Після «сокири» — пряник

Оцінки президентського послання депутатами відрізнялися в залежності від того, якою останні уявляли концепцію послання до парламенту. Частина депутатів вважала, що це мала б бути чітка програма конкретних дій, а інші вважали, що послання має тільки визначати основні напрямки. Мабуть, можна стверджувати, що й проект послання, і промова Президента у Верховній Раді виявилися ближчими до другого варіанту.

Власне кажучи, послання покликане намітити стратегічні напрямки розвитку країни на найближчі роки — що й було відображено у його назві — «Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 роки». При цьому зауважу, що документ, який був зачитаний Президентом, мав низку істотних відмінностей від опублікованого проекту. На думку Олександра Лавриновича, «послання Президента, виголошене ним у парламенті, відрізняється від опублікованого проекту, і тут немає внутрішніх суперечностей. Воно представляє цілісний, досить зважений комплексний підхід до розгляду проблем, що стоять перед Україною». Цю точку зору розділяє Леонід Кравчук, який зазначив кореспондентові «Дня»: «У програмі Президента я побачив конкретну спрямованість на подолання тих негативних явищ, які є у нинішній ситуації — зокрема, об’єднання зусиль Верховної Ради і Президента, опора Леоніда Кучми на отриманий досвід, як негативний, так і позитивний, нове розуміння адміністративної реформи. Це послання вирізняється наявністю конкретних заходів для виходу країни з кризи».

Депутат Анатолій Матвієнко зауважив, що «послання може бути платформою для подальших дій, на жаль, такої платформи немає ні у сьогоднішній промові Президента, ні в опублікованому проекті послання. Сьогодні є можливість концентрувати зусилля всіх гілок влади і спрямувати цей вектор для поліпшення ситуації в країні, а не на бажання піднятися над якоюсь гілкою влади.

Хоча загалом Президент все- таки дав депутатам кілька мотивів для радостi. По-перше, заявивши про те, що «парламентські вибори — не скоро... (народні обранці зустріли цю заяву бурхливими виявами захоплення і оплесками, на що Президент з усмішкою зауважив: «Так, поплескайте трошки!»), він мовби натякнув, що не буде проштовхувати ідею дострокових виборів у ВР. По-друге, Леонід Кучма заявив, що він «не проти підписання угоди між парламентом і урядом, за умови, що у її основі буде закладено реальний план законотворчого процесу». По-третє, він заявив, що «хотів би бачити парламент єдиним консолідованим органом, без диктату більшості над меншістю чи навпаки» (цю тезу особливо вітали представники меншості і вже використали її як аргумент проти більшості на вчорашньому засіданні). І нарешті, по-четверте, Леонід Кучма підніс ще один «подарунок» меншості, висловившись за необхідність прийняття закону про політичну опозицію.

Піднявши таким чином «бойовий дух» парламентаріїв, Президент закінчив послання закликом до депутатів: «Я розраховую на вашу підтримку: націю можуть звеличити тільки великі цілі і великі справи».

ДО РЕЧІ

У вчорашньому посланні Л.Кучма також окреслив головні завдання з вирішення проблеми корупції, яка, за його словами, разом зі злочинністю, «є однією з основних причин економічних труднощів та соціальної напруженості».

Президент заявив, що потрібно «чітко розмежувати владу і бізнес, змусити державного службовця дійсно служити державі, позбавивши його функцій всесильного регулювальника і розподільника в економіці». Другим завданням він назвав «забезпечення повної прозорості економічних процесів»: передусім у сферах приватизації, земельної реформи, енергоринку, банківської системи.

Говорячи про «окрему проблему — необхідність легалізації тіньових капіталів», Л.Кучма підкреслив, що веде мову «про легалізацію, а не амністію». Остання теза, до речі, стала однією з тем, що найбільше обговорюються у парламенті після виступу Президента.

Олександр ЗІНЧЕНКО:

— Якщо аналізувати промови Президента, починаючи з грудня, то можна зробити висновок, що йде процес у напрямку переведення бізнесу у законодавче поле. Це необхідно для того, щоб різні суб’єкти бізнесу трактували умови економічної діяльності в Україні на свою користь. Коли Президент говорить про легалізацію тіньових капіталів, то необхідно відрізняти власне легалізацію від амністії — в останньому випадку фактично схвалюються ті шляхи, якими було зароблено і вивезено капітал, і при легалізації створюються умови для вкладення цих коштів в економіку України.

Михайло СИРОТА:

— Заяви про необхідність повернення тіньових капіталів ми чуємо постійно. Хотілося б отримати чіткі механізми повернення капіталів в українську економіку. А сьогодні їх немає. І, на моє переконання, вони не можуть бути створені. Для того, щоб капітали поверталися в економіку країни, необхідні певні економічні та законодавчі умови.

Леонід КРАВЧУК:

— Для повернення капіталів необхідні гарантії обох сторін: власники капіталу заявляють, що використовуватимуть свої кошти в Україні, а держава гарантує, що капітали не будуть ні в якому разі експропрійовані. Останнє особливо важливо. Якщо хоч один раз гроші, що повернулися, будуть націоналізовані державою, ніколи тіньові капітали не повернуться в українську економіку.

Віктор ПИНЗЕНИК:

— Для повернення капіталу в Україну не треба вдаватися ні до яких спеціальних рішень. Проблема у тому, що зараз умови не сприяють інвестиційним вкладенням в українську економіку. Щоб капітали повернулися, необхідно виконати дві умови: по-перше, створити тверду валюту; по-друге, розробити сприятливу інвестиційну політику. Останнє передбачає гарантії інвесторам з боку держави, прозорі механізми використання грошових коштів.