Лікарня для...дубів

Чи читали ви коли-небудь у місцевій пресі некрологи на дерева, які не вдалося врятувати? А чи бачили в Україні хоч один тисячолітній дуб чи липу, у яких під кожною гілкою влаштовані підпорки, встановлена охоронна табличка, а поряд облаштована зона для відпочинку? Мабуть, не чули й про державні премії чи нагороди громадським організаціям та фізичним особам, які займаються охороною раритетних дерев. А саме так дбають про віковічні дерева у більшості європейських країн. У нас же понад 70% рослин, яким близько тисячі років, занепадають і потребують негайної охорони та лікування. Саме такий висновок зробили Київський еколого-культурний центр разом із Державною службою заповідної справи, які нещодавно завершили перепис найстаріших дерев України.

Найбільше екологів стурбувала ситуація з дубами Шевченка, їх так назвали за те, що ростуть у тій місцевості, де поет працював служкою і за легендою ховав свої малюнки в дупла дерев. За результатами перепису, частина шевченківських дубів у вкрай плачевному стані: з великими дуплами, які треба лікувати, з поламаними гілками, без охоронних табличок чи будь-яких вказівок на те, що це раритетне дерево.

— На прикладі шевченківських дубів ми хочемо довести, що всі віковічні дерева потребують порятунку, бо зараз деякі з них заповідані, деякі ні, одні вже загинули, а частині це загрожує, — зазначив директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко.

— Як відомо, наш центр разом з Державною службою заповідної справи нещодавно завершили перепис найстаріших дерев в Україні. За його результатами ми зараз приймаємо рішення, що треба робити для збереження віковічних рослин. Особливу увагу привернули три дуби, які ростуть у селі Будище Черкаської області. Двом з них близько тисячі років, а одному — 900. На нашу думку, ці дерева цінні не тільки тим, що є пам’ятками природи, а й тим, що пов’язані з іменем поета. Наразі заповідний статус мають тільки два дерева, а іншому треба його надати негайно, у нього величезне дупло, а через відсутність громовідводу йому загрожує загорання. Існує загроза, що хтось може написати акт, що він знаходиться в аварійному стані, і зрубати, при цьому ніякого штрафу не доведеться платити. Інші дуби не мають ні огорожі, ні охоронного знака, як це повинно бути відповідно до Закону про природно-заповідний фонд. Але ж ці дерева — живі пам’ятки великої історії нашого народу, зокрема є живими свідками відомого поета.

За словами еколога, одна з причин загибелі віковічних дубів — низька екологічна культура громадян, які нерідко випалюють дупла, через що дерева згоряють, а також лісозаготівельні роботи, в результаті чого дерева вирубуються, нібито не маючи господарської цінності. Найкращий спосіб врятувати раритетні дуби — надати їм статус природних пам’яток. У Польщі таке звання присвоєно 55 тисячам дерев, у Великій Британії та Італії — 22 тисячам. У нас заповідано тільки 2 600, при тому, що площа України набагато більша за території цих держав. А ще в Європі давно практикують видання книг про вікові дерева, створення теле- та радіопрограм, внесення їх до державного реєстру та комп’ютерних баз даних.

КОМЕНТАРI

Анатолій ЧАБАН, заступник голови з гуманітарних питань Черкаської облдержадміністрації:

— Найзнаменитіша пам’ятка природи на Черкащині — дуб Максима Залізняка, що знаходиться у Холодному Яру. Його вік — близько тисячі років. Саме біля нього відбувалася така вікопомна подія, як заснування козацької держави Богданом Хмельницьким, а поряд знаходиться знаменитий Мотронівський монастир. Свою назву Холодний Яр отримав через те, що саме тут розпочиналася Коліївщина. У 1917—1921 роках тут діяла Холодноярська республіка. Тому така природна пам’ятка символізує ще й значні історичні події. На території Черкащини є тисячолітні дуби на Звенигородщині, також там збереглася алея з дубами, у дуплах яких Тарас Шевченко ховав свої малюнки. Зараз ці об’єкти вивчають історики, краєзнавці, правозахисники, щоб зберегти ці пам’ятки природи для нащадків. У цілому на Черкащині ще багато роботи зі збереження природних пам’яток. Так, в усьому світі відомий дендропарк «Софіївка», але менше чули про дендропарк у Корсунь-Шевченківському районі та про рукотворний парк у селі Вахутинці. Створення природних заповідників дає нам змогу унеможливити нецільове використання історично важливих земель. Тому нині ми робимо все, щоб збільшити Канівський природний заповідник (а він один з найстаріших в Україні), тобто долучити до нього понад п’ять тисяч гектарів саме історичних заповідних територій. А в майбутньому плануємо перетворити його на біосферний заповідник. Таким чином, в області діє ціла система по збереженню природних пам’яток, і починалася вона з дуба Залізняка, а тепер вийшла на широкий загал. І дуже важливим є природо-екологічне виховання українців, бо як би держава не допомагала фінансово в охороні пам’яток природи, але для успіху справи потрібно відчуття любові до природи, дбайливе ставлення до неї.

Людмила ШЕВЧЕНКО, генеральний директор наукового заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»:

— Віковічні дуби слід оберігати, і це важливо з різних точок зору: екологічних, природничих, історико-культурних, бо це та вісь, що поєднує сьогодення з історією. Стосовно дубів у селі Будище Звенигородського району, які мають відношення до дитинства Тараса Шевченка, — то вони потребують наукового вивчення, тому що думки спеціалістів щодо їхнього збереження розбігаються. У нас, приміром, пустоти дуба зацементовані, а спеціалісти дендропарку «Софіївка» проти такої технології: на їхню думку, пустоти треба обробляти матеріалом, близьким до природного. Якщо зважати на вік наших дерев, — а це 500, 800 або 1000 років, — то така поліфонія ідей щодо їхнього збереження нам не підходить, бо хочеться максимально убезпечити їх від руйнування. Бо це історичні форпости, окраси нашого краю. А ще важливо привчати людей дбайливо ставитись до природи, і починати треба ще з дитячого садочка, з родини, розповідаючи про значення природи для людини і про дбайливе ставлення до пам’яток, як природних, так і архітектурних. Має бути трепетне ставлення до природи, і показувати його слід на власному прикладі. Так, можна возити дітей змалку по історичних місцях. Тобто менше слів, а більше діла, тоді й будемо говорити про екологічне виховання громадян. У нашому районі будь-хто, людина старшого віку чи в юному, проведе вас до вікопомних дубів Шевченка. І це дуже добре. Будь-яка пам’ятка цінна для людини й загалу не тільки тим, що на неї можна збоку споглядати, а й тим, що люди приїздять з інших регіонів і дивуються тому, що наш дуб можуть обійняти вісім дорослих осіб. Люди полюбляють фотографуватися біля дубів, проводити вільний час, навіть призначають тут зустрічі, тобто дерево стає символом для людей. Приємно, що громадяни з пошаною ставляться до шевченкових дубів. Так і має бути.

Тетяна ТИМОЧКО, заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги:

— Наше завдання — не тільки брати під опіку та охорону віковічні дерева, але й запобігати масовим вирубуванням будь-яких зелених насаджень. Наприклад, на території Феофаніїї у Києві ми довго боролися за те, щоб припинити вирубування дубів під будівництво медичного центру, і нам це вдалося. Зараз в Україні постало питання щодо створення національних парків, а також треба брати під охорону окремі дерева, які є по всій території України. Так, на південному узбережжі Криму збереглися ялівці, яким близько 1800 років. Це абсолютно унікальні дерева, і якби в Європі хтось знав про них, то стежка туристів туди була б протоптана, а ми мали б ще й економічний ефект від збереження раритетних рослин. На жаль, у державі не вистачає коштів для цього. Наша організація наполягає, щоб Міністерство охорони навколишнього природного середовища на облік брало не лише великі об’єкти, як-то заповідні та національні природні парки, а й унікальні дерева. Визначати їхній вік, цінність та статус має не окрема громадська організація, а серйозні наукові установи разом із громадськими та державними організаціями. Щоб зберегти віковічні дерева ще не на один десяток років, у першу чергу треба узаконити їхній статус як пам’яток природи, зробити відповідні охоронні таблички, можна з цікавою інформацією про цінність та унікальність того чи іншого дерева. І тут багато що залежить не тільки від міських чиновників, а й самих громадян України, бо низький рівень екологічної культури та освіти призводить до того, що нищаться такі унікальні дерева. І робить це не чиновник з міністерства, тобто приходить і обламує гілки, а це люди, молодь, що відпочиває там. Тому якщо просвітницькі, екологічні та законодавчі заходи будуть виконуватися в комплексі, тоді матимемо результат.