ЩОДЕННИК

12 травня

В учасниці бойових дій «підскочив» тиск і вже який день не «падає». Доймає головний біль. Отакий вельми прикрий результат підвищеної уваги до неї, ветерана війни, з боку місцевої влади. Що ж сталося? Вранці до неї зателефонували із соціальної служби. Зажадали, аби була на місці, нікуди не йшла, чекала. Бо прийде «великий» начальник і особисто привітає її, учасницю, із святом Перемоги. Мовляв, заслужила на таку високу турботу.

Скромна літня жінка, як кажуть у народі, бідна, та гонорова. Вона тут- таки уявила оцей візит до своєї однокімнатної квартири у «хрущобі». Коли ще дозволяло здоров’я, то тримала своє маленьке помешкання у повному порядку... Отож відповіла телефонній співробітниці, що гостей не чекає. Натомість почула, що жодних заперечень бути не може. Наполеглива трудівниця муніципальної служби назвала й час, коли саме Учасниця має зустріти «великого» начальника.

Що ж залишається робити Учасниці? Як змогла, так і навела порядок у своїй квартирі. Відтак почалося бентежне чекання. У призначений час візит не відбувся. Начальство затримувалося. Учасниця хвилювалася. Вже почало сутеніти. Вона вирішила, що про неї забули. І подякувала долі, що так сталося. Одначе сталося не так, як гадалося. Нарешті, прибув «великий» начальник. Із почтом. Вручив Учасниці квіти, конверт, як і годилося, проголосив гарні привітання — відповідно до дати святкування. Учасниця була вельми розчулена.

Гроші, що були у конверті, Учасниця бойових дій уже витратила на ліки — аби тиск «збити». Зів’яли й квіти. Вона чомусь вирішила, що, якщо доживе до наступних виборів, то не голосуватиме за цього «великого» начальника. І чого б то?..