Олексій ГЕРАСИМЕНКО: «Українське «золото» дорожче від російського «срібла»

З кожним перегорнутим листком календаря до відбірного матчу «Євро-2000» (Київ, 5 вересня 1998 р.) зростатиме, насмілюся передбачити, інтерес до фігури Олексія Герасименка. По-перше, судячи з останнiх зустрiчей київського «Динамо», російський легіонер, погодьтеся, все активніше опановує правий динамівський фланг. А по-друге, як засвідчили нещодавні товариські матчі російської збірної, Олексію, схоже, вдасться міцно в ній влаштуватися.

— Олексію, дуже ймовірно, що в складі збірної Росії ви гратимете проти української збірної, тобто проти своїх нинішніх партнерів по київському «Динамо». Це спростить чи ускладнить ситуацію для вас?

— У сучасному футболі — це нормальне явище. Подібних прикладів в Європі більш ніж досить.

— Але проти вас гратимуть не 2—3 партнери по клубу, а, напевно, більш ніж половина, якщо не вся команда?

— Нічого страшного, я б сказав, мені навіть буде легше.

ШАНСИ «ФIФТI-ФIФТI»

— А раптом ще й гол заб’єте Шовковському — чи не зіпсуються ваші стосунки?

— Звичайно, ні. А щодо гола — хто ж не мріє забити за збірну?

 — Що ви, в такому разі, думаєте про майбутнє суперництво збірних України й Росії у відбірковій групі?

— Я б розцінив шанси команд як рівні. Але це на сьогодні. Далі ж усе залежатиме від готовності збірних до конкретного матчу — тактичної, психологічної...

— Чим було для вас запрошення до збірної Росії — несподіванкою чи закономірністю?

— Ні тим, ні іншим. Я ж у ній і раніше був, коли грав за «Ростсільмаш». Зараз мене Ігнатьєв запросив із київського «Динамо» — це нормально.

— Яка ваша улюблена позиція на полі, враховуючи, що будучи в Росії нападаючим, ви граєте в «Динамо» на місці півзахисника?

— Але ж ніхто, крім суперників, не заважає мені атакувати з глибини поля.

— Тобто вас влаштовує ваше нинішнє амплуа. Але як вас все-таки називати — нападаючим чи півзахисником?

— Це не має для мене жодного значення.

— Що ви робите на полі з любов’ю, з душею, й що — неохоче?

— Все люблю робити. Як же без душі в футбол грати?

ТРОХИ — ПРО ОСОБИСТЕ

— Як Олексій Герасименко став футболістом?

— У Таганрозі, звідки родом, я якось у 8-річному віці полюбив м’яч. І, як пізніше з’ясувалося, — надовго. Закінчив спортивний клас, і в 16 років потрапив до команди майстрів — «Торпедо» (Таганрог).

— Розкажіть про свою сім’ю.

— Дружина Олена — колишня спортсменка, займалася художньою гімнастикою. Сину недавно виповнилося 7 років.

— І як же звати, слід вважати, майбутнього футболіста?

— Данило Герасименко. Назвала дружина. А чи буде він футболістом — я б цього хотів. Тому й ознайомимо його скоро з динамівською школою.

— Ви граєте в жовтих бутсах. Чому?

— Виконую умови контракту з однією з італійських фірм. Адже ми маємо право на особисті контракти щодо взуття й головних уборів. Так що як мінімум до кінця року колір моїх бутсів не зміниться.

— Ви недавно грали в російському чемпіонаті. Які його переваги й недоліки порівняно з українською першістю?

— На мій погляд, у Росії загалом організацію футбольної справи поставлено краще. А ось такої стабільної максимальної самовіддачі в грі в російському чемпіонаті я не спостерігав, порівняно з українським. Утім, граю я в київському «Динамо», проти якого всі без винятку суперники викладаються на 120 відсотків.

— Чи відповідають ваші очікування перед запрошенням тому, що зараз маєте?

— Так. Адже я не їхав до незнаних клуба й країни. Про київське «Динамо» скрізь достатньо інформації. Так, непросто грати в такому відомому клубі — в плані конкуренції, відповідальності...

— Ви грали в різних командах. Як складалися ваші взаємини з тренерами?

— Завжди нормально. У мене ніколи не виникає бажання конфліктувати.

— А що ви відчуваєте, коли тренер не ставить вас до стартового складу?

— Я завжди вірю в те, що тренер при цьому керується інтересами команди. Адже тому чи іншому гравцеві може здаватися, що він готовий на всі сто, але тренеру видніше.

ЗА ПРИНЦИПОМ «ЗРОБИ САМ»

— В інтерв’ю журналу «Кіккер» Олівер Бірхофф, відповідаючи на запитання «чому в нього не склалася кар’єра в бундеслізі?», сказав, що його слід було краще тренувати, що з ним недостатньо працювали. Наскільки резонні подібні виправдання того чи іншого футболіста?

— Напевно, талановиті футболісти вимагають індивідуального підходу до себе. Але якщо недостатньо загального тренування, напевно ж, треба додатково займатися індивідуально. Хіба хтось це забороняє?

— У «Динамо» це практикується?

— Звичайно.

— Ви особисто теж залишаєтеся після спільного тренування?

— А хіба я скаржуся на те, що мені його не вистачає? Та й не в цьому річ. Адже я в «Динамо» відносно недавно. І ще не втягнувся повністю в тренувальний процес. Втомлююся. Тим паче зараз із рукою проблеми.

— Чи були моменти, коли у вас виникало бажання поміняти футбол на щось інше?

— Травми, втома, невдачі настрою не додають. Але залишити футбол?! Нізащо.

НА ШЛЯХУ ДО ЗАЛУ СЛАВИ

— Що вас у житті засмучує й що радує?

— Взагалі у мене зазвичай не буває великих перепадів у настрої. Радість частіше відчуваю за сімейними причинами. Через те ж і переживаю, якщо щось не ладнається.

— Чим ви захоплюєтеся, крім футболу?

— Можу й у більярд пограти, й у теніс... Але якомусь конкретному захопленню переваги не віддаю.

— Які ваші найбільші досягнення в футболі на сьогодні?

— Друге місце в чемпіонаті Росії 1993 року в складі волгоградського «Ротора».

— Ваші найближчі плани в футболі й у житті?

— Найближчі? Хотілося б нам із дружиною завести другу дитину. А в футболі найшвидше закріпитися в основі «Динамо».

 — І стати чемпіоном України?

— Звичайно ж. Адже українське «золото» дорожче від російського «срібла».

З ДОСЬЄ «ДНЯ»

Олексій ГЕРАСИМЕНКО. Нападаючий. Народився 17 грудня 1970 р. Зріст 181 см. Вага 71 кг. Виступав за російські команди «Торпедо» (Таганрог), «Ротор» (Волгоград), «Кубань» (Краснодар), «Ростсільмаш» (Ростов-на-Дону). У національній лізі Росії провів 98 матчів, забив 19 м’ячів. У київському «Динамо» — з січня 1998 р. Провів у чемпіонаті України 6 матчів, забив 1 м’яч. Гравець національної збірної Росії.