Що є добрим для мене, є добрим і для вас

Світ залишив позаду десятиріччя величезного процвітання та успіху в бізнесі. Здавалося, що ця ера свідчить про видатну співзвучність цінностей, що є підґрунтям бажань приватного сектора та прагнень простих людей. Переважним було відчуття того, що ринки, демократія, верховенство закону й глобальна система вільної торгівлі працювали не тільки в інтересах корпоративного світу, але також відповідали очікуванням окремих осіб, від бідного селянина в Китаї до споживача, що належить до середнього класу у США, або когось, хто намагається дістатися економічного прогресу в Африці чи Латинській Америці. Це була висока хвиля припливу процвітання, можливості та користі для всіх. Або вона мала вигляд такої.

Ілюзія дійсно розвіялася із глобальним спадом в економіці у процвітанні з подіями 11 вересня 2001 року та розумінням того, що глобалізація, хай не прямо, але допомогла у мотивації й наданні засобів цього жахливого акту.

З одного боку, мала місце хвиля корпоративних скандалів — Енрон, Уорлдком та інші, а з іншого — набирало сили розуміння того, що позитивні результати буму 90-х років ще ніколи не були поділені в такому масштабі, як багатьом уявлялося, і велика частка світу перебуває у стагнації, й майже 60 країн фактично зубожіли, а не збагатіли.

Наслідки можна чітко побачити у дослідженні за 2002 рік Світового економічного форуму економіки, де продемонстровано всеосяжний занепад довіри до своїх національних та до багатонаціональних корпорацій.

Втрата довіри є особливо відчутною у більшості країн світу, що розвиваються. Це добре зрозуміло на прикладі Індії з її розлюченими споживачами, що були змушені сплачувати високу ціну за енергоносії через інвестиції, зроблені Енроном в цій країні. Їхній гнів підгодовувався й підозрою, що висока ціна, яку з них бажали отримати, була наслідком корупції.

Також зрозуміло, чому в дельті ріки Нігер жінки, які стояли в пікетах, скаржилися на змову в минулому нафтових компаній з диктаторськими режимами.

Як результат — наявність реального ризику довгострокових негативних наслідків не тільки для ролі приватного сектора в національній та міжнародній економіці, а й для самої глобалізації.

Так яким чином бізнес має реагувати? Існує дві альтернативи. Можна або відступити на старі ринки — стати табором і консолідувати операції в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), — або можна засвоїти нову модель ведення бізнесу, в якій ураховано уроки помилок в 90-х роках, і розбудувати нове бачення корпоративної соціальної відповідальності у всьому світі, що розвивається..

Тоді як для першої альтернативи характерна явна привабливість, друга не є чіткою. З нею пов’язано багато факторів із розряду «тягни-штовхай». Крім зростання недовіри до мотивації та дії корпорацій, існує тиск споживача, бо люди бажають мати впевненість в соціальній якості поставлених товарів. Вони хочуть знати, що споживану ними каву було зрощено з увагою до сталого користування природним середовищем, що придбані діаманти не походять із зони конфлікту і що їх кросовки не вироблялися із порушенням вимог охорони праці.

Також набирає сили рух соціального інвестора, і це піднімає такі питання з іншого боку. Крім цього, існує тиск на компанії в країнах, що розвиваються, займатися наданням ключових послуг. Наприклад, великі компанії-роботодавці у Південній Африці забезпечують лікування ВІЛ/СНІД своїм працівникам та їхнім родинам у тих випадках, коли держава не може чи не бажає цим займатися.

Але яким чином можна перетворити такий тиск на життєздатну програму дій? Існує п’ять напрямків, якими приватний сектор може й має рухатися вперед. Якщо піти цими шляхами, можна реалізувати потенціал зміни того світу, в якому ми живемо.

Перший і найбільш важливий шлях полягає в реалізації власних інтересів. Там, де країни розвиваються, перебуває майбутнє. Майже 82 мільйонів з тих 83 мільйонів, що становлять приріст населення світу, живе саме в таких країнах. Викликом стає забезпечення того, щоб усі ці люди стали часткою нових ринків, а не джерелом нестабільності, конфлікту чи соціальної катастрофи. А це означає вихід за традиційні кордони громад туди, де живуть, працюють і діють лідери бізнесу.

Існує велика кількість нових варіантів. Наприклад, НетЕйд, система, що працює в режимі он-лайн, яку засновано Програмою розвитку 00Н (ПРООН) в партнерстві із компанією Сіско. НетЕйд надає можливість корпораціям засвоювати навчальні програми та інші програми для розвитку по всьому світі.

Червоною ниткою через всі такі програми проходить одне: корпоративні соціальні програми мають підтримувати, а не оминати власну здатність суспільства розбудовувати свою спроможність. Ми робимо велику помилку, коли дозволяємо корпоративному забезпеченню освіти чи медичних послуг ставати довгостроковим замісником держави у наданні таких послуг.

Кінець кінцем, бізнес і такі організації, як ПРООН, що займаються розвитком, мають спільну мету: розбудувати органи державного управління, що спроможнi забезпечувати шкільну освіту, охорону здоров’я і людський розвиток для своїх народів.

По-друге, нам потрібно змінити умови участі в процесі, особливо той спосіб, в який практика тіньового бізнесу може підгодовувати корупцію. Це означає значно більшу прозорість стосовно інвестицій, що залучаються, щодо репатріації прибутків і коштів, сплачених за контрактами, а також щодо інших дій.

Розглянемо нову інвестицію у родовища нафти в Західній Африці. Через диверсифікацію джерел постачання очікується, що залежність США від нафти з цього регіону зростатиме з 15% споживання нафти Сполученими Штатами сьогодні до 25% за період до 2015 року.

Це складає між 8% та 10% світового видобутку в барелях, що залучає до регіону щорічно нові інвестиції на загальну суму близько 10 мільярдів доларів США і дає ще більше мільярдів прибутку від збільшення видобутку нафти. В Африці це шалені гроші. Потенційно вони можуть працювати на користь, але також створюють потенціал дестабілізації.

Існують три широкомасштабні можливості. Перша — розглядати нечесні засоби та корупцію просто як форму ведення бізнесу. Але в епоху, коли принаймні один великий виробник нафти просто «втрачає» щорічно 1 мільярд доларів США, збільшується ризик можливості зростання громадського рикошету щодо розпорошених грошей.

Це може призвести до падіння уряду чи відкликання контракту. У найкращому випадку така ситуація потребуватиме нового циклу хабарництва, а у найгіршому — це спровокує повну втрату інвестиції.

Другою можливістю є залишатися великою мірою на старих позиціях з точки зору основної практики бізнесу, але додати до неї вдосконалений рівень корпоративних соціальних витрат в тих регіонах, де робиться інвестиція та має місце видобуток нафти з тим, щоб залучити більш широку громадську підтримку присутності багатонаціональної корпорації.

Остання можливість полягає у переході до більшої прозорості щодо потоків інвестицій та виплат, щоб громадськість могла мати чітку уяву, які кошти на що витрачаються. Цей перехід робиться через такі треті сторони, як ПРООН, або Світовий Банк, або із залученням іншого механізму.

Тоді як я вітаю другий підхід, — і ПРООН багато працює з компаніями, які саме так й чинять, — я також заохочую його сполучення з третьою можливістю, що в сучасній атмосфері підозри стає найбільш ефективним і тривалим рішенням.

Його ефективність полягає у вирішенні проблем минулого. А сталість забезпечується тим, що це найкращий засіб упевнити діючі уряди, їх наступників і широкі кола громадськості у добрій репутації компаній, що обирають цей шлях.

Таке бачення становить центральний елемент низки останніх ширших ініціатив, включно з Глобальним контрактом, запропонованим Генеральним секретарем моєї організації Кофі Аннаном, який також шукає нових форм залучення корпорацій на рівні країни.

Існує й тенденція «опублікуй, що сплачуєш». Вона спрямована на те, щоб змусити корпорації визнавати публічно комісійні виплати. Багато урядів підтримують такий підхід.

Існують різні шляхи розв’язання проблем, але ключовим залишається одне: прозорість є неймовірно могутньою зброєю в боротьбі з корупцією. І корпорації можуть та мають більш ефективно нею користуватися.

Третім ключовим шляхом, на якому приватний сектор міг би надати допомогу, є підтримка формування місцевого капіталу, а звідси — розвитку приватного сектора на місцях у країнах, що розвиваються.

Прямим іноземним інвесторам варто визнати, що в той час, коли вони є основним магнітом для країн, що шукають інвестицій, — цього злитка золота на кінці райдуги, — їх частка складає менше ніж 15% від формування капіталу по всіх країнах, що розвиваються, за винятком Китаю.

І тут знову у величезному масштабі, особливо у наданні фінансових послуг, проявляється роль каталізатора швидкого зростання ініціатив на базі мікрофінансування та ширшого фінансового посередництва для компаній, що надають консультації, навчання й іншу підтримку не тільки свому власному безпосередньому колу постачальників та провайдерів послуг, а й ширшому загалу місцевої бізнес-спільноти. Це відіграє роль ключового фактора у розбудові підприємств малого і середнього бізнесу, що є вирішальним для створення робочих місць і зростання доходів, що їх так потребують суспільства, які розвиваються.

Четвертим є величезний потенціал нових партнерств між державним та приватним секторами у наданні послуг, особливо на хвилі Світового саміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі, де було започатковано багато цікавих пілотних проектів такого роду.

Такі партнерства не мають бути просто контрактами між державними органами та приватними компаніями, а мають являти собою більш високі форми партнерства з лідерством держави і за участю приватного капіталу, що взяли би на себе виконання основних завдань розвитку щодо створення інфраструктури забезпечення водою та санітарними послугами в країнах, що розвиваються.

Розглянемо проблему забезпечення енергією. В світі два мільярди осіб не мають доступу до електропостачання і майже така ж кількість людей мають електропостачання нерегулярно. Самотужки державний сектор цю проблему вирішити не може. У багатьох випадках національні мережі не досягають бідних у сільській місцевості достатньо швидко.

Крім отримання розвитку, відсутність таких послуг справляє руйнівний вплив на навколишнє середовище і здоров’я людини через випалювання лісів у дровах.

Фактом життя вже стало те, що децентралізація місцевого виробництва електричної енергії потребуватиме приватного технічного досвіду, технологій й капіталу в партнерстві з суспільним регулятивним середовищем і, можливо, певним початковим державним капіталом, щоб такі ініціативи стали життєздатними.

П’ятою і останньою є виключно важлива роль корпоративного сектора у підтримці розвитку як глобального пріоритету на наступні роки. Багатонаціональні компанії можуть мати дійовий голос у дебатах стосовно національної політики щодо пріоритетів органів державного управління у сфері витрат, а у глобальних дебатах —стосовно таких питань, як Цілі тисячоліття щодо розвитку.

Ці вісім цілей, з якими погодилися усі країни світу, охоплюють сферу дій від зменшення наполовину крайньої бідності до 2015 року до зупинення розповсюдження ВІЛ/СНІД та надання загальної початкової освіти всім хлопчикам і дівчаткам до тієї ж дати. Вони являють собою простий, але революційний консенсус щодо глобальних пріоритетів.

Вони можуть і мають стати й пріоритетами бізнесу, через те, що у їх підвалинах лежить проста кінцева передумова. У глобалізованому світі наша безпека і безпека майбутніх поколінь залежить від того, якою мірою процвітання й можливості є доступними всім.

У досягненні цілей тисячоліття й безпеки, що залежить від цього, бізнес є незамінним партнером.