Наші думки рано чи пізно стають нашою долею
Яким я побачив свій народ у дні виборів? Таким, який вагається й розгублюється, помиляється й запитує, невпевнений і сподівається. Я бачив людей, стурбованих проблемою вибору. «За кого треба голосувати?» — було найпопулярнішим запитанням цих днів.
Так, вибір для нас — це вже не нове, але все ще незвичне. Тим більше відчуття відповідальності цього вибору.
А ще я бачив багато п'яних, тих, хто веселився. Сусід, наливаючи самогон, запитував: «А чому б і не за Кучму? Я при ньому квартиру купив». А інший сказав прямо: «Він і сам краде, і нам дає». Пряміше не скажеш...
А ось те, яким я свій народ не побачив в ці доленосні окаянні дні: таким, який об'єднався, бореться й перемагає, відповідальним.
Ці вибори, поведінка й методи властей та їхніх лакеїв роз'єднали нас. Тріщиною, що зміїться, пролягло між нами провалля. І лише небагато хто, ті вибрані, які роблять висновки, й дістали користь з усякого нещастя, що їх спіткало, зміцніли й загартувалися. Але таких мало.
«Найменше провалля, — писав Ніцше, — важче всього подолати».
Як звіри в лісі, що заливається повінню, ми з'юрбилися на крихітному клаптику суші — острівці тривожного роздуму — газеті «День». Вісім тисяч періодичних видань в Україні, не обтяжених проблемою майбутнього країни, навіщо вони?
Вітчизняне телебачення давно перетворилося на інформаційну повію з гордо (!) розкинутими ногами, яка сидить на почесному місці в кожній квартирі. Вона, ця вавілонська блудниця, віщає різними голосами, за вечір змінює сотню облич, але на жодне з них я не можу дивитися без огиди. Мене нудить від вас, панове телеведучі. Прощавайте!
Я не хочу торкатися запроданства, безпорадності, вторинності місцевої преси, всіх цих незліченних «районок» і розважальних газеток — їх купують через телепрограми та для санітарних потреб. Підлеглість і безпринципність їхніх редакторів — дрібниця поруч з тим найяскравішим прикладом політичного фемінізму, «вічної жіночості», що продемонстрував Олександр Мороз нещасливого вівторка. Сан Санич, прощавайте!
Мабуть, нам потрібно позбутися деяких ілюзій. Можливо, навіть змінити лексикон. «Давайте не будемо протягом якогось часу говорити про народ. Давайте говорити про населення». (Б.Брехт, 1951 р.). Давайте не говоритимемо «електорат», або «виборці», а будемо просто — «маніпульовані маси» або «натовп». У цьому — великий урок цих виборів.
Одна з властивостей натовпу — його консерватизм. І в той же час він легко піддається впливу, довірливий, як дитя, і навіюваний. Кіло крупи, трошки обіцянок — і ось уже найуїдливіша старенька готова цілувати пухку руку, яку до цього хотілося вкусити. Натовп — це не тільки ті, хто товчеться на базарах, це ще й пенсіонери «щоб-не-було-війни», котрі віддають ся за пенсію, сплачену в строк, це чиновники у виконкомах, журналісти районних газеток і просто люд з невеликими кримінальними нахилами. Окрик, погроза або обіцянка — і ось уже натовп притих і глухо гарчить. Далі: всі задоволені...
Але все ж таки є й висновки оптимістичніші. На політичній арені крім клоунів і шоуменів, архитипових персонажів вічного революціонера і сплячого опозиціонера з'явилися і зміцнилися дві-три постаті справжніх, живих людей. Вплив Є.Марчука — найпереконливішого й найбільш тверезомислячого політика — виріс. Справа адже не тільки в приході до влади, але й у впливові, а він усе відчутніший і вагоміший.
Та й у нас, читачів «Дня», перспективи відносно непогані. Навіть у фашистській Німеччині ті, хто вчасно розпізнав знаки злоякісного переродження режиму і вчасно вжив заходів (пішов у підпілля, втік) вижили. Навіть за часів Сталіна були щасливчики, які, вистрибнувши у вікно, тікали від переслідувань НКВС — замість них забирали інших, покірніших.
Готовність змінити своє життя, боротися за нього — один з головних висновків минулої кампанії — це необхідна умова не тільки для перемоги в будь-якій справі, але й для елементарного виживання.
Але найголовніший висновок — як далі жити, як ставитися до всього цього бруду й немочі, що нас оточує, — кожний має зробити сам. Зрештою, наші думки — чи низькі вони й безбарвні, або піднесені й героїчні, рано або пізно стають нашою долею.
