Про економічні та моральний аспекти «хлібного питання»
Хвиля подорожчання хліба, яка прокотилася регіонами України і досягла Києва, та пов’язані з цим подальші події у столиці наводять на певні роздуми.
Дійсно, ціна хліба, як і будь-якого товару, не може бути меншою за його собівартість, інакше виробництво стає збитковим. І з цим можна було б погодитись, якби це в рівній мірі стосувалося й вартості праці, яка теж зростає при зростанні цін на продукти харчування. Але ж ціни підвищуються, а заробітна плата залишається на попередньому рівні. Таким чином поглиблюється дисбаланс між пропозицією і платоспроможним попитом, що автоматично веде до зменшення обсягів виробництва. І таку картину ми спостерігаємо вже протягом восьми років.
Виходячи із співвідношення, що дохід дорівнює математичному добутку ціни на обсяг продажу, наші економісти чомусь вважають, що при збільшенні ціни другий множник не зміниться й тим самим дохід зросте. Але це вірно в ситуації, коли попит перевищує пропозицію, тобто населення має зайві гроші, які можна витратити на придбання товарів. Якщо ж таких грошей немає, то або змінюється структура витрат (у даному випадку — зменшується споживання інших видів товарів, аби зберегти обсяг споживання хліба), або зменшується споживання продукту, що подорожчав. Кияни почали купувати менше хліба, що викликало падіння обсягів його добового виробництва майже на третину.
Не можна не торкнутися й причин подорожчання. У народі вперто циркулюють чутки, які вже були озвучені на мітингу біля стін Київради, про спекулятивну оборудку з зерном. Начебто оператори, що працюють на ринку зерна, восени скупили у сільгоспвиробників декілька мільйонів тонн пшениці і продали (точніше лише оформили продаж) його за кордон по ціні $60/тонна. А потім, вони ж, купили (чи оформили документи на купівлю) зерно за кордоном, але вже по $160 за тонну. При цьому зерно фактично не залишало кордонів України і не змінювало хазяїна. Виконавчій владі треба було б досконально розібратися з цим і або спростувати ці чутки, або вжити відповідних заходів.
Цього вимагає і моральний аспект хлібної проблеми. Історія свідчить, що при будь-якому суспільному ладі спекуляція хлібом у багатьох країнах вважалася тяжким злочином, оскільки могла викликати бурхливу негативну реакцію суспільства. У нас же лібералізація в економічній сфері досягла такого рівня, що держава просто відмовилася від регулювання ринку зерна, чим сприяла спекулятивним проявам. Спочатку, прикриваючись ринковими гаслами, припинили дотувати виробництво хліба, хоча у багатьох країнах світу ці дотації збереглися. А потім відмовились від централізованих закупівель зерна для державних потреб, насамперед для харчування населення. Аби втримати ціну на хліб до нового врожаю, достатньо було закупити 5 млн. тонн зерна по тій же ціні $60 за тонну. Кажуть, що не було грошей. Але хто заважав випустити так званий державний хлібний займ, і будьте певні, що абсолютна більшість населення з розумінням сприйняла б цей крок і підтримала його. Натомість Держкомрезерв сам, закупивши зерно по ціні 380-420 грн. за тонну, зараз продає його по значно більшій ціні, пояснюючи це неможливістю виставити ціну меншу, ніж на біржі.
Тож за таких умов ринок зерна набрав спотвореного вигляду, що й вилилося у підняття цін на хліб. Навряд чи до нового врожаю можливо виправити ситуацію, але цьогорічні уроки обов’язково мають бути враховані у майбутньому.
