Предтечі свободи

Олександр Довженко свого часу писав у «Щоденниках», що важко назвати країну, історія якої піддавалася б таким перекрученням, заборонам, фальсифікаціям й прокляттям, як наша Вітчизна. Яскравий тому приклад — історія Української Повстанської Армії, 62 гурічницю якої ми відзначатимемо в суботу. Годі, можливо, й шукати іншу болісну, антагоністичну тему, ставлення до якої так віддзеркалювало б сучасний трагічний розкол України — розкол, на превеликий жаль, не тільки політичний, але й світоглядний.

Бо для одних українців (за даними соціологів, переважно півдня і сходу) вояки УПА — то «націоналісти», «бандерівські бандити», «при служники фашистів»; для інших (захід, центр) вони — герої боротьби за вільну соборну Україну. Спроби примирити, об’єднати, сказати б, «універсалізувати» ці два полярні погляди, хоч як прикро це визнавати, поки що не мають успіху. Чому? Очевидно, тому, що йдеться тут про два малосумісні (несумісні?) підходи до самої природи та філософії сучасної української державності, ба більше, про майбутній вектор розвитку цієї державності — європейський чи євразійський.

Ситуацію може змінити лише наполеглива, копітка роз’яснювальна робота серед східних та південних українців. Людям треба розповідати, причому з неспростовними фактами в руках (адже факти — це найкраща зброя!) про мету боротьби, яку вела УПА, про програмні цілі та настанови УПА та ОУН («Воля — народам! Свобода — людині!»), про героїчне життя Олени та Михайла Теліг, Олега Ольжича, сотень й тисяч українців-борців, які загинули від рук нацистських катів. Але і ця робота навряд чи матиме успіх, якщо сучасне наше політичне керівництво, наполегливо захищаючи державні й національні інтереси, засади демократії та соціальної справедливості, не буде наближати всіх нас до тієї України, про яку мріяли і за яку боролися фундатори УПА.

Про те, що робить місцева влада для того, щоб правда про УПА дійшла до всіх регіонів України, ми запитали у експертів «Дня» в областях.

Продовження  на стор.  «Т Е М А  «Дня»»