Про знаки з Донецька

Події останніх днів в електоральному ядрі Партії регіонів мали б стати особливим знаком для тих, хто так впевнено почувається на столичних Банковій і Грушевського.

Отже, останні події:

В неділю ввечері під час демонтажу міліцією та МНС намету, в якому голодували чорнобильці-протестувальники, помер 70-річний шахтар. Померлий Геннадій Конопльов покладав відповідальність за наслідки свого голодування на керівництво країни. Про це говорить відповідна заява, яку Конопльов написав у день початку голодування, 23 жовтня. «Відповідальність за наслідки покладаю на Президента України, прем’єр-міністра України, спікера Верховної Ради, начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, начальника управління Пенсійного фонду, де я стою на обліку», — написано в заяві.

Вчора зранку близько сотні пенсіонерів у тому самому Донецьку взялися за вила і, вимагаючи зустрічі з губернатором Андрієм Шишацьким, виламали двері в облдержадміністрацію. Мітингувальники виступали за зниження комунальних тарифів та дотримання прав пільговиків, зокрема, дітей війни і чорнобильців.

Також учора стало відомо про вбивство директора однієї з луганських телекомпаній. За інформацією ЗМІ, його загибель пов’язана з переділом власності...

Партія «УДАР Віталія Кличка» вчора оприлюднила заяву, в якій вимагає притягти до відповідальності керівників силових відомств, які допустили розгром наметового містечка чорнобильців у Донецьку.

На думку представників партії, ситуація в Донецьку демонструє те, наскільки великою сьогодні є прірва між владою та суспільством. «Ми бачимо, як швидко у суспільстві піднімається градус агресії. Примітно, що акції протесту сьогодні відбулися у регіоні, населення якого найбільше підтримує провладну партію. Нинішня влада мала б задуматися над тим, наскільки провальною є її соціальна політика. Події у Донецьку можуть бути приводом для відставки уряду Азарова», — заявляють у партії «УДАР».

Тим часом протягом вчорашнього дня на ці бурхливі події в уряді не реагували. Так само, як не приділили особливої уваги подіям в Донецьку. Натомість Микола Азаров встиг дати інтерв’ю відомому американському журналісту Ларі Кінгу, який, до речі, навіть порівняв нашого прем’єра з американським президентом Джиммі Картером...

Цікаво, що дізнатися, як аналізують ці події (і чи аналізують взагалі) фахівці, які зобов’язані забезпечувати Адміністрацію Президента аналітичною інформацією, нам не вдалося. Андрій Єрмолаєв, директор Національного інституту стратегічних досліджень, пославшись на зайнятість, відмовився давати коментарі. В РНБО готуються до поїздки Раїси Богатирьової до Китаю, найближче спілкування з нею можливе лише в другій половині грудня, а наразі в Раді ніяких коментарів не робитимуть, бо «дуже в багатьох речах тут треба розбиратися»...

Розбиратися й справді потрібно. Адже ситуація в регіоні, схоже, виходить з-під контролю місцевої влади. Події, що розгортаються, уже не нагадують «випускання пари», на яке так подобається списувати немасові протести політологам. Ось тільки чи залишились в оточенні Президента люди, здатні йому підказати, що смерть людини — це останній сигнал. Що вила для українців — дуже символічна зброя. І може вийти так, що час для діалогу з суспільством буде безнадійно втрачено.

Кандидат соціологічних наук, доцент Донецького державного університету управління Тетяна ЄРЕСКОВА вважає, що у влади ще є шанс...

— Те, що події, про які йдеться, сталися саме в Донецьку, можна назвати своєрідним барометром для влади?

— За результатами досліджень, які ми проводили минулого та цього року, єдина причина, що може змусити людей вийти на відкритий протест, — це «відчуття несправедливості». І саме це відчуття змусило вийти на вулицю людей, до речі, не лише в Донецьку, а й у інших містах.

Барометром чого? Ставлення до цієї влади? Напевно, ні. Тому що дончани так і продовжують вважати Партію регіонів своєю партією. Протести в Донецьку — це нормальна реакція людей, якщо не доведених до відчаю, то, принаймні, поставлених перед певним вибором. До речі, ці протести не мають політичного забарвлення. Коли пенсіонери проривалися до ОДА, там не було прапорів політичних партій. Було гасло «Владу геть!». Тому я б акцентувала увагу на емоційному аспекті протестів: соціальна несправедливість, невиконання владою обіцяного...

Я розумію, що комусь, можливо, цікаво надати забарвлення, що саме в Донецьку — в центрі впливу Партії регіонів — почалися протестні рухи проти влади. Але ні, тут інша мотивація.

— Цікаво, що паралельно з новинами про протести в Донецьку з’явилася страшна новина про епідемію самогубств у Сєверодонецьку. Учора стався четвертий випадок суїциду за останні два тижні. Як ви вважаєте, чи може це бути пов’язано з напруженою соціальною ситуацією?

— Я б не пов’язувала ці речі. Тим паче що в Сєверодонецьку покінчили з життям молоді люди, а суїцид серед молоді — це окреме питання. Розумієте, якби протести почалися у Львові або Івано-Франківську — а там, я впевнена, люди теж до них готові, просто не було каталізатора — то вони б подавалися в ЗМІ абсолютно в іншому політичному контексті. А зараз зручно бити по назвах: Донецьк, Сєверодонецьк, Макіївка...

— І ще одна новина: депутатам Верховної Ради купили найдорожчі ноут-буки...

— Я прагну бути острожною в таких поєднаннях фактів. Вони можуть призвести до дуже неприємних наслідків. За допомогою таких фактів дуже легко маніпулювати громадською думкою. Так, це реалії нашого життя. Розрив між верхівкою та низами величезний. Але саме в цей момент я б не встановлювала причинно-наслідкові зв’язки між цими новинами.

— Відома російська журналістка Юлія Латиніна якось сказала, що після другого приходу Путіна шлях до мирного передання влади в Росії закрито. Чи не здається вам, що ми дуже близькі до цієї російської ситуації?

— Я не думаю, що в Україні можливе повторення російського сценарію. Росія — це особливий соціокультурний простір. Я уважно стежу за подіями в Росії, й тенденції до силового розвитку подій там дійсно є. В Україні ж не настільки сильний політичний режим. Він і не може бути таким сильним, як у Росії, оскільки в нього немає для цього ресурсів. Крім того, є політична традиція. Чого варто було розігнати Майдан? Але цього не сталося. Думаю, тому що етичні й навіть гуманістичні моменти в нашій країні набагато сильніші.

— Що ви як соціолог порадили б владі: як вийти із ситуації, в яку вона сама себе заганяє?

— Нічого нового. Принципи демократичного суспільства. Зараз уже нікого не купиш популізмом. Менше популізму — саме він призводить до відчуття соціальної нерівності. Українці досить мудрі для того, щоб зрозуміти реальний стан речей і в потрібний момент підтримати владу, скажімо, якщо це стосується переговорів з ЄС або з Росією щодо газу. Люди вже хочуть довіряти владі. Але для цього самій владі треба бути відкритою.

КОМЕНТАРI

Володимир ОЛІЙНИК, народний депутат України (фракція Партії регіонів):

— Наразі я знаю всі події з Інтернету. В цій ситуації повинні бути висновки медиків про причину смерті. Вони повинні встановити залежність смерті від обставин. Тільки після цього буде ухвалюватися рішення, порушувати кримінальну справу чи ні. Якщо порушується справа, потрібно буде з’ясовувати, хто винуватий і чому це відбулося. Повторюю, дуже важливо провести попередні дослідження, наскільки ця причина пов’язана з певними діями, наслідками. Напевно, є багато причин, чому це відбулося. Могла проявитися знервованість в рамках родини, колективу, суспільства... Не можна сьогодні так просто взяти і прив’язати — якщо вони вимагали справедливого рішення, то це стало причиною смерті. Може, людина мала проблеми із серцем. Щоб дати відповідь на питання, хто винуватий, повинен бути чітко встановлений причинний зв’язок. Я часто приводжу приклад. Навіть заява умовно про вбивство не завжди може бути причиною для порушення справи. Інколи батьки, наприклад, кажуть дітям: «Якщо не прийдеш в одинадцять вечора, то вб’ю». Але це ще не намір на вбивство, це ще не та серйозна заява, яку можна транспортувати у те, що хотіли, бажали і т. д. Як юрист можу сказати, що перш ніж робити якісь висновки, треба дуже добре вивчити ситуацію. Якщо це пов’язано із невиплатами, то це одне питання, якщо щось друге, то інше питання. В цій ситуації повинен розібратися тільки слідчий.

Сергій СТУКАНОВ, філософ, Донецьк:

— Смерть мітингувальника, що сталася позавчора під час брутального розгону акції протесту чорнобильців у Донецьку, ясна річ, додала події скандальності, привернула до неї увагу широкої громадськості, спричинила хвилю заяв різних організацій, зрештою, звитяжний похід із вилами на Донецьку ОДА сотні пенсіонерів. Однак слід розуміти, що ця трагедія лише увиразнила несиметричність й без того вельми сумнівних, із точки зору права, дій місцевої влади, яка вкотре довела, що боїться відкритого протесту громадян і, власне, не знає, як на нього реагувати, окрім як застосуванням грубої сили. Вступити у діалог із мітингувальниками, що прийшли під ОДА й навколішках благали про зустріч із високопосадовцями, останні відмовилися, натомість послатися на якусь «постанову виконавчої служби» й силами працівників МНС знести намети визнали за можливе — попри передбачене Конституцією країни право громадян на проведення мирних зборів (у тому числі й на висловлення своєї незгоди із діями влади). Очевидно, що така модель стосунків між владою й громадськістю не відповідає не лише сучасним уявленням про громадянське суспільство, але й, даруйте, суперечить програмним засадам нинішнього президента, що обіцяв «почути кожного». А втім, влада дозволяє собі рівно стільки, скільки їй дозволяє громада, себто зміна балансу в системі «влада — суспільство» цілком залежить від цього останнього. Громадянське суспільство народжується тоді, коли громада доводить, що воно народилося, своїми активними діями, спрямованими на обмеження сваволі влади. Можливо, спричинені знесенням намету чорнобильців порухи громадянської активності донеччан і є тими переймами, що наблизять народження громадянського суспільства в Донецьку.