На косовський конфлікт треба дивитися без істерії

Ліві зчинили страшенний галас із приводу бомбардування НАТО військових об’єктів Югославії в Косово. У Верховній Раді вони в черговий раз звинуватили США в намаганні панувати в світі та Європі, розмістити своє військо на Балканах, вбивати наших братів-слов’ян тощо. А деякі депутати договорилися до того, що це — початок третьої світової війни, треба терміново припиняти дипломатичні та економічні стосунки й закривати кордони з членами НАТО (тобто, не тільки зі США й Британією, але і з Польщею та Угорщиною) та приводити в бойовий стан армію. Проаналізуємо спокійно, відкинувши істерію, ці події. Зокрема, розглянемо питання:

— чи може конфлікт у Косово реально бути початком нової світової війни (не третьої, а четвертої, якщо рахувати й «холодну»);

— що дійсно спричинило нинішні події та спонукало НАТО до намічених ними дій;

— кому все це вигідно — в Югославії, в інших країнах світу, у тому числі в нашій.

Перш за все треба рішуче відкинути як безпідставний галас Наталі Вітренко, що претендує на роль нашого українського «вусатого батька народу», та інших про початок нової світової війни. Нині війна неможлива, оскільки по-справжньому воювати з НАТО нікому. Після поразки СРСР у «холодній» війні НАТО залишилося єдиною серйозною військовою силою світового масштабу, і світ став однополюсним. Росія сьогодні має населення вдвічі менше, а її нинішній промисловий потенціал у 6 — 8 разів менший, ніж було в соціалістичному таборі під час «холодної» війни, її економіка ледь дихає і повністю залежить від позик, які дають США та їхні союзники, а поразка у війні проти маленької Чечні остаточно деморалізувала армію. Російським шовіністам, безумовно, все це не до вподоби, та їм залишається лише показувати НАТО «дулю в кишені».

Косовський конфлікт — спадщина історичних подій, котрі розвивалися впродовж століть. Непримиренність албанців спровокували своїми діями сербські шовіністи. Після того, як набули самостійності Словенія, Хорватія, Македонія і Боснія, вони позбавили край Косово автономії, яку той мав у складі Югославії. А тепер вони вимагають, щоб їм не заважали самим вирішити косовське питання.

Досвід Боснії показує, що мешканці колишньої Югославії — і православні серби, і католики-хорвати, і мусульмани — застосовували лише один метод вирішення конфліктів — етнічне очищення території. І коли Мілошевичу дозволити самому «умиротворяти» Косово, то там загинуть десятки тисяч сербів, але жодного албанця не залишиться — хто не загине, той втече в сусідні країни. Увести туди миротворців ООН неможливо, оскільки Росія, що має право вето, заблокує це рішення. Тому США й НАТО були змушені вимагати від Югославії згоди на введення туди своїх військ. Очевидно, це було важке для них рішення. Політичних дивідендів воно не додасть, якщо навіть і пощастить якось примирити ворогуючі сторони, і в той же час неминучі втрати вояків, не кажучи вже про значну вартість цієї операції. Але її проведення, очевидно, провідні політики вважали меншим злом, аніж спокійно спостерігати за тим, як буде винищуватися народ Косово, а потім мати проблеми з утриманням сотень тисяч біженців.

Нині багато хто звинувачує США у втручанні в усі світові події. Але спонукав їх до цього досвід, який набули вони і все людство упродовж ХХ сторіччя. Коли Європа в двох світових війнах з’ясовувала свої відносини, американська допомога рятувала її від голоду. Люди мого віку добре пам’ятають, що в СРСР тоді «голодні» пайки видавали американськими тушкованим м’ясом і яєчним порошком, що їх було одержано за ленд-лизом. Успіх повоєнної Європи забезпечила допомога за «планом Маршалла», Японії — ринкова демократія, пристосована до її феодального менталітету, яку залізною рукою впровадив окупант генерал Макартур.

США, на відміну від СРСР, створили такий могутній виробничий комплекс, який дозволив і мати найсильнішу армію, і допомагати іншим країнам, і забезпечувати дуже високий рівень життя своїх громадян. Саме це та американський менталітет, що склався ще з часів перших поселенців (а не територія, природні багатства та відсутність ворогів), визначили й те, що США стали й залишилися на сьогодні єдиною наддержавою, і їхню політику втручання у справи всього людства. Щодо косовського питання політику визначили складові американського менталітету — месіанство, прагматизм та культ сили.

Але кому справді вигідне нинішнє загострення на Балканах? Перш за все — Мілошевичу, якому це дозволить відвернути увагу народу від жалюгідного стану економіки, яка мало відрізняється від нашої. Далі — російським і нашим лівим, для яких це є зручним приводом показати Захід ворогом слов’ян (про те, що поляки й чехи — теж слов’яни, вони мовчать). Певною мірою воно вигідне й правлячим колам США та їхнім союзникам, оскільки дає підставу пояснити доцільність значних витрат на розвиток свого військового комплексу, які забезпечують на потрібному рівні розвиток і функціонування їхньої ринкової економіки. Аналогічним чином використовувалося і загострення подій навколо Іраку.