«Мистецтво неможливого»

Учора відкрилася сьома сесія Верховної Ради четвертого скликання. Планів у народних обранців, як завжди, сила-силенна. На розгляд і затвердження сесії, яка, згідно з календарним планом, завершиться восьмого липня, винесені 750 законопроектів. На жаль, попередній досвід дає підстави сумніватися у виконанні взятих зобов’язань. Депутати не вперше встановлюють для себе планку, що не відповідає продуктивності їхньої праці.

Проте найцікавіше має бути, судячи з усього, спочатку. Так, уже на завтрашній ранок заплановане голосування щодо кандидатури на посаду прем’єра, формування Кабміну, а також затвердження програми його діяльності. Кадровий склад майбутнього уряду досі невідомий, що унеможливило широкомасштабну суспільну дискусію на цю тему.

Депутатське волевиявлення по кандидатурі Тимошенко очікується позитивним — на рівні 230—270 голосів (за необхідного мінімуму в 226). У парламенті існує думка: мовляв, «треба дати шанс Ющенку проявити себе, в тому числі в кадровій політиці». Різниця лише в тому, що одні кажуть це з в’їдливою усмішкою, інші, навпаки, з надією.

Проходження Юлії Володимирівни може бути ще плавнішим, якщо вона в останню хвилину, тобто в четвер вранці, безпосередньо з трибуни, шляхом оприлюднення програми свого Кабінету зуміє привернути тих, хто вагається. У кулуарах чимало знайомих депутатів зізнавалися, що їхня остаточна позиція сформується саме після спічу Юлії Володимирівни.

А ось вранці у вівторок у сесійному залі панувала атмосфера млявої сонливості. Засідання фракцій затягувалися, і народні обранці ніяк не могли зібратися. Володимиру Литвину довелося тричі просити керівників депутатських об’єднань закликати своїх підлеглих мобілізуватися.

Головним предметом обговорення стали плани на розпочату сесію. Розмірковуючи про них у своїй традиційній «вступній» промові, Володимир Литвин — так само традиційно — оптимістично відзначив, що «ця сесія має всі шанси стати найпродуктивнішою за скликання». Щоб зміцнити «бойовий дух» соратників, спікер особливо виділив роль парламенту в урегулюванні політичної кризи, що вже минула, дорікнувши при цьому тим, хто тепер намагається узурпувати лаври миротворців. «Ми довели, що політика — мистецтво не лише можливого, а й неможливого», — сказав у стилі «арбітра нації» В. Литвин.

Конкретизуючи завдання, В. Литвин акцентував увагу на необхідності якнайшвидшого прийняття законів про опозицію, Конституційний Суд, проектів Адміністративно-процесуального та Трудового кодексів, внесенні змін у вже чинні закони про вибори народних депутатів, про політичні партії тощо. У цьому ж контексті він застеріг «гарячі голови» від спроб нівелювати домовленості, досягнуті при «пакетному голосуванні», однією зі складових якого була політреформа. «Не можна говорити про те, хто виграв і хто скільки програв. Подумайте краще, що б втратили люди, якби ми не прийняли цього рішення».

Одразу після завершення промови голови ВР депутатські лави помітно поріділи. Багато народних обранців, включаючи Олену Бондаренко, яка щойно склала присягу та зайняла у фракції «Нашої України» місце Віктора Ющенка, перемістилися в кулуари — спілкуватися з пресою.

Загалом прогнозували «спокійну, без збоїв роботу», але деякі допускали можливість виникнення «непередбачених обставин». Нинішня сесія — затишшя перед бурею під назвою «кампанія-2006». Активна боротьба розпочнеться восени, але підготовчі роботи тривають уже зараз, пояснювали народні обранці. Один депутат із колись великої провладної фракції уточнив, що «почався етап кулуарних переговорів», тим самим підтвердивши стару парламентську істину: пристрасті, що розгораються в сесійному залі, — лише видима частина айсберга під назвою «український парламентаризм».

Очевидно також, що процес «перетасовування» фракцій і груп аж ніяк не завершений. Майбутні депутатські міграції зумовлені в тому числі й майбутнім переходом значної кількості нинішніх парламентаріїв у виконавчу владу. До речі, в усьому цьому калейдоскопі цілісність президії також не гарантована. Що ж стосується віце-спікерської квоти, звільненої Олександром Зінченко, то вона, як не забарився нагадати журналістам В. Литвин, належить, згідно з регламентом, не якійсь конкретній фракції, а йому особисто (!?). Кого в рік, що залишився до парламентської кампанії, пан Литвин бажав би бачити ліворуч, він поки що не уточнював.

Аналізуючи зазначені рокіровки, не можна нехтувати й значенням наявних процесів партійного будівництва. Так, стало відомо, що виходець із «Трудової України» Юлій Іоффе почав роботу над власним проектом під назвою «Республіка». (До речі, учора ж фракція Народно-демократичної партії та «Трудової України» змінила назву на НДП — група «Республіка».) Колишній керівник парламентської фракції «трудовиків», нині — лідер «Волі народу» Ігор Шаров нібито також не проти розпочати самостійне, або спільне з уже існуючою політсилою (на взаємовигідних умовах) плавання. Тим більше, що його спроби налагодити ситуативну взаємодію з «оранжистами» поки що не такі успішні. У цьому контексті перспективи «трудовиків», особливо зважаючи на ймовірність зміщення Сергія Тігіпка з лідерської позиції вже на найближчому з’їзді, безрадісні. Зате зміцнення пророкують НДП і Народній аграрній партії. Останню, як кажуть, підточують внутрішні протиріччя, боротьбі з якими Володимир Литвин присвячує практично всього себе.

Екс-більшовики, якi залишили лави СДПУ(О) і «Регіонів...», у свою чергу самовпевнено заявляють про намір позмагатися за мандати у 2006 му, при цьому,щоправда, не поспішаючи визначатися з партійною приналежністю. «Зараз це все — метушня, списки почнуть формувати через три-чотири місяці, тоді й обзаведемося партквитком», — конкретизують вони.