учора, коли верстався номер, під центральний офіс СКМ у Донецьку активісти планували принести купу будівельного сміття.

Тим часом у компанії Ріната Ахметова вже «відхрещуються» від зведення на Андріївському торгово-офісного центру і кажуть, що попередили про це місцеву владу ще місяць тому, попросивши у КМДА підібрати для них іншу ділянку в столиці, яка б відповідала будівництву торгово-офісного центру. «...Ми прийняли принципове рішення відмовитися від будівництва торгово-офісного центру на вулиці Фролівській. Замість нього ми запропонували міській владі збудувати на території колишньої фабрики «Юність» малоповерховий арт-простір, який повністю зберігатиме дух Андріївського узвозу, — генеральний директор компанії ЕСТА Холдинг Микола Несторенко. — Ми готові протягом найближчого місяця винести проект організації такого арт-простору на всестороннє громадське обговорення. Після завершення будівництва ми готові передати цей арт-простір в управління міськими громадськими та творчими організаціями». Що з того буде — побачимо.

Руйнування київських ландшафтів, нечисленних збережених вулиць і будівель старого міста, — це, окрім іншого, атака на ідентичність. Це, можна сказати, «конфіскація нашого «паспорту» в цивілізації». — Лариса Iвшина. Що це за 1160-річна державність, що не зберегла ознаки своєї присутності на власній же споконвічній землі?

Про це — у бліц-розмові із Дмитром СТЕПОВИКОМ, доктором мистецтвознавства, доктором богослов’я, доктором філософії, професором, а також зокрема членом Вченої ради Національного заповідника «Софія Київська».

— Знищення історичного Києва — це, звичайно, справжня загроза. Тому що йдеться про історичну пам’ять міста. Ми знаємо класичний приклад — як скрупульозно відбудовувалася в старих стилях Варшава, що була майже зруйнованою після Другої світової війни. Там було відбудовано навіть маленькі двоповерхові будиночки, особливо пов’язані з перебуванням там визначних особистостей. Відтворювали навіть будівлі, які не вирізнялися видатною архітектурою, але пов’язані із загальним обличчям міста. Коли, скажімо, руйнується якийсь будинок у Парижі, котрий не є носієм архітектурної цінності, то це не така велика рана (хоча також рана), ніж коли в таких містах, як наше, руйнується будь-який збережений здавна будинок. Кожен, незважаючи на архітектурні принади, є великою цінністю.

Вже не раз говорили, що на Андріївському узвозі не можна нічого руйнувати, оскільки вулиця — між двома історичними пагорбами — Андріївським, на якому стоїть шедевр світової архітектури — Андріївська церква, і дитинцем князя Володимира. Не кажучи вже про архітектуру, навіть рельєфи мають величезну цінність. Тобто діяльність, яку нині там розгорнули, — на грані злочину. Нинішній головний архітектор на словах захищає архітектуру старого міста, а насправді, думаю, дає або продає (це вже треба дослідити) її, бо в такій історичній частині міста навіть цеглину зрушити без його дозволу не можна. Отже, він в курсі...

— Пане Дмитре, ви проводили паралелі із Варшавою, яку справді було зруйновано на 80%, а потім відтворено. Але ж парадоксальність ситуації полягає в тому, що в нашому випадку йдеться не про окупантів і не про війну, а про своїх же і про мирний час. Як ви оцінюєте такий «феномен»?

— Ми маємо багато внутрішніх окупантів, у нас завжди їх не бракувало. І як сказав один із лідерів, в Україні завжди можна було гатити греблі зрадниками, ненависниками всього місцевого, всього, що пов’язане з національним етносом, із українцями. Рішення ухвалюють тутешні люди, але чи вони мають достатній культурний рівень? Хоч вони можуть вважати, що належать до еліти, але насправді вони — еліта в лапках.

Тут треба говорити і про те, на що перетворилося Товариство охорони пам’яток історії та культури. По-моєму, воно перетворилося вже на антитовариство. Подивіться, що робиться із виселенням однієї із провідних мистецтвознавчих книгозбірень — бібліотеки Заболотного, яка містить унікальні видання, особливо з історії мистецтв. За радянських часів палили україніку в нинішній бібліотеці імені Вернадського, а тепер вони вже офіційно, публічно нищать усе, зокрема й архітектуру.

Це пляма не тільки на владі нашого міста, столиці, а й на всіх владних структурах, тому що таке насправді відбувається по всій Україні.

— Які наслідки цього варварства? Це ж удар по іміджу України, а головне — по нашій самоідентифікації...

— Звісно. Можливо, навіть знесені будинки не відповідають тому ударові по іміджу, який маємо по їх зруйнуванні. Сьогодні вже майже нічого не можна робити так, щоб люди про це не дізналися. І спасибі нашим журналістам, що вони ці теми відстежують.

Ми маємо тільки дві пам’ятки Світової спадщини ЮНЕСКО на всю Україну, і вони — в Києві: це Свята Софія і Києво-Печерська лавра. При цьому які «танці» відбуваються довкола цих двох пам’яток! Постійно надходять сигнали із Парижа — з ЮНЕСКО, що їх можуть позбавити цього статусу. У той час як такі країни, як Мексика або Таїланд, мають по 30—40 пам’яток у списку ЮНЕСКО, країна в географічному центрі Європи має їх тільки дві. І ті — постійно під загрозою знищення...

Ще одна велика проблема полягає в тому, що наша наука втратила повагу й авторитет — самі науковці її компрометують на кожному кроці, й охоронці нашої історичної спадщини — «в загоні». Керівництво Товариства охорони пам’яток давно пора змінити, тому що якраз воно і є ініціатором знесень і нових забудов.