Півтора кроку до Південної Африки

Дві гри національної команди України у рамках відбору до світового фіналу 2010 року у Південній Африці, що пройшли упродовж п’яти червневих днів, мали визначити, чи залишається наша команда у числі претендентів на вихід із групи, чи навпаки — залишає собі для цього лише теоретичні шанси.

Гра проти Хорватії у Загребі ще до початку відбірного турніру вважалася для нашої збірної визначальною. Нічого не змінилося після нічиєї у грі цих команд, яка була зафіксована минулої осені у Харкові. Поразка кожної із команд загрожувала вибуттям із числа претендентів.

Одразу по приїзді до Загреба українська делегація занурилася в атмосферу загальної впевненості господарів у своїй неодмінній перемозі. Про це писала місцева преса, про це говорили на кожному кроці, тобто у незчисленних кафе та ресторанах, які в день гри були наповнені вболівальниками у картатих червоно-білих футболках національної команди Хорватії. Заяви нашого тренера Михайличенка про те, що шанси команд є рівними, сприймалися як такі, що видавали бажане за дійсне. Особливого інтересу грі надавало те, що лідером збірної Хорватії є на сьогодні Срна, капітан донецького «Шахтаря», який нещодавно виграв Кубок УЄФА.

Щодо нашої збірної, то вона готувалася до гри спокійно, не зважаючи на ажіотаж, що панував довкола. Напередодні матчу наші футболісти потренувалися на полі стадіону «Максимір», де нинішнє покоління українців поки що лише перемагало. Це вдавалося й «Динамо», й «Дніпру», й «Шахтарю», які долали на цій арені місцеву команду «Динамо». Збірна України досі тут лише програвала, але було це ще минулого століття.

Закінчення сезону і травми, які не дозволили залучити до збірної усіх найкращих гравців, зумовили певним чином експериментальний склад нашої збірної, грати за яку вийшли на поле Пятов, Мандзюк, Чигринський, Кучер, Шевчук, Тимощук, Назаренко, Ротань, Гай, Мілевський та Шевченко. І практично перша ж атака на наші ворота завершилася на користь господарів. Срна пробив штрафний, а Петрич добив у ворота м’яча, який відскочив від нашого воротаря.

Видається, що швидкий успіх дещо розслабив господарів, які, мабуть, вирішили, що справу зроблено. Нашим же пропущений м’яч дозволив подолати хвилювання і зіграти так, як вони вміють. Особливо це стосується Шевченка, який за рахунок великого досвіду зумів після передачі Ротаня зустрітися з м’ячем у такому місці, де вже ніхто не зміг завадити йому влучити у ворота. На жаль, незабаром лідер нашої збірної залишив поле через травму.

Шоковані такою невдачею, хорвати так і не змогли оговтатися аж до перерви. А на перших хвилинах другої половини гри українці ще раз забили м’яч. Це зробив Гай після передачі Назаренка зі штрафного. Цей успіх виявився дуже вчасним, бо в команди Хорватії на поле після перерви вийшли київський динамівець Вукоєвич, та колишній «киянин» Леко, які посилили гру у центрі поля і дозволили проводити численні атаки на ворота Пятова. В одній із таких атак Модрич зрівняв рахунок, а потім він же влучив у стійку воріт українців. Ще один раз стійка наших воріт відбила м’яч після удару Петрича на останній хвилині гри. І хоча нічийному результату більше раділи українці, результат 2:2 залишив відкритим питання щодо долі другого місця у групі, за яке боротимуться збірні України та Хорватії.

Після нелегкої гри у Загребі перемога у Києві над Казахстаном здавалася для нашої команди заздалегідь прогнозованою. Та недарма наш тренер Михайличенко попереджав, що легко у цій грі нікому не буде. Так воно й сталося. На поле стадіону імені Лобановського, на який з такої нагоди завітав Президент Ющенко, наша збірна вийшла у дещо зміненому складі. Травмованого у Загребі Шевченка замінив Воронін, у захисті замість теж травмованого Кучера зіграв Русол, а місце у воротах зайняв Богуш.

Не зумівши використати створені на початку гри нагоди для взяття воріт, наша команда примудрилася пропустити гол у свої ворота — низка помилок нашого захисту дозволила казаху Нусербаєву проштовхнути м’яча у ворота. Потім був штурм українців із кількома змарнованими моментами. Врешті Назаренко зрівняв рахунок зі штрафного, а на початку другої половини гри він же проштовхнув м’яча проміж ніг казахського воротаря після дотепної передачі Мілевського.

А потім були нервові останні хвилини, під час яких гості ледь не скористалися помилками нашого захисту і не зрівняли рахунок. Врешті гра закінчилася з рахунком 2:1 на нашу користь, тож про Казахстан ми можемо забути щонайменше на найближчі чотири роки. Попереду вирішальні ігри, які відбудуться восени. Аби здобути право зіграти у листопаді додаткові матчі за право поїхати до Південної Африки, збірна Україна повинна у вересні-жовтні двічі, вдома та на виїзді, обіграти Андорру, перемогти в гостях Білорусь і принаймні не програти домашню гру проти Англії.

Теоретично все це можна зробити. Але для цього слід вивести команду восени на вищий рівень готовності, уникнути травм та дискваліфікацій провідних виконавців і, можливо, залучити до збірної України нових гравців, які добре покажуть себе у липні-вересні. Поки що шлях до світового фіналу відкрито. Залишилося зробити чотири кроки, а потім ще два.

Кубок світу. Відбірний турнір. Група 6.
                        6 червня:
     Хорватія — Україна — 2:2,
     Казахстан — Англія — 0:4,
     Білорусь — Андорра — 5:1.
                      10 червня:
    Україна — Казахстан — 2:1,
    Англія — Андорра — 6:0.