Дорослі виявилися не готовими до сплеску й помолодшання дитячої злочинності. Тільки за перше півріччя цього року дітьми до одинадцяти років скоєно 7100 «суспільно небезпечних діянь»: від убивств і згвалтувань до дрібних крадіжок. За повідомленням Наталії Шестакової, начальника відділу нагляду за дотриманням законодавства про неповнолітніх Генеральної прокуратури, вже цього року підлітками до 17 років було скоєно 16233 злочинів.

Правда, минулого року вперше за останні вісім років з’явився привід для оптимізму. У країні зареєстровано скорочення дитячої злочинності на 3,7%. Ген злочинності — добре виправдання для поганих педагогів. Після відвідання столичного приймальника-розподільника кореспонденти «Дня» дійшли простого висновку: діти порушують закон, тому що дорослі їх позбавляють дитинства.

ПУТІВКА В ЖИТТЯ

Педагогічний прийом, що полягає в загрозі відправити непокірного учня до дитячого приймальника-розподільника, часто використовується шкільними вчителями. Працівники ж цієї установи зовсім не вважають його «каналізаційним колектором» Для них це додатковий шанс дати дитині хоч крихту душевного тепла. Часто ця крихта є першою в її житті, і дай Боже, щоб не останньою...

Зараз у приймальнику живуть два десятки дітей, затриманих міліцією на просторах СНД. Однак комплекс, відкритий ще 1935 року, розрахований на прийом утричі більшої їх кількості.

Частину дітей затримано міліцією за здійснення «суспільно небезпечних діянь». Це ті ж злочини, суб’єкт яких не досяг віку карної відповідальності. Такі діти чекають у приймальнику рішення суду, що направляє їх до «навчально-виховних установ закритого типу» або відбувають тридцятиденний термін за постановою органу дізнання.

Дитячі долі... Володя, 16 років, закінчив вісім класів однієї з київських шкіл. У приймальнику вдруге. Уперше потрапив сюди три роки тому за крадіжку речей з автомобіля. Цього разу — за спробу викрадення. З двома друзями в нетверезому стані вони побили водія, викинули його з машини й поїхали. Мета — хотіли добратися додому. Міліція зупинила їх через п’ятдесят метрів. Історію цю Володя розповідає гордовито. Довкола нього увиваються молодші мешканці приймальника, він для них авторитет.

Арсен, 14 років. Закінчив вісім класів, шкільна характеристика позитивна. Батьки — робітники, спиртним не зловживають. Суд довів причетність Арсена до чотирьох крадіжок і розбійного нападу на інкасатора, скоєних разом з компанією. Жінка-інкасатор зазнала тілесних пошкоджень. «Узяли» їх одразу. Хлопчик потайний, на запитання відповідає односкладово.

ЗРОСТАЄ АРМІЯ  МАЛОЛІТНІХ КІЛЕРІВ

Сплеск дитячої злочинності припав в Україні на 1995—1996 роки, коли кількість злочинів зросла більш ніж вдвічі (майже 42 тисячі випадків). Наймасовішими стали крадіжки (до 18 тисяч на рік), грабежі (близько трьох тисяч) і розбої (до 800 випадків). Діти насамперед постраждали від зубожіння й незайнятості. Володя, 14 років. До школи не ходив. Жив у Криму з батьком, батько — робітник. Перебрався у Київ до матері й двох сестер, котрі жили з вітчимом, вантажником. Два місяці тому мама померла. У приймальнику-розподільнику — за розбійний напад на вуличну торговку продуктами. З дев’ятнадцятирічним приятелем вони підстерегли її в під’їзді, накинули на шию мотузку й відібрали сумки. Піймали їх через десять хвилин. Цього року за п’ять місяців зареєстровано 105 убивств, скоєних підлітками, торік — 314. Армія малолітніх кілерів зросла порівняно з аналогічним періодом минулого року на 22%.

НІЧНІ МЕТЕЛИКИ ВДЕНЬ БАВЛЯТЬСЯ ЛЯЛЬКАМИ

Інші мешканці приймальника-розподільника — «транзит». Вони затримані в інших містах України та СНД і чекають відправлення до місця проживання. Жанна, 16 років, жителька одного з промислових міст. Транзитом із Москви. Каже, що приїхала туди на літо до подруги й була затримана міліцією через відсутність документів. Працівники приймальника-розподільника додають, що частіше за все такі дівчата з провінції працюють у Москві повіями у другосортних борделях...

У прокуратурі відзначають сумний парадокс: до минулого року кількість усіх видів правопорушень незмінно зростала, крім одного — згвалтувань. Для багатьох дітей, звиклих до насильства на екранах, це вже перестало бути «табу». «Вуличні діти» часто починають «доросле» життя з п’яти-шести років.

ДИТИНСТВО ЗА ГРАТАМИ

Раніше до контингенту приймальника входили й маленькі бродяги, тепер вони прямують до недавно відкритого притулку. Живуть діти у кімнатах по вісім чоловік. Режим дня суворо дотримується. Діти постійно під наглядом чергових, одягнутих у міліцейську форму. Випадків втечі з приймальника не було.

На чолі приймальника-розподільника — Великий Вождь або підполковник міліції Микола Нагорний. Вождем його охрестив місцевий фольклор. Його заступник — майор Віталій Булах, на честь котрого фольклор же створив Орден Святого Віталія. Штат приймальника-розподільника — 46 чоловік, але є вакансії: робота важка і не високооплачувана.

Діти стрижені наголо, вдягнені в «гуманітарну допомогу». Годують їх непогано. «Скільки можна — все курка та курка!» — слова одного з підлітків, котрий до приймальника про існування м’яса знав лише теоретично. Функціонує теплиця, тож овочі на столі круглий рік. У приймальнику — непогана бібліотека, але читають діти мало. Позначається педагогічна занедбаність більшості — дитина, котра в дванадцять років не відвідує школу, в приймальнику не рідкість. Школа в приймальнику теж функціонує. Звичайно, за місяць її педагоги не в змозі компенсувати всі прогалини в освіті й розвитку дітей. Головною своєю метою вони бачать залишити у дитини спогад, що навчання може бути цікавим і захоплюючим.

Для того, щоб вкласти в дитину крихту добра, у працівників приймальника-розподільника є місяць...

У незайнятості й неприкаяності — початок дитячих пригод. Шістнадцятирічна Ірина — мешканка Донбасу. Закінчила дев’ять класів, останній рік ніде не працювала й не вчилася. За статистикою, половина малолітніх правопорушників нічим не займається. Ірину міліціонери привезли з Москви, куди вона поїхала на побачення до мами, що перебуває під слідством. Це теж закономірність. Наталія Шестакова твердить, що 70% дітей-злочинців вийшли з криміналізованих або неблагополучних сімей.

Діти дуже люблять малювати. Іноді серед них відкриваються справжні таланти. Тільки не батьки розділяють їхню радість. «Що співатимемо?» — питає вчитель співу. «Мурку!» — відповідають діти. Вчитель не заперечує, але слів блатного гімну ніхто не знає, й пісні звучать народні... Серед занять — теніс, шахи, заняття з психології. У Києві — єдиний в СНД приймальник-розподільник, в якому є кімната психологічного розвантаження з м’якими меблями, відео- та аудіосистемою. Психолог Таміла Кравчук ставить за мету своєї роботи встановлення контакту з дитиною, розкриття її.

Серед дітей, котрі проходять через приймальник-розподільник, є ті, кого там уже добре знають. Зустрічаються дуже неординарні особистості. Один із «випускників» приймальника тепер — студент університету в Маямі, інша — Слов’янського університету в Києві. Пам’ятають і п’ятнадцятирічного хіпі з Санкт-Петербурга з музичною освітою та дворянськими манерами, і двох юних біженців з Шрі-Ланки, котрі за місяць чудово вивчили російську...

Життя триває...