Про правильне ставлення до «лаврів»

Цього літа Богданові Сильвестровичу Ступці виповнилося 65 років. Але 27 серпня актор завжди проводить у Львові з мамою, у якої цього дня також іменини. І тому свій ювілейний бенефіс Богдан Ступка переніс на осінь і присвятив його дружині Ларисі Семенівні, яка 4 листопада відзначала день народження. Вечір складався з двох частин: вистави «Цар Едіп» і привітання від колег, друзів, його учнів із Університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, дипломатів, політиків і численних шанувальників таланту майстра, а завершувалася програма спеціально підготовленим франківцями театральним капусником «65 миттєвостей».

Богдан Ступка був фантастичним на сцені, а трагедія древньогрецького Софокла виявилася багато в чому актуальною, і з історії розказаної акторами, можна було провести паралелі з сьогоднішньою дійсністю. Ось лише шкода, що наші нинішні правителі не викроїли хвилинки і не прийшли на виставу. Привітати ювіляра, актора, який нині по праву вважається гордістю і славою України, Президент і прем'єр-міністр доручили працівникові Секретаріату Маркіяну Лубківському і першому віце-прем'єру Миколі Азарову. Указ про нагородження Богдана Сильвестровича Ступки орденом «Ярослава Мудрого» п'ятого ступеня також викликав здивування багатьох присутніх у залі. Напевно, внутрішньо всі були переконані, що саме Богдан Ступка і гідний звання «Герой України». Все ж таки дивно: за кордоном захоплюються нашим майстром, не шкодують слів на компліменти, називаючи «найбільш знаменитим українцем нашого часу» і навіть «іконою української культури», а сановники з Банкової начебто й не помічають цього. Своєю зневагою до кумира країни вони насамперед кривдять не особисто Богдана Ступку, а нас, українців. Хоча сам іменинник приймаючи орден, із притаманним йому гумором зазначив: «Ніколи не думав, що я такий мудрий, як Ярослав Мудрий». Ситуацію намагався виправити Голова Верховної Ради Олександр Мороз (який єдиний із перших осіб побував на виставі), вручаючи грамоту, він признався, що тим, хто нині при владі, варто багато чого повчитися у Ступки і, передусім — успішно працювати, не щадячи себе… А новопризначений міністр культури й туризму Юрій Богуцький признався: «Я дуже люблю ювілеї Богдана Сильвестровича. Коли ми відзначали його 50- річчя — мене вперше призначили міністром, і ось нині йому 65, і я знову став міністром... У Ступки є багато нагород і тому на спомин про ювілей я хочу вручити йому розписану таріль з символічною назвою «Тайна вечеря»...

«Цар Едіп» — вистава знакова в долі Богдана Сильвестровича, бо завдяки цій роботі відбулася його творча зустріч із легендарним грузинським режисером Робертом Стуруа, який спеціально приїхав із Тбілісі на бенефіс Ступки. Роберт Робертович не приховував, що приємно здивований вибором іменинника.

— У Богдана Сильвестровича широкий репертуар, і мене тішить, що для свого творчого вечора він вибрав саме «Царя Едіпа», — признався Роберт СТУРУА. — Цю виставу було створено три роки тому і сьогодні я б уже зробив нову редакцію. Сидячи в залі, як глядач, я дуже хвилювався: чи не застаріла наша постановка, чи приймуть її глядачі? Адже час сьогодні такий стрімкий, так швидко змінюється життя, змінюючи й нас із вами, і театр. Судячи з реакції публіки, вистава не залишає людей байдужими. Постановка розповідає про те, що влада має руйнівні риси, і людям, наділеним нею, не можна забувати, що є щось більш сильне, ніж їхній трон чи крісло. А володарі, щойно підіймаються вгору, дуже часто про це забувають. Адже вожді, лідери, царі такі ж смертні, як і всі люди, і коли-небудь із Олімпу все ж їм доведеться спускатися. Важливо, щоб «держмужі» з миром спускалися з тих надхмарних далей, не боячись, що зламають собі шию.

Багато в чому успіх «Царя Едіпа» в поліфонії гри Богдана Ступки. Він — актор багатогранний. Я пригадую, як непросто народжувалася наша вистава. На мій погляд, те, що Богдан Сильвестрович був міністром культури — заважало його акторському талантові, і я радий, що він повернувся до творчості. Саме сцена його Муза! Я переконаний, що як актор він зробить ще багато блискучих ролей у театрі. Хотілося б ще попрацювати з Б. Ступкою. У нас із ним є деякі задуми. Ступка — актор універсальний! Він може грати все: від фарсу до трагедії. Дуже важливо вибрати добру п'єсу, здатну по-новому розкрити потенціал цього майстра.

«ЖИТТЄРАДІСНИЙ ТАЛАНТ»

Сьогодні він є брендом не лише українського театру та кіно, а й видатною особистістю нашої країни. У чому магія його майстерності та феномен таланту, чому вже кілька поколінь глядачів вважать Богдана Ступку найулюбленішим майстром сцени та екрану?

— Коли я кажу Богдан Ступка, то відразу посміхаюся, — признався академік, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ Микола ЖУЛИНСЬКИЙ. — У нього талант світлий та веселий. Але веселий не у комедійному плані, а життєрадісний талант, надзвичайно творчий, багатий, різноманітний. Спектр його творчих зацікавлень мене вражає і захоплює. Я думаю, що нема таких ролей, які б він хотів і не зміг зіграти. У Богдана якась дивовижна спрага до праці. Мені здається, що Ступка створений для сцени. Та творча енергія, яку він демонструє у кожній виставі — вражає. Його гра глядачам завжди приносить насолоду. Богдан Ступка справжній митець, який творить не для себе, а для людей. Манера перевтілення, лицедійства у нього фантастична! Ось він вийшов на сцену і відразу відчуваєш його ходу, чуєш його такий знайомий голос, але це не Богдан, а герой, якого він грає. Він надзвичайно колористичний у кожній ролі. Я горджуся тим, що у нас є такий актор, як Богдан Сiльвестрович Ступка. Він сьогодні є візитною карткою України, нашого театрального та кіномистецтва.

Для бенефісу актор вибрав «Царя Едіпа». Ця вистава — творче прочитання античної трагедії, у якій глядач побачив проекції на сьогодення. Постановка нагадує, щоб людство усвідомило: влада, яка досягається, хай і не свідомо, переступаючи через моральні, етичні принципи, що порушує закони роду, крові, — ця влада приречена. А помста ляже на того владаря, хто її схопив, і тих, хто нею втішався. Коли ми дивимося на Едіпа у виконанні Ступки, то уявляємо різних диктаторів: Муссоліні, Гітлера, Сталіна. Хоча, здавалося, дуже важко провести лінію античного сюжету до сьогоднішнього дня. Втім, майстер має право і на таке переосмислення класики. Я можу в чомусь не сприймати такої сенсаційної актуальності вистави. Бо коли взяти класичну трактовку «Царя Едіпа»,то ці думки й самі прийдуть до глядачів без сценічного моделювання на сучасні реалії. Втім, вистава як творча праця — дуже цікава.

— Досить приємно, коли ти бачиш, як львівська школа, яку привніс Борис Тягно (учень Леся Курбаса), отримує нові крила, розквітає та світить у київському небі, — підкреслив актор Театру ім. М. Заньковецької Богдан КОЗАК. — Ми горді, що Богдан Сильвестрович очолює Театр ім. І. Франка, підхопивши «штурвал» франківського пароплаву від Сергія Данченка. Ступка звалив на свої плечі нелегку ношу та ще лишився блискучим актором. Він актор трагікомічного плану, якому підвласна антична трагедія, українська та світова класика, сучасні твори. Що він тільки не переграв?

Окрема частина таланту Ступки — робота у кіно. Я думаю, що після Івана Миколайчука це друга харизматична постать у нашому кіно. У кожній ролі він знаходить больові точки, вміє оголювати нерв сучасності на сцені і на екрані. Богдан Ступка завжди дуже точний, конкретний, гострий, виразний. Дай Боже, йому здоров’я та довгої-довгої творчої долі.

— Ступка завжди для мене несподіваний, — признався актор Олександр БИСТРУШКІН. — У нього є риса, яка притаманна саме Богдану Сильвестровичу — він непередбачуваний: ні в побуті, ні у ставленнi до друзів, ні на сцені, ні в кіно. Оця його невгамовність у житті та творчості мене вражає. Ступка — це феєрверк емоцій! Про його роботи у кіно та театрі написані сотні рецензій. А я хочу сказати про Ступку-читця. Нещодавно відбувся творчий вечір Івана Драча. Богдан Сильвестрович прийшов привітати ювіляра і його виступ став окрасою вечора. Він потрясаюче читав вірші: кожен з них — сцена з вистави, шарж, міні-театр. Він артист від Бога! Йдуть роки, стільки нагород та регалій Богдан Ступка має, а він зовсім не «бронзовіє», не хворіє «зірковою хворобою», лишаєсь дуже людяним чоловіком. У кожній своїй роботі стає ще на щабель вище. Ступка весь час у творчому пошуку. Він йде вперед як актор і як художній керівник провідного Театру ім. І. Франка, запрошуючи до співпраці різних режисерів, не боїться експериментувати.

«АМПЛІТУДА ХАРАКТЕРІВ»

— Я щасливий, що народився під одним небом з Богданом Сильвестровичем, — сказав поет Борис ОЛІЙНИК. — Другого актора такого рівня, як він зараз, у нас немає! Амплітуда характерів, які грає Ступка безмежна. Він настільки високо підняв творчу планку, що вражає глядачів. У актора величезна палітра образів, характерів. Здавалось, що можна мати кілька кліше і прекрасно працювати багато років, а Богдан Ступка кожний раз шукає та знаходить щось зовсім нове у ролях, які грає у театрі і кіно. Він дуже глибокий актор. На сцені грає так, що глядачі переконані, що перед ними не актор, а саме той персонаж, у який перетворюється Богдан Сильвестрович.

— Ступка — геніальний українець, — вважає політик Євген МАРЧУК. — Він потрясаючий актор, майстер, який уловив струни української душі. Це артист, який може грати різноманітний репертуар і в кожній ролі бути дуже переконливим. У Богдана Ступки сотні ролей у кіно та театрі. Для мене найулюбленіша вистава з його участю — «Украдене щастя», а його Микола Задорожний — одна з найкращих акторських робот. Богдан Сильвестрович майстер перевтілення. Я не знаю як йому це вдається, але на сцені і на екрані він завжди створює образ героя, який запам’ятовується. Навіть в епізоді він вміє показати характер персонажа. У актора така сильна енергетика, переконливість, що завдяки блискучій грі Ступки він навіть слабеньку картину завжди витягне. Це геніальний актор, майстер високого класу і непересічна особистість, і слава Богу, що в Україні є такий великий актор!

— Для мене передусім Ступка був львівським актором, — підкреслив поет та сценарист Іван ДРАЧ. — Я спочатку його сприймав саме у львiвському контексті, шануючи за талант. А потім, коли у кінці 70-х Сергій Данченко з львівською «ордою» приїхав у Київ, то я закохався у Театр ім. І. Франка. Богдан у любій компанії є центром уваги. Та Ступка має не лише шанувальників, а й тих, хто його не любить. Останніх небагато, але вони свою ложку «дьогтю» інколи кидають. Наприклад, кажуть, що актор інколи повторюється, як другий Микола Задорожний з «Украденого щастя» чи як Богдан Хмельницький з фільму «Вогнем і мечем» — та це неправда! Погляньте на його Едіпа: важка, трагічна роль! Він блискуче грає у цікавій інтерпретації трагедії Роберта Стуруа. У кожного режисера Ступка різний. Він завжди такий віртуозний на сцені, на екрані. Весь час у пошуку. Заради нього я ходжу у цей театр, дивлюся фільми з його участю. Я щасливий, що є сучасником пана Богдана — блискучого актора та імпровізатора.

«РОЗУМНИЙ АРЛЕКІН»

— Сьогодні свято української культури, бо така талановита особистість, яскрава натура, як Богдан Ступка, презентував себе постановкою «Цар Едіп», — сказала мистецтвознавець Неллі КОРНІЄНКО. — Ролі, створені цим прекрасним актором, величезного спектру: Король Лір, Фройд, Микола Задорожний, Тев’є-Тевель та інші стали досягненням в українській культурі. Кінороботи Ступки репрезентують у світі нашу країну. Характери, створені актором, дуже емоційні, виразні, імпульсні. Якщо говорити про традиції українського театру, то не так багато акторів, яких можна віднести до «розумного Арлекіна». Богдан Ступка — актор «курбасовської школи», яка йому передана через його вчителя Бориса Тягна. Коли я бачу як грає Ступка, то переконуюсь у цьому. Він через внутрішню трагедію, внутрішній карнавал знаходить широку акторську палітру для розкриття образу, який втілює на сцені.

— Я з великим задоволенням прихожу в театр або дивлюся фільм, коли знаю, що там грає Богдан Сильвестрович, — признався композитор Євген СТАНКОВИЧ. — Ми знайомі впродовж дуже багатьох років. На моїх очах відбувався його ріст з талановитого актора в провідного майстра сцени та екрану. Ступка не лише прекрасний актор, а ще чудова людина, яка завжди прийде на поміч. Нечасто у нашій країні та історії з’являються артисти такого масштабу, такої сили, такого таланту.

Богдан Сильвестрович дуже любить музику, прекрасно її знає. Його батько співав у хорі Львівської опери, і Богдан з дитинства ріс за лаштунками. Ступка з тих акторів, що має прекрасний слух, як у музиканта. Думаю, що Богдан Сильвестрович міг би зробити непогану кар’єру і як співак. У нього потрясаюче почуття музичного ритму. Мабуть через те він такий багатогранний артист. У нас давно велися розмови, щоб попрацювати разом. Ступка приймав участь, як читець, у ораторії «Голодомор» та у реквіємі «Бабин Яр». Коли я писав ці твори, то уявляв, як декламатора, саме Богдана Сильвестровича. Він приймав участь у прем’єрах та записах. Останнiм часом я трохи відійшов від театру, але мрію спеціально для Ступки написати музичний твір.

«МАЙСТЕР-КЛАС»

— Уперше я побачив Богдана Сильвестровича у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» і був заполонений його величезною харизмою, — признався актор і режисер Григорій ГЛАДІЙ (Канада). — Наша особиста зустріч відбулася вже у Києві. Я вдячний долі, що нас пов’язала давня дружба: приватна і творча. Ми були партнерами у кіно, театрі, часто спілкувалися поза сценою і знімальним майданчиком. На все життя мені запам’ятається спільна робота у фільмі «Украдене щастя». Ступка ідеальний партнер. Це рідкісний випадок, коли знаменитий актор ніколи не тягне «ковдру» на себе. Він так перевтілюється і віддається ролі, що зобов’язує партнера працювати теж з повною віддачею. Працюючи разом зі Ступкою, ти отримуєш своєрідний майстер-клас. Цікаво мені було зустрітися з Богданом Сильвестровичем вже у якості режисера (коли я ставив «Істерію»). Критики по-різному віднеслися до моєї постановки, але всі відмітили фантастичну роботу Ступки у ролі Фройда. У грудні я хочу зробити нову редакцію вистави. Є у нас плани про нові постановки, але я забобонний і не хочу говорити про те, що не народилося.

ВІД СТУПКИ ДО СТУПКИ

— Богдан Сильвестрович — великий актор, — вважає художній керівник Театру ім. Лесі Українки Михайло РЄЗНИКОВИЧ. — Його талант — це явище не лише в українській культурі, а і в російській, і в європейській. Я вважаю Ступку національним надбанням нашої країни. Шкодую лише про одне: ми жодного разу не зустрілися з ним у спільній роботі в театрі. Я люблю Богдана Сильвестровича як актора, захоплююся його талантом, обожнюю його як прекрасну людину з тонким гумором. Мені дуже імпонує ступкінська людяність, ціную його мудрість.

— Дуже небагато акторів здатні до перевтілення не в сенсі «техніки акторської майстерності», а як продовження втілення певного образу, — впевнений художній керівник театру «Сузір’я» Олексій КУЖЕЛЬНИЙ. — Він уміє втілити в історичних персонажах таку правду, що стає часом більш реальним, аніж самі герої, яких грає. Коли я прийшов у Театр ім. І. Франка, то першою виставою, яку я робив під керівництвом С. Данченка, стала«Здавалось одне лиш слово», де Богдан зіграв Тараса Шевченка. У процесі роботи ми пробували грим, вуса, перуку, щоб досягти портретної схожості, але все було не те. Тоді Богдан вирішив відмовитися від зовнішніх ходів, а він уявив себе на місці Кобзаря та блискуче зіграв Шевченка. Сталася метаморфоза: на сцені був не Богдан Сильвестрович, а Тарас Григорович, і навіть портретно актор став схожий на свого персонажа. Як йому вдається таке перевтілення — загадка! Напевно, він володіє глибинним, божественним зв’язком із тим персонажем, якого грає. Для мене дуже дорога перша вистава в «Сузір’ї» — «Сад божественних пісень» — про Сковороду. У створенні постановки нам допомогла аура старовинного будинку. Коли почалися репетиції, нам казали, що перед ремонтом треба гарненько пошукати і, можливо, ми знайдемо скарб. Цей хід я використав у постановці. У виставі ми шукали скарб мудрості, яким володів Сковорода, а також ним володіє Ступка. Богдан зробив образ дуже глибоким, і зовсім невипадково протягом бенефісу він неодноразово цитував Сковороду, який на багато років став його улюбленим письменником.

Я радий, що першу роль на професійній сцені в «Саду...» зіграв і Ступка-молодший, виступаючи партнером батька. Я вважаю, що в Остапа попереду блискуче акторське майбутнє. Хоча Богдан прекрасно розуміє, як непросто синові грати поруч із ним. Адже глядачі обов’язково їх порівнюватимуть. З одного боку, він люблячий батько, а з іншого — високий професіонал, суворий партнер. Богдан Сильвестрович може пишатися Остапом. Його син витримав найскладніший іспит, і сьогодні він — самостійна творча особистість. Я впевнений, що глядачів ще чекають потрясіння та відкриття, а династія Ступок ще заявить про себе дуже яскраво, самобутньо.