Медведєв висунув Путіна. А Путін — Медведєва. Овація

Цього понеділка перші шпальти провідних світових ЗМІ було присвячено підсумкам з’їзду російської панівної партії: після того як Володимир Путін запропонував Дмитру Медведєву очолити список «Единой России», Дмитро Медведєв запропонував Володимиру Путіну йти кандидатом у президенти на виборах наступного року. Цю ротацію в тандемі обговорює весь світ. Очевидці стверджують: своє рішуче «так» Володимир Путін вимовив під акомпанемент тривалих та гучних аплодисментів Палацу спорту в Лужниках. Зал зустрів новину про ймовірний третій президентський прихід Путіна навстоячки. Журналісти в прес-центрі, як стверджує «Новая газета», також аплодували цьому рішенню.

Паралелі — очевидні. У своїй репортажах і повідомленнях російські й закордонні журналісти згадують застій, Брежнєва та навіть Сталіна. «Путінізм — це новий сталінізм», оголосило видання The Times, яке цитує радіостанція «Эхо Москвы». «Новая газета» друкує характерні карикатурні портрети нинішніх «вождів» — Сергія Іванова, Германа Грефа, Валентини Матвієнко, звісно, Володимира Путіна та Дмитра Медведєва — у 2024 році: вони помітно постаріли, зате — з орденами на грудях.

Утім, на бекграунді сьогодні вже зовсім інші світові реалії: нова хвиля світової економічної кризи, нафта дешевшає, російський рубль падає (як повідомило вчора «Эхо Москвы», протягом останніх двох місяців російська валюта подешевшала на 17%), жодної надії на справжню модернізацію, навпаки — подальша «консервація болота російського життя», як пише gazeta.ru.

Зовсім в іншому світі, здається, живуть учасники історичного з’їзду «партии жуликов и воров», як називають «Единую Россию» російські ліберали. Запис у блозі губернатора Краснодарського краю Олександра Ткачова цитує «Новая газета»: «Вважаю, що сьогодні на з’їзді Дмитро Анатолійович і Володимир Володимирович прийняли й оголосили правильне і єдино праве рішення», «Скоро викладу свої фотографії з цієї історичної події та відео. Опишу свій стан, мабуть, як приємний шок», «Як і всі делегати з’їзду, перед його початком хвилювався. Від сьогоднішніх рішень залежала, ні багато, ні мало, доля країни. Але вже з того, як президент і прем’єр увійшли до зали, особисто я одразу зрозумів, що тандем залишається тандемом. І знаєте, відчув полегшення. А сталася сенсація, я б сказав, історична. ЄР до Держдуми поведе сам президент, а кандидатом у президенти піде Путін. Очікували? Коли президент оголосив це, всі були просто приголомшені (думаю, що й політичні опоненти теж). У партії тепер дві харизматичні фігури».

Серед іншого сегменту блогерів, які знаходять у поки що непідконтрольній російській владі мережі спосіб випустити пару, панує «валізний настрій», сформульований у лаконічному словосполученні, як то кажуть, без прикрас: «Пора валить!», — пишуть вони.

Хоча мало хто (принаймні з думаючих людей) покладав надії на інший розвиток подій, хоча багато хто розумів і казав про те, що насправді саме Володимир Путін уже одинадцять років поспіль керує парадом в Росії, заявка нинішнього прем’єра на третій термін справила вибуховий ефект. І це не дивує. Вражає інше: реакція низки авторитетних західних ЗМІ, які написали: «ніщо не могло виразніше свідчити про неуспіх демократії в пострадянській Росії», про те, що, виявляється, чотири роки президентства Медведєва були всього лише «спектаклем, покликаним ввести світ в оману та перетворити «перезавантаження» на фарс», і що «тепер інші країни можуть будувати свої відносини з Росією з огляду на її справжнє обличчя». Скільки ще потрібно трагедій, головним ідеологом яких виступає авторитарний або й тоталітарний Кремль, щоб Європа та США могли розгледіти це «справжнє обличчя» й вибудувати відповідну лінію поведінки? Що це: нездатність завоювати досвід? Відданість прагматичній політиці? А які, власне кажучи, були приводи для того, щоб вважати, що російський режим лібералізується? Можливо, за роки президентства Медведєва відбулися якісь системні реформи? Можливо, у країні було реалізовано свободу слова? Можливо, втілено програма з десталінізації? Невже поразка демократії не була очевидна раніше? Невже не було справи Магнітського, яка розгорталася вже за президентства Медведєва? А Ходорковський? А систематичні розгони мітингів опозиції?

Між іншим це ще один доказ абсолютної актуальності та вчасної появи нової книги «Дня» «Сила м’якого знака». Знаючи справжню давню історію Росії, перестаєш дивуватися її сучасним поворотам. Усі ці «феномени російської душі» вже давно проаналізовано та пояснено. Наприклад, якщо вже говорити про Захід, британським журналістом Ланселотом Лоутоном, якого ми постійно та з вдячністю згадуємо.