Політичний бюджет?

За словами представника Секретаріату Президента Олександра Шлапака, Президент України занепокоєний тим, що рівень соціальних асигнувань, передбачених бюджетом-2007, не зростатиме так швидко, як це мало місце у попередні роки. Така оцінка пов'язується з можливостями ветування бюджету. Інший представник Секретаріату Арсеній Яценюк був у цьому питанні більш відвертим. В ефірі одного з телеканалів він наголосив, що рішення про ветування основного фінансового кошторису країни є політичним питанням. Така позиція не може не викликати принципових застережень. Адже йдеться про відверту реанімацію відомого принципу «першості політики над економікою», який за часів тоталітарного режиму був основою збанкрутілої стратегії.

Однак справа не лише у акцентах. Головне — їх макроекономічна суперечливість. У 2005 році доходи державного бюджету, який подається як еталонний, дійсно зросли на 35,1 мільярда гривень (51,1%). Однак вже сам собою факт такого зростання доходів бюджету — аномальне явище. Йдеться про штучне (шокове) порушення макроекономічних пропорцій, яке могло мати лише деструктивні наслідки. Політики, які цього не розуміють, виявляють повну економічну безграмотність. Це підтверджується економічними результатами. Як відомо, доходи населення за 2005 рік зросли на 35,2% і в той же час темпи зростання інвестицій в основний капітал зменшилися з 28% (2004 р.) до 1,9%, а темпи зростання ВВП — відповідно з 12,1% до 2,6%. Є в цій статистиці й інший суто фінансовий аспект: коли йдеться про зростання у 2005 році доходів бюджету на 35,1 мільярда гривень, то при цьому замовчується те, що левову частку цих надходжень становили доходи від продажу «Криворіжсталі», штучна конфіскація прибутків державних підприємств, відчутне перевищення темпів зростання імпортних операцій (а відтак і відповідних митних надходжень) над експортом товарів та послуг, наслідком чого стала принципова розбалансованість зовнішньоторговельного балансу держави та інше. Загалом, з урахуванням цих чинників, а також процесів, пов'язаних із штучним розбалансуванням механізмів приватної власності, реанімацією небезпечних патерналістських настроїв, економічна політика 2005 року була чи не найсуперечливішою за останнє десятиріччя. Це підтверджується авторитетними міжнародними оцінками. Навряд чи чинним посадовцям Банкової слід нехтувати цими добре відомими реаліями.

Натомість у схваленому парламентом бюджеті-2007 є принципові недоліки іншого порядку, до яких (якщо керуватися принципами не суто політичної, а економічної логіки) важливо привернути увагу. Йдеться про недостатню економічну обґрунтованість однієї з чи не основних тез уряду щодо інноваційно-інвестиційної спрямованості бюджету- 2007. Не можна перебільшувати роль тієї частини бюджетних асигнувань, які спрямовуються на інвестиційні програми. Інноваційний розвиток (як це доведено світовим досвідом) не реалізується на адміністративній основі. Інновації — це специфічна функція приватного капіталу, функція підприємництва. Логіка інноваційної політики має бути іншою, ніж це пропонується. Її основою має стати не збільшення державних видатків, а навпаки — відчутне зменшення рівня державного споживання і зміцнення на цій основі фінансів основних суб'єктів ринку. Потрібно дбати про зростання рівня нагромадження капіталу, інституційними інструментами стимулювати утвердження в українській економіці ефективного конкурентно-ринкового середовища. Лише за таких умов державні інвестиції, значення яких ніякою мірою не заперечуються, можуть доповнювати інноваційні зусилля приватного капіталу. Інноваційна політика держави може бути ефективною лише на такій основі. У іншому випадку бюджетні інвестиції не стимулюють, а стримують інноваційні процеси. Саме така ситуація, як показує аналіз, формується в українській економіці. Попри попередні прогнози, бюджетом-2007 передбачається не зменшення, а навпаки, збільшення частки державного споживання. Ця позиція не афішується на офіційному рівні. Ось конкретні розрахунки.

За даними офіційної статистики, видатки зведеного бюджету зросли із 29,4% ВВП у 2004 р. (2003 р. — 28,4%) до 33,4% у 2005 р. У 2007 р. відповідний показник має збільшитися до 34,4% ВВП (ВВП зросте до 594,1 млрд. грн., а зведені бюджетні видатки — до 204,5 млрд. грн.). З макроекономічної точки зору, це найвразливіша сторона бюджету наступного року. Нас має хвилювати насамперед це. Адже фактично — це максимум за останні 10 років. У 1999 р., коли утверджувалися основні засади політики економічного зростання, рівень державних витрат ціною неймовірних зусиль було знижено з 36,8% до 26,7% ВВП. Нині передбачається 34,4%. Якщо ж до цього врахувати майже 16—17% ВВП, що спрямовуються до Пенсійного фонду, то виявляється, що вже наступного року рівень державного споживання в Україні перевищуватиме 50% ВВП. Фахівці знають, що 50% — це рівень державного споживання високорозвинутих країн, країн iз постіндустріальною економікою, країн, де оптимальними темпами економічного зростання є 2— 3% і де основна частка бюджетних асигнувань використовується не як соціальна допомога, а як прямі соціальні інвестиції насамперед у розвиток освіти і медицини. Бюджет-2007 мав би оцінюватися Банковою насамперед з цих позицій. Однак саме під тиском Банкової, а т акож лівих сил парламенту, у т.ч. й тих, що представлені у парламентській більшості, уряд вимушений був піти на суттєве збільшення (на 8 млрд. грн.) бюджетних асигнувань. Це прямі відрахування з реальної економіки. Як результат — остаточний варіант бюджету- 2007 з позицій його інвестиційно- інноваційної логіки став більш вразливим від його попереднього варіанту, який було прийнято у першому читанні.

Складнощі у прийнятті бюджету-2007 висвітлюють і принципову колізію щодо правомірності підписання основного кошторису держави Президентом України. Бюджетна політика — це основа макроекономічної політики уряду. В умовах парламентсько-президентської форми правління відповідна політика не повинна залежати від політичних уподобань глави держави та його оточення, а відтак — бюджет має набувати чинності з моменту схвалення його Верховною Радою. Повна відповідальність уряду та парламентської коаліції за наслідки здійснюваної ними економічної політики можлива лише на відповідній інституційній основі.