ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ ДЛЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ
Початок на стор. "Панорама Дня"
Приміром, згідно з даними анонімного анкетування підприємців Києва, проведеного комісією правління Української спілки промисловців і підприємців із питань малого та середнього бізнесу (голова — Микола Георгієвський), абсолютна більшість підприємців упевнена, що вирішувати ті чи інші питання в органах місцевої влади можливо виключно через хабар. За словами опитаних, поширена неявна форма хабарництва — коли приватне підприємство зобов’язують вносити кошти в різноманітні фонди, приміром, на «благоустрій району» (згідно з анкетою, подібна практика проводиться райадміністраціями міста, органами ДАІ, податкової інспекції, держнагляду за охороною праці). За всієї обережності щодо анонімних даних ясно, що диму без вогню не буває (показово, що всі опитані згодні з необхідністю платити податки, однак більшість «вимушено приховує їх від держави»). Одним із «винаходів» держструктур є «договір на соціально-економічний розвиток», який, за свідченнями бізнесменів, часто укладається в примусовому порядку. Що саме розвивається завдяки стягуваним коштам, для платників залишається таємницею — добитися прозорості в роботі стягуючих органів неможливо.
Очевидно, якщо подібне відбувається під самим боком у владних структур усіх рангів, то справи в регіонах йдуть не краще. Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України надала «Дню» результати дослідження, проведеного в масштабах республіки Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) і Держкомітету з питань регуляторної реформи та підприємництва. Дані щодо взаємовідносин підприємців і державних структур (а саме — фіскальних і контролюючих органів) вельми красномовні. Головною проблемою названо існуючу податкову систему — 45,8%. Крім того, фігурують: брак обігових коштів — 12,8%, низький ринковий попит на продукцію, що випускається підприємством — 9,8%, інфляція та законодавчі умови — по 6,1%... За 6 місяців, що передували опитуванню, проводилося перевірок: на малих підприємствах — у середньому 7,1, на середніх — 13,2 і на великих — 19,4. Нескладно уявити, чого варті (в буквальному значенні) численні перевірки в умовах, коли «середньоукраїнський» візит представника державного контролюючого органу обходиться підприємству більш ніж у 180 гривень.
Звісно, швидко розплутати найскладніше сплетіння соціальних, соціально-психологічних, економічних, зовні- та внутрішньополітичних чинників, що призвели й підтримують стан кризи, неможливо. Однак і «перестановки кубиків», що стали ще за радянських часів звичним методом «реформування» бюрократії, не зможуть істотно поліпшити ситуацію... Безсумнівно, що саме вища влада повинна забезпечити законодавчі умови для малого та середнього підприємництва й гарантувати невідворотність покарання за незаконність дій будь-якого держслужбовця — від санінспектора до міністра — що стане тим прийомом, який «переб’є» «лом» чиновницького свавілля щодо середнього класу, котрий формується.
Кореспондент «Дня» провів невеличке анонімне опитування серед тих, хто торгує на одному зі столичних ринків: «Чи вважаєте ви себе представником середнього класу, що зароджується?»
Валентина, 32 роки*:
— Не знаю... До середнього, напевно, не дотягуємо. Швидше, нижче середнього. І за станом, і за доходами.
Галина Іванівна:
— Якщо середній клас — це в кого є машина й дача, то тут таких немає. Я працюю за п’ять відсотків на день. Сьогодні заробила гривень п’ять, а день уже майже закінчився. От і рахуйте. Притому в мене троє дітей, але від двох дорослих користі мало, а молодшому тільки дванадцять. Більш того, й хазяйка моя теж не так уже добре живе. Вона стільки крутиться, щоб щось заробити, а місце для торгівлі тут коштує... ви навіть не уявляєте скільки!
Алла:
— Ну, я не дуже розумію, що таке «середній клас». За освітою я бухгалтер, але професія мені не подобається, тому я тимчасово тут. Хоча грошей, звісно, небагато.
Владислав:
— Не думаю. На нормальний середній клас ми ще довго не потягнемо.
Любов Дем’янівна:
— Ну який середній клас? Це ж жебрацтво. Я двадцять п’ять років працювала в інституті, а тепер повинна стояти тут у будь-яку погоду. Це просто ненормально. Й коли такі речі відбуваються в цілій країні, добром це не кінчається.
Петро Дмитрович:
— «Середній» — тільки хіба що в тому сенсі, що нас з усіх боків тиснуть! * Імена опитаних подано так, як вони самі представилися.
КОМЕНТАР
Анатолій КIНАХ, президент Української спілки промисловців і підприємців:
— Питання створення сприятливих умов для існування малого та середнього бізнесу необхідно розглядати в тісному зв’язку з проблемою реалізації структурних ринкових реформ. Реструктуризація базових галузей економіки (металургійного комплексу, машинобудування, вугільної галузі, транспорту, енергетики), об’єктивно необхідна оптимізація чисельності працюючих різко загострили проблему зайнятості. Серйозний вплив на її розв’язання здатний надати істотне джерело нових робочих місць — малий і середній бізнес.
У зв’язку зі зростанням безробіття, його безумовним впливом на соціально- політичну стабільність у країні, ефективна державна політика в сфері підприємництва набуває сьогодні статусу проблеми національної безпеки. Саме на ниві підприємницької діяльності в нашій країні формується середній клас. Як показує досвід багатьох держав, саме він є гарантом соціальної та політичної стабільності, демократії та ринкових принципів у економіці, що дуже важливо в складних умовах перехідного періоду. Створення рівних можливостей для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, істотне зниження фіскально-силового тиску на підприємців — ось що треба сьогодні бізнесу. Необхідно скасувати низку нормативно-правових актів, що суперечать не лише презумпції невинності підприємця, але й прямо Конституції, реалізовувати кримінальну відповідальність чиновників за порушення своїх зобов’язань перед платниками податків (зокрема, за невчасне повернення негативного сальдо за ПДВ і в разі завдання підприємцям-платникам податків збитків іншого роду), знизити кількість несанкціонованих, незаконних перевірок діяльності підприємців.
Пріоритетом має бути не тільки й не стільки створення умов для розвитку підприємництва, скільки формування зрілого громадянського суспільства, в якому рівень роботи, конкурентоспроможність і ефективність виробництва повинні залежати від якості менеджменту та маркетингу, від підприємливості людей, але в жодному разі не від уміння «налагоджувати відносини» з бюрократом.
