Національна стратегія — крок уперед
На тлі тактичної боротьби між гілками влади за повноваження основні політичні гравці оминули увагою появу такого концептуального документу, як Стратегія національної безпеки України, підписану Указом глави держави від 12 лютого. В Указі, зокрема, зазначається, що Кабінет Міністрів України має забезпечити виконання зазначеної Стратегії, а секретар РНБО — інформувати Президента України про стан реалізації зазначеної Стратегії.
На цей документ звернула увагу лише пильна Комуністична партія, яка вважає неприпустимим і таким, що суперечить національним інтересам України, затвердження указом Президента України Стратегії національної безпеки. У своїй заяві комуністи наголошують, що стратегія національної безпеки, згідно з вимогами Конституції, має базуватися на законі «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики». Більше того, комуністи чомусь побачили в цьому документі спробу Президента в будь-який спосіб зберегти ті владні повноваження, яких вони позбавити його внаслідок політичної реформи.
У чому важливість цього документа? Чи дійсно він відкриває шлях до забезпечення національної безпеки України? Чому Стратегія не сподобалась комуністам?
КОМЕНТАР
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ , доктор політичних наук, директор Інституту зовнішньої політики при МЗС:
— Це перший документ такого роду і в цьому вже є прогрес. Тому що до цього часу існував закон «Про основи національної безпеки», Концепція національної безпеки. Але то була декларація. Тобто документ як побажання до виконання. Чому декларація? Тому що там були абстрактні положення і дуже правильні, але вони нікого ні до чого не зобов’язували. Сьогодні новий документ — Стратегія вказує на механізм забезпечення національної безпеки.
Що стосується стратегії, то це документ, безумовно, має свій позитив. Хоча в ньому є багато негативів. Власне, стратегія не зовсім витримана в методологічному сенсі. Тому що вона повторює багато положень закону про основи національної безпеки і Концепції. У Стратегії подається розширене трактування загроз національній безпеці і перелік більш конкретизованих завдань. І вказується, хто має відповідати за їхнє вирішення.
Це все прогрес. Але необхідно подивитися на Стратегію як державний документ з методологічної точки зору. Тобто, що там має бути прописано. Окрім завдань і механізму відповідальності, там має бути викладена стратегічна концепція як ідея або сукупність поглядів, які б вказували на те, яким шляхом може бути забезпечена ця безпека. Знову ж таки, в Стратегії не показано, які з цих загроз є безпосередніми, які реальними, які потенційними. І, найголовніше, не вказано механізму нейтралізації цих загроз. Тому я боюсь, що ця Стратегія стане черговим побажанням. А як конкретно забезпечити виконання і перетворити в, так би мовити, генеральний план діяльності країни із забезпечення своєї безпеки.
Стратегія не повинна прив’язуватися до Закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики». Більше того, необхідно мати національну зовнішню Доктрину, яка базується на Конституції держави. У Доктрині-документі має бути прописана ідеологія, яка мета України на зовнішньополітичній арені, яке місце в світі ми маємо зайняти як суверенна незалежна держава. І якою має бути наша держава: євразійською, малайзійською, європейською чи українською. У доктрині мають бути прописані базові національні цінності і те, яким чином ми можемо в міжнародному середовищі захищати ці цінності та розвивати їх.
У комуністів одне завдання — розвалити і знищити Україну як суверенну державу. Тому вони за скасування інституту президентства, Конституції і всього, що пов’язано з основами української держави. Тому не дивно, що вони все це критикують. Але я думаю, що вони є рупором певних сил крайнього крила Партії регіонів. Оскільки ця партія не може відкрито заявляти про це, тому використовує їх як штрейхбрехерів для таких заяв.
Сергій ПИРОЖКОВ, заступник секретаря Ради з питань безпеки у зовнiшньополітичній сфері:
— Ця Стратегія вперше розроблена на національному рівні і є конкретизацією закону про основи національної безпеки. Цей документ розроблено на основі демократичних принципів. Що стосується ризиків, то Стратегія адаптована до сучасності, до внутрішніх викликів, які існують у суспільстві і державі. Я вважаю правильним, що реалізація Стратегії покладена на Кабінет Міністрів. Адже цей орган сьогодні за все відповідає як гілка виконавчої влади.
