НЕВИПРАВДАНА ДИЛЕМА

З 1 вересня студентам вузів підвищать розміри стипендії. Якщо раніше стипендія становила один неоподатковуваний мінімум для студентів ПТУ, тобто 17 гривень, і півтора неоподатковувані мінімуми для студентів вузів (24 гривні й 28 — для особливо старанних), то нині вона становитиме два й два з половиною неоподатковувані мінімуми, тобто 34 та 53 гривні (тоді як прожитковий мінімум, затверджений Верховною Радою, становить трохи більше ніж триста гривень).

Розміри цієї державної «підтримки» навряд чи можуть покрити навіть витрати на проїзд, не кажучи вже про задоволення, приміром, елементарних побутових потреб. Очікуване підвищення стипендій, безумовно, є для студентів радістю, але водночас зрозуміло, що й такі стипендії не зможуть покрити всіх, навіть мінімально необхідних, витрат молодих людей. Такий стан речей змушує їх вже з перших курсів шукати можливості заробити додаткові кошти для існування. Але не завжди, на жаль, прагнення самостійності й бажання з молодих років заробляти свої гроші може бути реалізоване, а причина цього — вітчизняне законодавство. Згідно з останнім, студенти не мають права офіційно зареєструватися в центрі зайнятості й отримати статус безробітного, оскільки отримують від держави грошову дотацію у вигляді стипендії (хай навіть її розміри суто символічні). У той же час, трудовий ентузіазм своїх підопічних не підтримують декани факультетів і викладачі, котрі упевнені, що додаткові години праці замість відпочинку після «виснажливого» лекційного дня, а також постійні пропуски занять не можуть не позначитися на якості навчання студентів. Бажання ж вижити в дуже важких матеріальних умовах і вікове молодіжне бунтарство, незважаючи ні на що, все ж таки штовхають студентів шукати роботи. Щоправда, за даними Держцентру зайнятості, в першому півріччі в службу звернулося всього лише 527 учнів ПТУ та 176 студентів, яким там могли запропонувати лише громадську працю у вільний від навчання час, тобто на свого роду суботниках. Як з’ясувалося, студенти знаходять для себе роботу головним чином за оголошеннями на вулицях і в газетах.

Здавалося б, ранній прояв самостійності й зважене ставлення до грошей, зароблених власною працею, мають вітатися суспільством, до того ж, довгоочікуване отримання заповітної дипломної «корочки» далеко не завжди гарантує молодому фахівцеві після закінчення вузу стабільне місце роботи, оскільки фірми й підприємства на додаток до диплома дуже часто вимагають і наявності відповідного трудового стажу. Хоча варто визнати, що деякі керівники вузів все ж усвідомлюють наявність даної проблеми й не лише не заплющують на неї очей, а й намагаються розв’язати її разом зі студентами. Приміром, у столичному Політехнічному інституті при Студентській раді із цього року вже на повну силу почне працювати своєрідний центр зайнятості з банком даних про тих, хто бажає працювати, та наявні вакансії. «Насамперед ми думаємо про те, як максимально знизити негативний вплив підробітків студентів на їхню успішність, — каже проректор КПІ Іван Коробко. — З працюючого студента при цьому в жодному разі не знімається його прямий обов’язок — вчитися. Однак, отримавши в Центрі довідку про те, що його працевлаштовано, студент може не турбуватися за пропущені години занять. Ми також намагаємося запропонувати бажаючим якомога безпечнішу для них роботу. Адже нерідкісними є, приміром, випадки нічного пограбування яток, у яких так полюбляють підробляти студенти.» За словами проректора КПІ, головним завданням Центру є надання студентам можливості працевлаштування в структурі самого навчального закладу. Для цього тут укладаються договори з різними фірмами, яким рекомендують успішних студентів. Таким чином, вони не лише заробляють гроші, а й вдосконалюють свої знання за фахом і отримують стаж роботи.

Далеко не всі студенти КПІ роз’їхалися на літо по домівках або на відпочинок, дехто залишився в столиці, щоб заробити грошей. В цьому їм знову допомагають у стінах «рідного» інституту, оскільки самому навчальному закладу з його 180 гектарами площі, 20 гуртожитками й 30 корпусами робочі руки зайвими не будуть. Студенти упорядковують територію, фарбують і білять, працюють охоронниками, за що й отримують гроші.

У Києво-Могилянській академії теж є власний центр працевлаштування. Як вважає віце-президент вузу Михайло Брик, робота, безумовно, фізично ускладнює процес навчання, однак робити із цього проблему, на його думку, недоцільно. «Працюючі студенти — це нормальне явище для всіх західних країн, хоча, зазначу, працюють вони переважно в канікулярний час. По-перше, трудовий досвід, безумовно, благотворно впливає на моральне виховання молодої людини, привчає її до відповідальності. А по-друге, навіть якщо розмір стипендії наблизиться хоча б до прожиткового мінімуму, кількість працюючих студентів від цього не зменшиться. Тому що затерта істина «зайвих грошей не буває» залишається актуальною завжди».

Як свідчить досвід провідних київських вузів, цю проблему можна розв’язати лише в тому разі, якщо відсутня категорична думка, що робота завжди заважає навчальному процесу. Стимуляція й заохочення трудової діяльності присутні в здоровому суспільстві, й опір молодим людям, які у такий спосiб хочуть підкреслити свою самостійність, є просто нелогічним. Стандартна думка: «спочатку навчання, а потім робота», вже давно пішла в історію, й прагнення молоді добитися висот у кар’єрі, хай навіть суміщаючи роботу й навчання, вітається в усіх цивілізованих країнах.